У аматорській стрічці не зів’ялий цвіт душі поета

Неспішно прямувала до Виноградівського міського будинку культури. Вперше, в історії нашого Виноградова, тут мав відбутися перегляд знятого місцевою   аматорською групою документальний повнометражний фільм “Приречений на  вічність”. Присвячений народному поету, гумористу, умілому автору дотепних  жартів, підслуханих на вулицях, в транспорті та на ринках  між людьми, визнаному пошуковцю і відомому краєзнавцю, колишньому телеведучому місцевого телебачення, який започаткував програму “Фіглі тижня” та з тодішнім директором міського Будинку культури Святославом Галом – “Чупакабра” (збирали біля телеекранів  широку глядацьку аудиторію і мали шалений успіх),  королівчанину Михайлу Чухрану. Десь в голові бриніла мелодія весільної  народної пісні, як  спогад зринали її слова: 

“Щось ся мила розсердила, 

Щось ся мила загордила. 

Як піду другу шукати, Будеш мила бановати. 

Самам любка розсердила,  

Сама його й перепрошу, 

Бо я золотий перстеньок   

Вже давно на пальці  ношу…”

Перед  Будинком культури паркувалися легкові автомобілі. Один за одним  зараз  прибували запрошені на цю подію гості з Ужгороду, Мукачева, Королева, Берегова, Іршави, Хусту… Сходилися шанувальники  дотепного слова Михайла  Чухрана, колишні однокурсники  студентських років  по університету, давні   колеги і друзі, пересічні глядачі, бажаючі переглянути стрічку про цю творчу  людину, яка недавно відійшла за поріг життя, але не забулася …

Ця людина роками жила поруч з нами. Ходила цими вулицями. Любила цей суєтний світ. Завжди посмішний в живій метушні і стрімко пролітаючому часі. Не змарнувала вона жодного пережитого дня. Але найвдалішими в її творчості стали останні 10 років. Все написане саме в цей період увібрало в себе його  чутливе сприйняття життя. У будні і свята проявлявся згусток його мудрості,   виваженої спостережливості, вдало знайденого влучного слова, яке, як автор не нав’язливо і уміло доносив до своїх шанувальників і читачів.

І ось підходить та довгоочікувана хвилина, коли починається перегляд   документальної стрічки. Режисером та автором озвученого дикторського тексту  став колишній колега по телебаченню  Василь Кіш. Оператором та  відповідальним за монтаж картини став Іван Буркало. Продюсером й ініціатором цього задуму зняти фільм про творчу спадщину і неординарну людину, справжнього будителя русинського руху, одного з засновників і найактивніших авторів сучасного літературного  альманаху “Отцюзнина”, відповідальний за випуски редактор  Юрій Шипович, Михайла Чухрана залишився Юрій Продан.

З неослабною зацікавленістю і увагою люди переглядають вдало підібрані  кадри, в яких чітко проступає  постать людини, яка жила і творила  для людей. У спогадах  весільного старости зі Сваляви Василя Маровді сплила фраза, яка дала назву стрічці “Приречений на вічність”. Кандидат філологічних наук, поет і    ініціатор  “Словоблуду”, власник корчми “Деца у нотаря” згадує про знайомство, творчі зустрічі з Михайлом Чухраном, які стали поштовхом  для випуску   відеодиску з віршами Михайла Чухрана та Павла Чучки, в Мукачеві записаних Василем Лучковським та вдало  озвучених у декламуванні артиста Мукачівського драмтеатру  Русланом Аітовим. 

Під музичне озвучення на цимбалах пісні “Верховино, світку ти наш” на екрані пропливають мальовничі куточки рідного краю, води бурхливої Тиси, руїни Королівського замку Нялаб, зняті з пташиного польоту затишні вулички Королева, нашого міста Виноградова під Чорною горою… Юна декламаторка Кіра Микита дуже виразно і  захоплююче читає вірша “Ловганка”. Запам’ятався і авторський вірш “Бабчині сливи”. Своїми теплими спогадами про літератора Чухрана діляться Катерина Вашкеба, Михайло Бабидорич, Сергій Савчук, який ряд віршів поета поклав на музику і дав цим пісням самостійну дорогу в життя. Ольга і Роберт Тіводори  згадують, як працювали над кулінарною книгою і як на дитячий  віршик “Потятко” написали колискову для сина, який  швидко засинав під цю мелодію. Іван Свищо згадує як творча молодь міста згрупувалася в гурти “Кавилюєме і фіглюєме” та “Креденц сміху” і на  березі Тиси почали збиратись і читати написані на русинській мові власні вірші.

