Хворих лікують доброзичливим і людяним відношенням

Хворих лікують не лише знаннями, але своєю увагою, доброзичливим і людяним відношенням та добрим словом

Ідею написати цей матеріал підкинула моя знайома. З нею бачимось нечасто. Однак, коли нам випадає така приємна нагода: незапланована зустріч на дорозі, обов’язково завертаємо в кав’ярню на чашку кави або чаю. Це вже ненав’язливий привід відверто поговорити, поділитись новинами, чимось приємним або прикрим, що випало пережити за час від попередньої зустрічі.

Цього разу вона прямувала в лікарню, на процедури у відділення денного стаціонару.

“Ти б написала про них. Лікуватись у них приємно, повір – одне задоволення. На всякий випадок, цей вузлик у своїй пам’яті тримай”, – попросила подруга.

І ось, така нагода мені трапилась. З самісінького ранку негодить. Синоптики пообіцяли похмурий день. З неба постійно накрапає, то ллє як з відра. Всидіти вдома цілий день негоже. Подамся я в лікарню. Пошукаю вказане подругою відділення денного стаціонару. Як задумала, так і вчинила. Вийшла з під’їзду нашої багатоповерхівки з відкритою парасолькою…

У Виноградівській районній лікарні це відділення існує понад 12 років. Півроку тому, напередодні Дня медичного працівника, стаціонарники переселилися – перейшли у нове просторе, сучасне приміщення, розташоване на другому поверсі лікарняної будови. Стали володарями рецепції, 9-ти палат, маніпуляційної, ординаторської, санвузла, оснащених найновітнішим обладнанням, ліжками, усім найнеобхіднішим і зручнішим для постійного користування у щоденній невідкладній роботі. Працюють тут медики без вихідних (по неділях хворі теж приймають процедури). На роботу виходять по черговості – через день. Колектив невеликий – 5 чоловік, разом з прибиральницею. Всі з досвідом роботи. Хворих тут приймають і стежать за ходом їхнього лікування та оздоровлення лікарі Мирослава Михайлівна Сеньків та Мар’яна Євгенівна Бабинець. У цифровому вигляді зберігається історія хвороби кожного відвідувача відділення, всі вичерпні дані про нього: з чим сюди поступив, яка картина аналізів і розшифрованих обстежень, чим лікується, які процедури під наглядом медиків тут проходить, який хід реабілітації після їхнього проведення на стаціонарі, які ускладнення усуваються і повністю анулюються, а які ще слід доліковувати…

Щодня, близько 60-ти хворих, після всіляких ускладнень, отриманих від перенесених хвороб, проходять тут реабілітацію. На окремих людей впливає і сезонна схильність, метеорологічні умови. Її відчувають не лише люди похилого, але й середнього та молодшого віку. Цим хворим, інколи, достатньо обліковуватися на денному стаціонарі. Після попередньої реєстрації у сімейних лікарів і за їхньою порадою та приписом, хворі потрапляють сюди і проходять всі їм рекомендовані процедури та лікування у затишній, без всякого напруження, спокійній обстановці і в зручний для себе час. Тут їх уважно і чуйно зустрінуть медсестри. Мирослава Ромушко закінчила Берегівське медучилище і вже 12 років працює в лікарні. З Тросника щодня приїздить до Виноградова на роботу. 5 років пропрацювала медсестрою в хірургічному відділенні, для неї це була школа гарту і повчальна збірня професійних навиків і корисного досвіду. Потім перевелася у відділення денного стаціонару. На моє запитання, чи багато роботи у неї, як медсестри, виважено відповіла:

“Хворим ставлю крапельниці, катетери, у разі потреби виконую забір крові для необхідних уточнюючих аналізів, роблю внутрішньовенні та внутрішньом’язові і підшкірні інєкції…”

Кожна тут людина чекає від медсестри належної до себе уваги, поваги і розуміння її стану. Цього “золотого” правила дотримується і медсестра Наталія Поган. Людина, за відведений їй для процедур час повинна відпочити, зняти стресове напруження від оголошеної повітряної тривоги, поновити свої сили і заспокоєною залишити дане відділення стаціонарного лікування.

У цьому колективі медичних працівників чітко розподілені їхні обов’язки. Кожен добре усвідомлений і добре знає, чим він на протязі дня буде і повинний займатися. Це багато чому їх зобов ‘язує. Медицина не стоїть на місці, у світовій практиці багато чого змінюється. Щоб не відставати від життя, постійно слід працювати над собою, поповнювати свій запас знань. Починаючи від розшифрування ЕКГ, знати симптоми серцево-судинних ризиків у хворих на цукровий діабет, ведення пацієнтів з астмою і їхнє сучасне лікування з легеневими хворобами. Бути добре ознайомленим з новітніми програмами “Доступні для хворих ліки” (пульмонологія, терапія, алергологія, нейрохірургія, неврологія, акушерство, гінекологія, травматологія, ортопедія, дієтологія, інфекційні захворювання, гастроентерологія, загальна практика – сімейна медицина). Мати поняття про Омікрон і нові виклики та можливості лікування хворих в непередбачуваних життєвих ситуаціях. Знати клінічну і діагностико-лікувальну медицину. А ще лікарям випадає великий обсяг роботи з документацією на кожного хворого, в комп’ютерній програмі постійне поповнення історії кожного свого пацієнта… У відділенні, час від часу, лікуються і наші земляки-захисники, які на війні зазнали поранень, фізичних ушкоджень, понівечення організму, каліцтва… На собі пережили наслідки мінно-вибухових або ж осколкових поранень і наслідки закритих черепно-мозкових травм, забоїв або сильних струсів…

