Мистецька одухотвореність Йосипа Бокшая

Показав природну неповторність і неземну красу рідної землі та одухотвореність її  людей

Ще в студентські роки Йосип Бокшай мав можливість відвідати ряд унікальних храмів    різних вірувань: готичного, бароко, візантійських стилів. Він звернув увагу на те, що    розписували їх іконописці, пристосовуючи свої роботи до архітектурної будови храму. Враховувалась висота стін, освітленість і прояв кольорів, як душевної молитви мирян,    естетичного наголосу на високу духовність і цілісне бажання митців розгорнути   біблійний сюжет так виразно, щоб донести до вірників світлу урочистість і   неповторність святкового відчуття, пробудженого тут, в ході самої їхньої присутності і    участі в Божій службі. Це побудило його написати свою панорамну картину “Христос  на Закарпатті”. Вона започаткувала його роботу в цьому напрямку. Принесла перше  визнання, як іконописця. За неї він отримав Диплом академічного маляра, який йому одностайно присудила державна комісія…

У 30-ті роки молодий живописець Бокшай відвідав Рим, Париж, Відень, Мюнхен, Дрезден, Будапешт, Прагу… Кожна поїздка залишала свої враження, емоції,  збагачувала уяву, фіксувала в пам’яті побачені розписи в храмах, будила уяву і  бажання  самому сповна творити таку неперевершену красу і не для слави, почестей і звань наполегливо трудитися, а щоб піднімати естетичний, культурний і духовний рівень земляків. У нашому краї побачиш людей різних національностей. Вони віками жили в порозумінні і переплітались не лише в родинних союзах, але і коли в храмі  могли по сумісництву, у визначені години відбуватись служби різними конфесіями.

На його полотнах сповна показані людські натури – співучі, миролюбні, доброзичливі, богобойні… Лише скільки опоетизованої краси відчувається в його картині “Христос  серед дітей” (1935). З якою переконливою силою митцем написані “Святі руської землі”, “Вчителі православної церкви” ,”Преподобний Антоній Печерський”, “Нестор Літописець”, “Колінопреклонні Борис і Гліб”,  “Андрій  Первозванний”,”Святі Кирило і Мефодій”, зображення святих Василя Блаженного, Костянтина Багрянородного, Іоана  Златоуста…

У селі Великі Ком’яти, живописцем Бокшаєм розписана унікальна Хресна дорога. Вона  розташована на пагорбі, на подвір’ї місцевого величного храму, який розглядається і височіє над усією  Приборжавською долиною і повністю відтворює 14 стацій, пройдених  Ісусом від місця засуду Пілатом до місця його розп’яття на горі Голгофі. Ні літня  задушлива спека, ні зимові колючі холоди, ні весняна відлига, ні осінні дощі не пошкодили цілісності цих єдиних у своєму роді композицій… Так захоплююче можливо  розповідати і про розписані Йосипом Бокшаєм храми у Великому Березному та  словацькому селі Новому Рускові, поблизу Требішова …

