З піснею… про волю і наше тривожне життя

Співаємо про омріяну волю, про незбагненну долю, про незрадливу любов і наше  тривожне життя

Запитала жінку-матір мрія осяжна: “Що в житті  ти хочеш мати? Про що мрієш в снах?”

Відповіла тихо жінка з ноткою тривог: “Хай дітей моїх рідненьких вберігає Бог!”

Кожна наша поїздка, кожний виступ хорового колективу чи в будинку людей похилого віку (геріатричному пансіонаті під Чорною горою), чи перед відпочиваючими та тими, що проходять профілактичний курс оздоровлення в санаторному комплексі “Теплиця”  під Виноградовом чи на сцені міського Будинку культури та на творчих звітах самодіяльних колективів залишають свої спогади, відмітини, враження, а на сторінках  альбомів неповторні світлини, зняті в ході перебування на тих хвилюючих і пам’ятних для нас місцях. 

Цього разу в нас була поїздка особлива… Їхали ми в Перехрестівську школу-інтернат.   Нас там чекала хвилююча зустріч. З не простими людьми-переселенцями з різних  кінців  Сходу України. Кровопролитна, насильно нав’язана нам широкомасштабна війна змусила їх покинути дорогі серцю місця, все набуте за життя господарство, близьких і рідних сусідів, знайомих і колег по роботі та їхати подалі від навальної біди в невідомість.

Так, уже в березні 2022-го тут вперше опинилися вільно переміщені особи одинокі та з цілими родинами з Харкова, Луганська, Донецька, Краматорська, Бахмута, Одеси… Це затишне містечко, що розміщене уздовж траси Вилок-Берегове, стало їхньою першою домівкою. Затишний лісок, де на протязі дня зусібіч цвірінькають горобці, туркочуть голуби, дають про себе знати невгамовні зозулі, а вечорами витьохкують голосисті солов’ї і трепетом крил сполохують тишу неспокійні нічні мандрівниці-сови… Люди поволі почали  відходити від пережитих  страхів, біди, що розгорталась на їхніх очах: несподівані нальоти, розриви снарядів, перші завивання сирен та сповіщення шукати місця порятунку,  надійні укриття, щоб переховатись;  жахливі руйнації будівель, понівечені тіла на вулицях…

Працівники інтернату зробили все можливе, щоб своєю людяністю, чуйністю, увагою, турботою, піклуванням допомогти всім проживаючим тут особам:  літнім людям та середнього віку, вагітним молодим матерям і дітям швидко адаптуватись на новому місці і поволі повертатися до звичного способу життя. Зараз в інтернаті проживає 84  особи (з них 33-є дітей). Це під час поїздки до місця призначення, нам в подробицях    розповів сам керівник Перехрестівської школи-інтернату Михайло Михайлович Глінка.                                                                                                    Автобус плавно з’їхав з траси, попрямував повз лісок з віковими деревами. Проїхав через  навстіж  відкриті ворота, і ми одразу опинилися в центрі подій  –  перед   будинками, облаштованими для нормального проживання людей. На новому місці, як  завжди  буває у житті, першими нас зустріли діти. Галасливі, мов горобці допитливі і  раді  новим  людям, вони щиро проявлили свої емоції, настрій і зворушливе бажання привернути до себе належну їм увагу дорослих

І пісня сама просилася з серця. Запитало її сонце, зігріваючи промінням: посилаю у  віконце день з благословенням! Як тебе зустріти нині? Що подарувати?

“Дай тепла моїй  дитині”  –  попросила  мати.

У просторій залі, яку підтримують дві колони (зазвичай  вона слугує людям, тут зараз  проживаючим  їдальнею)  вже почав  сходитись наш  жаданий глядач. Люди  розсідалися: хто де вподобав собі місце, а матусь і бабусь тут оточили і  супроводжували їхні  діти і онуки. В залі все налаштовувало на святковість. Утворилась  якась затишна, по-домашньому тепла атмосфера. І ми, по-особливому самі були налаштовані. Цим людям хотілося подарувати незабутній, особливий  день, щоб   підсилити  їхню непохитну віру, надію, утвердити переконання і любов  передати: “Все у нас буде добре!”