Сестра  поета  Ольга Данич згадує як брат малим навчився читати. І книги стали центром його вселенної. Тато, Михайло Васильович був веселою, дотепною, дуже гостинною людиною. Працював інструктором-машиністом Королівського депо. Користувався повагою королівчан, для кожної людини по життю мав дотепне і влучне слово, мову свою вдало пересипав приказками, фіглями, гуморесками. Видно, по генах і передався від батька цей вроджений талант веселити людей синові Михайлу. Мама, Софія Михайлівна Чухран, 15 років проробила у науковій бібліотеці Виноградівського відділення  загальнонаукового факультету Ужгородського державного університету (заочної форми навчання). На роботу з собою брала малого сина. І він охоче занурювався в книжки. Читав те, що при перегляді привернуло його увагу,  захопило. Коли виріс, став  хіміком. У студентські роки, в Ужгороді, цікавився  культурним життям  обласного центру. Сестра Ольга згадує як брат допомагав їй у садочку грати Діда Мороза чи Святого Миколая. І діти були у захваті від його виступу перед ними. Всі тулилися, пригорталися до нього, відчуваючи його тепло і щирість до них…

Юні краєзнавці королівських шкіл теж були щиро раді кожній зустрічі з Михайлом Михайловичем, який охоче розповідав їм про історію селища,   вузлової станції залізничного транспорту, володарів найдревнішого   Королівського євангелія – родину Перені, яка замовила її Станіславу  Граматику і була вона написана Бенедеком Ком’яті, про розкопки на руїнах замку Нялаб та Малокопанському городилові, які щоліта там проводили  студенти історичного факультету Ужгородського  Національного університету.

Юрій Мельник згадав про виставу на русинській мові “Ромео і Джульєта”, де блискуче зіграв роль закоханого Ромео і окремо вибрав вірша “Якби я став  президентом” то русини, як аргонавти не йшли би на заробітки на чужину. Русинський письменник з Малої Копані Олександр Купар (літературний псевдонім  Хуст)  дав високу оцінку творчості  Михайла Чухрана, як популяризатора рідної материнської  мови. Гості із Виноградова навідались до  Чухрана на винобрання: з преса стікає сусла… у бочках бродитиме молоде вино і Василь Січ  бере в руки гітару й починає співати. На свіжому повітрі всім хочеться зажити тої насолоди, що відчуваєш, коли у фользі поспіває картопля з салом …

Іван  Кролевчук з Мукачева теж тепло відізвався  про Михайла Чухрана. Він дійсно став джерелом рідної  материнської  мови і залишив у спадок молодим  свої кращі твори, серед них – унікальна “Сім тайстринок”, яка розійшлася  одразу. Закарпатськими письменниками практикується  при “Зустрічах  за прилавком” в обласному книжковому магазині “КОБЗАР”. Тут вона  стала рідкісним  бестселером.  

По закінченні  перегляду якусь долю секунди в залі запанувала тиша… Бурхливі оплески  вдячних глядачів розірвали її. Думка всіх людей зійшлася на високій    оцінці  знятого творчими  аматорами першого, але дуже вдалого документального повнометражного фільму. Всі виступаючі: Василь Кіш, Юрій Продан, Василь Кузан, Павло Чучка, Михайло Бабидорич, Юрій  Кролевчук, Сергій Савчур, Ольга  Данич та інші, зійшлися на думці, що цей фільм  варто    показати на всіх каналах аби більшість людей отримала нагоду  переглянути  його і пережити радість творчої можливості розповідати про людей, які  чимось прославили наш край і залишили свій яскравий слід в культурно-мистецькому просторі Срібної Землі.

Глядачі залишилися щиро вдячними  Василю  Кішу,  Іванові  Буркалу, Юрію  Продану та Василю  Маровді, дружній четвірці наших місцевих авторів першої повнометражної документальної стрічки “Приречений на вічність”. Їм вдалося правдиво донести до  нас випрану в Тисі красу душі Михайла Чухрана. Особливо вдячна колишньому нашому студенту Виноградівського Політехнікуму Олександру Керестеші, уродженцю притисянського села Дротинці, який зараз на передовій мужньо захищає рідну нашу землю. Він так вдало продекламував свій авторський вірш – посвяту, присвячену улюбленому  русинському поету, королівському чоловікові Михайлу Чухрану “Приречений на вічність”.

Марія КОНКІНА

очільниця Виноградівського відділення  ГО  МАЛІЖ

Фото: Іван Буркало