Йосип Бокшай – художник широкого творчого діапазону

Сповна митець проявив себе в станковому і монументальному малярстві, як майстер  пейзажних композицій, живописець жанрових картин, портретів, натюрмортів… Він вдало ілюстрував художні книги Антонія Бобульського та інших літераторів, підручники для шкіл… Хрестоматійними його перлинами стали полотна “Бокораші” (1948), “Зустріч на полонині” (1957), “Збір яблук” (1953), “Закарпатська гес” (1955)… За свого життя був причетним до 80 виставок  ‒ звітних, групових, персональних, місцевих,  республіканських, центральних та союзних, зарубіжних та в стінах художніх вишів. Нелегкі часи зазнав і пережив… У період  наступу атеїзму, коли церкву відокремили від   обласного держави і почались гоніння на греко-католицьку церкву та її служителів, багатьом його живописним духовним шедеврам загрожувало повне знищення. І треба надати належне  людям, які цінували його творчість. На свій страх і ризик вони надійно переховували творіння художника. Лише під стінами фондових приміщень Закарпатського обласного музею те, що десятками літ бачив митець очима, відчував серцем і творив своїми золотими руками, працівники  Н. Знаменська,   О. Чернега-Балла, Ю. Сташко та О. Берець зуміли зберегти і врятувати для прийдешніх   потомків. Майже півстоліття ці роботи перебували в забутті. І лише в 1991 році, в день  сторіччя  від дня народження  Йосипа  Бокшая, картинам відвели належне місце в  експозиції художнього музею. До речі, зараз наявних у фонді 90 картин художника  і  майже всі  вони знакові і безцінні. Свій  весняний  шедевр “Квітнуть яблуні”  Йосип Йосипович сам  приніс і подарував  музею за роботу його сумлінних працівників, які так  самовіддано пропагують образотворче мистецтво краю, підбирають картини для  групових і персональних, звітних  виставок, щоб донести до своїх відвідувачів все  найцінніше і найважливіше, яке сповна проллє сонцесяйне світло на невпинну творчість закарпатських живописців. Кожний з них має свій стиль роботи, чітко    обраний жанр, опрацьовану техніку малювання і результативну вираженість  в  картинах.

Час залишав свої відмітини на Йосипу Йосиповичу. Це він переконливо підтвердив на збережених  автопортретах. Перший з них він написав в 1929 році. За скельцями окулярів  молодий митець уважно дивиться на світ і людей, з якими він його зводить.  На  другому, митець  сидить у глибокому кріслі. Це вже мудра, чесна людина з  відкритою до людей душею і всепрощаючим серцем християнина. На третім  (1957),   художник  в хутряній шапці і пальто стоїть, підставивши своє лице навстріч  прийдешнім  дням. Йому вже добре знайомі людські відчуття: любов і віра, сумління і чистота, благо і милосердя, двобій добра і зла, світла і темряви, смирення над  гординею і молитовною нещирістю, зневірою і безнадією… Як багато через ці  зображення художник до нас  доніс, виразив, сказав… А  роки мотали свій клубок і  наближалися до  кінця. На  85-му році життя зупинилося  мужнє, віддане своєму народу серце велета закарпатського малярства, народного художника України, Сталося  це в Ужгороді, 19  жовтня 1975-го року. Дружина Маргарита пережила  чоловіка на 8 років. Син Йосип став визнаним українським і угорським художником, помер в 2002-му році, на 72-му році свого життя…

Вписався в безсмертя народу, для якого жив і творив свої визнані світом   неперевершені картини

Кожна моя поїздка в Ужгород збагачувала враженнями, приємною новизною,   додавала свої відомості про обласний центр, де все мені нагадувало студентські роки  навчання моїх батьків, їхню закоханість, вінчання в кафедральному соборі, мої роки  навчання в університеті. Теплі спогади про приємних людей, які на роки запали в душу. Серед них, чільне місце займала постать Йосипа Бокшая. В приміщенні на вулиці   Капітульній,11 він працював. В будинку, на вулиці Бокшая, 3  ‒ жив з родиною. В місті  встановлено його погруддя. На міському цвинтарі “Кальварія”, на вулиці Тихій   скромний пам’ятник подружжю Бокшаїв: відлита з бетону спільна рама. На ній такий же   бетонний прямокутник, що лежить на обох спочилих і похованих тут відомих у місті  людей. Посередині над ними ‒ хрестик, зліва на плиті напис: БОКШАЙ   ЙОСИП   ЙОСИПОВИЧ  1891-1975. Справа  ‒ BOKSAY  JOZSEFNE 1903-1983. На все земляне  поле в рамі розповзлася в’юнка зелена  ліана. В центрі Ужгорода, в парку Альпінарій  ‒    особливо затишному куточку міста, де досі збереглися дрібні залишки вулканічного  походження, як каміння, під крислатим деревом, установлена паркова скульптурна композиція (бронзове литво), автор ‒  Заслужений художник України Микола Олійник. На ній відтворені постаті Адальберта Михайловича  Ерделі, який сидить поруч з Йосипом Йосиповичем Бокшаєм. Той час від часу  затягується по життю невідривною від нього люлькою. Вивірені десятками років вірною  дружбою  чоловіки ведуть мирну розмову, уважно прислухаючись до людського гомону  сучасного Ужгороду і невпинного руху його життя.

