Джованні Лоренцо Берніні, «Аполон і Дафна»

Джованні Лоренцо Берніні, «Аполон і Дафна»
1620-1625 рр.
Галерея Боргезе, Рим.

Це остання із робіт Берніні на замовлення сім’ї  Боргезе, і одна із його самих відомих його скульптур. Вона створена із каррарського мармуру в натуральну величину в стилі барокко висотою 2 м 43 см вагою 700 кг. Берніні працював над нею з 1622 по 1625 роки. На початок роботи йому було 24 роки. «Аполон і Дафна» кругла скульптура із вільним простором огляду 360 градусів. Лоренцо Берніні створив безпрецедентний шедевр для кардинала, зобразивши цнотливу німфу, яка перетворюється у лаврове дерево, щоб нею не заволодів бог сонця Аполон. Сюжет для скульптури Лоренцо Берніні запозичив у древньогрецького поета Овідія (поема «Метаморфози» І, 450-567)

Аполон – бог сонця, світла, покровитель наук, мистецтва за деякими версіями був незаконно народженим сином бога Зевса і Лето (або Латона), дочки Титанів. Напередодні родів Зевс розлучився з Лето, боячись гніву своєї дружини Гери, яка заборонила народжувати Лето на землі, яка належить цьому світу, включно з островами. Лето, переслідувана змієм Піфоном – сином богині землі Геї, блукаючи Егейським морем найшла острів Ортигія, який лише з’явився в морі та плавав на поверхні не прикріплений до землі. На цьому новоствореному острові у Лето народилися близнюки – Артеміда, богиня мисливства і Аполон, бог сонця. Аполон, будучи ще дитиною, вбив змія Піфона, за те, що той переслідував його матір.

Дафна (на грецькій мові означає «лавр») – прекрасна, юна німфа, дочка матері землі Геї та бога річки Пенея. Вона була супутницею сестри Аполона, богині Артеміди. Дафна відреклася від шлюбу і жила безтурботно серед краси лісу, насолоджуючись тишею.

Якось бог сонця Аполон, гордий тим, що вбив стрілою змія Піфона зустрів бога кохання Ероса, який хотів зробити новий лук зі стрілами. Аполон насміхався з нього тим, що він ніколи не зробить справу достойну слави. Ерос, глибоко ранений словами Аполона, злетів на вершину гори Парнас і вирішив відомстити. Взяв дві стріли. Першу стрілу тупу зі свинцю, яка висушує та відштовхує любов, пустив у серце Дафни. А другу, золоту, яка пробуджує пристрасть, запустив у серце Аполона. Від тоді бог сонця шукав прекрасну німфу, переборюючи страждання. Якось він зустрів її. Але німфа злякалась і втекла. Аполон намагався зловити. А коли, все-таки, наздогнав, то Дафна звернулася до свого батька Пенея, щоб той допоміг позбавитися людської форми.  І батько дослухався до слів доньки та зробив так, що тіло німфи, коли Аполон торкнеться, зникне, перевтілиться у лаврове дерево. Звершилась помста Ероса Аполону. Овідій пише так про це: «Закоханий Аполон обіймає дерево, ніби це тіло німфи; цілує її віття, але дерево відштовхує його. Тоді розчарований бог каже їй: «Ти не можеш бути мені коханою, дружиною, будеш тоді моїм деревом. Тобою, о лавр, буде прикрашене моє волосся, моя кіфара, мій колчан» (кіфара – вид ліри; колчан – сумка-чохол для стріл)

З того часу Аполон проголосив лавр святим деревом, символом слави. Він покладається на голови переможців та людей, які звершили великі справи. 

Саме цей момент – миттєвий, драматичний зобразив Берніні у своїй скульптурі, створюючи театральну постановку, коли глядач може бачити перевтілення німфи у дерево. Її страх не лише перед Аполоном, а й через те, як швидко вона зникає, стає деревом. Це кульмінація історії міфа. А мораль древнього міфу така: «В любий час і без нашої вини можемо побачити життя перевернутим», або «через перевтілення можна знайти свободу».

Щоб якось  виправдатися за те, що в колекції Святої Римської церкви знаходиться скульптура оголеної жінки, кардиналом Маффео Барберині, Римским Папою Урбаном VIII було доповнено скульптурну композицію написом на п’ядесталі: «Люби́й, хто женеться за бажанням миттєвої насолоди формою, залишиться з жменькою листків і гілок в руці та гіркими ягодами». Так мораль скульптури забороняла втішатися тілесними насолодами та відхиляла древню релігію, як основу сюжету скульптури.