На заднику сцени вже дружньо вишикувались і півколом застигли наші хористи.   Ведуча: Ольга  Барничко  нагадала присутнім, що з концертною програмою, до проживаючих зараз тут мешканців, завітав  аматорський народний хор ветеранів праці  комунального закладу “Виноградівський  міський Будинок культури”  Виноградівської міської ради, яким 36 років невпинно  керує Заслужений працівник культури,   незмінний за весь цей період директор Виноградівської дитячої школи мистецтв імені Бели Бартока, член Національної спілки композиторів України, досвідчений провідний  викладач класу гри на баяні  Віктор Іванович Марушка.

Запалу на мить в залі тишу, сполохала величава, утверджуюча вічність життя    “Вітальна”, на  музику Володимира Волонтира. Її тут же замінила стрілецька     походова “Ой у лузі червона калина” (слова М, Чарнецького, музика М.Гайворонського)  та “За Україну” (слова М.Вороного, музика  Б. Вахнянина, у  вдалій  інструментальній   обробці нашого керівника  хорового колективу  В. Марушки). І завершальним акордом   циклу маршової стрілецької  улюбленої в народі патріотичної пісні “Гей видно село”,    на одному подиху виконане її повне зараз чотириголосе хорове озвучення

Ліричного настрою  нашим глядачам зараз додали широко знані в народі українські  пісні  закарпатського  краю.  Без  них не обходяться жодні сімейні торжества: весілля, хрестини, входини в новий дім,  дні народження і ювілейні  та знакові в долі події. Хористам підспівують і присутні  в залі  переселенці, яким теж добре знайомі ці  мелодійні  мотиви  пісень “Ой співаю, не гадаю”, “Через поле широкоє”, “Не пий коню воду, гей”…                                                                                                                                                                                                                                    Увага присутніх зараз повністю звернута на юного баяніста  Богдана  Глінку. Хлопчик-підліток успішно закінчив  третій клас Виноградівської дитячої школи мистецтв. Став  лауреатом ІІ-ї премії престижного Обласного конкурсу виконавців гри на народних інструментах (баян, клас викладача Віктора Марушки) та лауреатом І-ї    премії  у конкурсі “Візерунки Срібної землі”, який пройшов у місті над Латорицею  –   Мукачеві,  де юний, природою обдарований баяніст блискуче виконав пісні  “Ой сусідко, сусідко, позич мені люстерко”  та мелодію “Улюблений  мультфільм”. Разом із своїм викладачем-наставником Віктором Івановичем Марушкою юний баяніст Богдан Глінка  вправно і в ліричному настрої зіграв відому українську народну пісню в обробці  його талановитого викладача  “Ти до мене, ти до мене не ходи…”

Тепер, вишикувані півколом  хористи співають словацько-русинську, відредаговану  Віктором Марушкою, пісню “Горі  лісиком, долов лісиком”, в його ж редакції  та  інструментальній обробці дві українські народні – пісня “Дунаю, Дунаю”  (Ой послала мене мати до Дунаю хустки прати”) та “Ой за мостом, мостом росте трава ростом…”

До глядачів  зараз виходить наш популярний виконавець  самобутніх  народних пісень,   оночанин, активний учасник нашого колективу хору  Василь Січ… Акапельно він  співає бетярську  парубоцьку  пісню  “Сіло потя на косицю” та під власний  акомпанемент   “Мила моя, яка ти…” Хористи радують присутніх піснею  “Моя рідня” (слова  Анатолія  Матвійчука, музика Олесандра  Костюка ) та  “Молитво за Україну” (Боже великий, єдиний  нам Україну храни…), стоячи яку зараз  співають всі присутні в залі  і дорослі, і малі…

Бурхливі, гарячі  оплески,  вдячні  слова щирої подяки за виступ колективу ветеранів праці  директора інтернату Михайла Глінки, увага  працівниць закладу Мар’яни Копчі  та Людмили  Іванини  та  сердечні  запрошення  Мар’яни  Розсохи з Харкова, Олени   Дроздової  з Слов’янська  та  Ірини Каплун з Бахмута: “Приїжджайте ще!  Будемо раді  вам!  До нових зустрічей!”  Так привітно  махаючи руками  услід  нашому   від’їжджаючому автобусу проводили нас  наші  переселенці… І  ми їм щиро вдячні за гостинність, теплий прийом, душевне  спілкування відчуття єдиної родини, за  їхню    людську щирість, яка  запам’яталась, у серці  закарбувалась і довго не забудеться!

Марія КОНКІНА,

очільниця  Виноградівського  відділення ГО МАЛІЖ