Піднявшись на  вулицю Жупанатську, 3 опиняємось перед фасадом унікальної  архітектурної будови 1809-х років колишнього міського жупанату. Сюди, 7 листопада  1978-го року, із Ужгородського замку, згідно рішення Ужгородського міськвиконкому   повністю переношується і заново формується Закарпатський обласний художній музей.  У 1990-му році за вагомий внесок у широкомасштабну культурну і просвітницьку    популяризацію  образотворчого мистецтва краю, йому присвоюється почесне ім’я  засновника Закарпатської школи  живопису Йосипа Бокшая. До пам’ятної дати ‒  60-ти річчя заснування Закарпатського обласного художнього музею, імені Йосипа Бокшая, в  знак шани, поваги, всенародної любові і визнання заслуг корифея Закарпатського живопису і описаної ним повноти неймовірної краси мальовничої Верховини та її люду в рекламному агентстві  “ШАРК”, накладом  ‒ 1000 примірників виходить, уміло    підготовлений працівниками музею, рідкісний 96-ти сторінковий фотоальбом “Йосип  Бокшай” з передмовою керівника цього закладу Олега Зайцева, його учасника і   співробітника  Олександра Шпяника; 87 зразкових фотоілюстрацій зроблені Олексієм Поповим, дизайн і макетування за собою залишив Павло Івашкевич; його бібліографію  висвітлила Євгенія Стародубцева. Каталог до видання  подали Галина Рижова та Тетяна Стегура. Особливої  подяки за висвітлення  цього, справді унікального і рідкісного видання, заслуговують Людмила Біксей  ‒  заступник директора по науковій  роботі Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа  Бокшая,  двічі лауреат обласної премії імені  Й. Бокшая та  А. Ерделі  ‒ за 13-ти  сторінковий  огляд  життя і творчості художника  світлого  мистецтва  Йосипа Бокшая та Олені  Приходько ‒ мистецтвознавцю, завідуючій експозиційним відділом цього ж  музею, теж  двічі лауреату престижної  обласної  премії  імені  Й. Бокшая  та   А .  Ерделі  за 4-и  сторінкову  статтю  “Молитва  в  кольорах. Сакральне  мистецтво Йосипа Бокшая”…

Там, де  зливаються ріки Крайня і Шопурка і височіє гора Кобила (1680 метрів  над рівнем  моря), у селі Кобилецька Поляна народився. В дитинстві  босоніж ганяв по траві обруча, знаходив загублені кимось дрібні речі  місцевого металургійного заводу.  В нім виробляв пили, сокири для роботи в лісі і скоби для скріплення деревини, яку по Тисі плотогони сплавляли до Дунаю. Саме на цій землі вперше відчув  її силу, побачив  чисту синяву небес над високими Карпатськими горами і серцем сприйняв тужливу  народну пісню про гайового, що  вийшов з лісу, в голубку цілив, голуба забив… Так в чутливій дитячій душі хлопчика  зароджувалася душа митця. Тут, де жив, дихав,  поглядом і руками обіймав цей світ, пробудилась чутлива струна його серця. Це вона  вибрала його  хист, розбудила мрію малювати  і привела його до живопису і всесвітньої  слави та  визнання як МИТЦЯ.

Попередня частина – перейти

Марія КОНКІНА

очільниця  Виноградівського відділення ГО  МАЛІЖ