… Піднялася на другий поверх.Світлий коридор. Просторі вікна. Через них, як на долоні, Чорна гора. Зараз димить у сизому тумані. Руїни замку Канків. З цієї пелени виринають, як нагадування нам про неповне 10-ти вікове століття від заснування тут першого людського слов’янського поселення. Наскрізь проглядається золота осінь. Вона вже поволі відходить. Опустіла Студентська вулиця і з неї, плавно збавляючи швидкість, легковики повільно завертають на Лікарняну…

На підвіконні – екзотичні орхідеї, дбайливо доглянуті жіночими вправними руками. Довкола – стерильна чистота, спокій, затишок…

Наважилася поговорити з пересічними відвідувачами, які пройшли свої процедури, розпитати їх про враження від їхнього лікування в такий спосіб денного стаціонару. І ось що мені розповіли відвідувачі цього відділення:

Марина Іванівна КАВУЛЯ, вчитель початкових класів першої міської ЗОШ І-ІІІ ступенів:

“У моїй родині 5-ро медиків. Всі вони – фанати своєї професії. Робота – понад усе. Таке ж ставлення до хворих відчула у цьому колективі. Тут лікують не лише знаннями і набутим за роки досвідом роботи, але й людською чуйністю, увагою, повагою і добрим розрадним рідним словом. Ці фактори, повірте, спрацьовують на всі 100 відсотків.”

Олександра Дмитрівна ПЕКАР, ветеран праці:

“У цьому колективі – морально-здоровий клімат. Це – дружній колектив. Працюють в ньому висококваліфіковані фахівці. Відношення їх до хворих людей уважне. Таких людей треба цінити. Це своєрідні світочі майбутньої медицини в Україні де українці не шукатимуть порятунку в інших країнах Європи, а матимуть зразкове лікування у себе, вдома”.

Ганна Іванівна ЧАБРУН, жителька села Олешник:

“Мені пішов 85-й рік. Все життя пропрацювала в районній санепідстанції. А коли непомітно підійшли похилі літа, здоров’я прагну утримати і час від часу весною і восени проходжу профілактичне лікування на денному стаціонарі. Дуже щиро вдячна дівчатам за таке чуйне ставлення до своїх відвідувачів. З їхнього боку – вагомий стимул до подальшого нашого життя.”

Марія Андріївна ТОКАЧ, наша городянка:

“Збігли молоді роки. Сили вже не ті, що колись. Але хочеться ще бути корисною для дітей і онуків. До ТЕБЕ вони горнуться, поспішають з радістю, діляться тим, чого досягли і навчилися. Тому, як мама і бабуся маю бути в гарній формі! Це мене змушує своєчасно дбати про своє здоров’я”.

Анжела Юріївна ФОРКОШ, ромка з Підвиноградова:

“Я тут не одна. Зі мною 8-ми річний синок Рудольф. Поки я приймаю процедури, він уважно стежить за всім навколо. Мріє стати лікарем. Йому подобається, як тут спокійно, затишно і чисто. У цій заворожуючій тиші чути лише кроки медсестричок та їхня ангельська присутність біля хворого. Цей позитив простими словами не передати!”

Валентина Петрівна МАРУШКА, мешканка села Олешник:

“Мені пішов 55-й. На вигляд – ще молода, здорова, бадьора. Але з часу початку війни, все пережите і нервові стреси від втрат на передовій молодих наших односельчан, далися взнаки. Став мучити артеріальний тиск, головні болі, безсоння. Тут приводжу себе в нормальний стан і дякую дівчатам, що докладають належних зусиль, щоб знову повернутись до життя і бути в строю здорових.”

Станіслав Іванович САВКО:

“МЕНІ – 24-ри. Корінний виноградівець, професійний футболіст. Змалку люблю цей вид спорту. Кожна гра – азартна і напружена, не обходиться без травм, особливо при падінні. Ніхто не застрахований від забою окремих ділянок тіла. Зраз відновлюю колінні суглоби, м’язи рук, спинного міжребер’я. Все буде добре! Прорвемось! До наступного виходу на футбольне поле буду в формі і готовий до чергової гри. І за це я щиро дякую нашим медичкам, справді, фахівцям високої проби!”