Про цю скульптуру відомо все. Це велика рідкість, коли збереглися всі документи пов’язані із виникненням цього твору мистецтва. Так у документах зафіксовано, що Берніні отримав замовлення влітку 1622 року. Замовник – кардинал Шіпіоне Боргезе, племінник Папи Павла V – одержимий колекціонер мистецтва. Боргезе побудував віллу-музей, аби збирати та зберігати там свою колекцію. Він був покровителем Берніні і головним його замовником. Ця скульптура одна із серії робіт, створених на замовлення.

Відомо, що Берніні купив блок найціннішого каррарського мармуру у купця із Браччано (місто в регіоні Лаціо), але не найвищої якості, з недоліками. Заплатив за це 100 монет (скуді) власним коштом. Із порту блок на возі перетягли  до майстерні Берніні в базиліці Санта-Марія-Маджоре. Через декілька днів Боргезе повернув йому суму витрачену на мармур.

Залишився навіть цікавий рахунок працівникам 26 липня 1623 року, які перевертали блок мармуру в майстерні для Берніні. Напевно той працював з мармуром, обертаючи його. Одночасно із роботою над цією скульптурою Берніні працював і над знаменитим Давидом. В жовтні 1625 року Берніні отримав повну оплату за скульптуру.

П’єдестал замовляли окремо. Зробив його скульптор Агостіно Раді. Оплату він отримав 15 серпня 1625 року. На цьому п’єдесталі зображена шкура дракона з написом, про яку згадувалось раніше. До тих пір скульптура стояла біля стіни з однією табличкою. Але в 1780 році при реставрації вілли, її перемістили в центр, а пізніше в іншу кімнату. На іншій стороні скульптури закріпили другу табличку з орлом. Як і дракон, орел також символ сім’ї Боргезе, але тепер уже з написом із поеми Овідія.

Уява Берніні, майстерність у роботі з мармуром та драматичність самого моменту роблять скульптуру надзвичайною, живописною, емоційною. Талант Берніні видно по тому наскільки натуралістично виконана скульптура, як віртуозно він підкреслює фактуру тіла Дафни та Аполона, робить композицію динамічною чим оживляє її, відкриває красу у деталях і в цілому.

«Аполон і Дафна» – ювелірна робота майстра. Всього лише декількома інструментами користувався Берніні: молотком, скальпелем, напильником, зубилом з гострим кінцем, свердлом у формі лука, яким робив волосся і рот Дафни та абразивними порошками. Йому було байдуже, що мармур не вищої якості. Він працював не поспішаючи. Віртуозно зумів показати в мармурі різну щільність тіл і деталі перевтілення, де кора то на дотик кора дерева і т.д. Та невідомо чому, майстер залишив один корінь не завершеним. Уже на початку 1900-их інший скульптор доробив цю частинку. Правда, згодом його відбили і вкрали зловмисники.

Майстерність Берніні зробила скульптуру шедевром, якого повторити неможливо. Багато художників, скульпторів обирали цей сюжет, але у Берніні це вийшло неперевершено як по задуму, так по всім іншим критеріям. У ній Берніні змагається з Овідієм. І обидва вони достойні одне одного. Як кажуть – поезія господарка часу, а скульптура – простору. Досконалість і майстерна точність Берніні заставила «бігти» мармур, заключити в безкінечності силу руху. Уже постарівши, скульптор сам скаже про свою роботу, що не зміг би зробити краще. Після довгого життя, присвяченого мистецтву скульптури, Берніні створив свій стиль, в якому глядач може побачити все очима скульптора.

Сучасники Берніні захоплювалися скульптурою, а Берніні для них був генієм.

В 1682 році Філіппо Балдінуччі (біограф) напише про «Аполона і Дафну»:

«Якщо схочу описати чудеса цієї роботи, то буде трудом безглуздим. Тому як око, а не вухо може оцінити достатньо: зображення, пропорції, вітер у волоссі, витонченість, делікатність в кожній деталі і тонкість роботи така, що перевищує любу уяву. І завжди буде у очах експертів дивом мистецтва».

Підготувала Валентина Костьо