Став моїм надійним ангелом-охоронцем

У вересні 2017-го я поїхала до Львова. Після відвідання могили Емілії та Володимира КОВАЛИКІВ у селі Підгірне Пустомитівського району на Львівщині, які заповіли своїм рідним і дітям поховати їх на батьківській, сходженій босими ноженятами в дитинстві, землі. З далекої Америки, перетнувши Атлантичний океан, вони були поховані за заповітом. Супроводив мене у цій поїздці провідний український сакральний живописець, руками якого були розписані понад 180 церков у різних регіонах УКРАЇНИ, що духовно зараз заново відроджуються, умудрений життям художник Богдан Петрович БАЛИЦЬКИЙ. 

До поїзда залишалось ще кілька годин. Богдан Петрович запропонував мені оглянути кілька знаменитих львівських святинь. Коли ми підійшли до гарнізонного храму верховно апостольних Петра і Павла, я, навіть уявити собі не могла, який несподіваний сюрприз тут очікує на мене. З порогу я побачила ряд викладених портретів, убитих НА ШИРОКОМАСШТАБНІЙ війні молодих офіцерів, випускників Львівської Академії Сухопутних військ УКРАЇНИ імені Петра Сагайдачного. І погляд мій зустрівся з поглядом очей мого земляка з ДРОТИНЦІВ, що на ВИНОГРАДІВЩИНІ, ВАСИЛЕМ БІЛАКОМ. Я мовчки опустилась на коліна і перехрестилась. Це помітив молодий капелан і одразу направився до мене. 

– Ви – мабуть Василева мама, – першим заговорив до мене. – У нас зазаз розпочнеться Богослужіння за полеглими на війні воїнами-захисниками. Ви дуже вчасно підійшли. Ми раді Вас бачити. 

Я заперечливо похитала головою. 

– Я не мама, але могла б йому бути нею. На цю заупокійну Божу Літургію залишусь охоче… 

Так у ЛЬВОВІ, зі сльозами на очах, з трепетною щирістю, пошаною і вдячністю за віддане на алтар НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ молоде життя, за нашу честь, славу, волю, мир і спокій на рідній землі, я вперше свідомо молилася за Василя БІЛАКА, якого з тих пір вважаю своїм незамінимим ангелом-охоронцем.

Марія Конкіна,

очільниця Виноградівського відділення ГО МАЛІЖ