Срібна меса стала вінцем Божої небесної слави 

Ця приємна новина і не бувала досі святкова подія не залишилася людьми непоміченою. Вона одразу сколихнула свідомість багатьох вірників римо-католицького обряду, зокрема, нашого міста Виноградова та прилеглих до нього Королева, Вилка, Фанчикова… У середу, 17 липня  цього року, у Виноградівському храмі Вознесіння  Господнього,  монах-францисканець, отець Маріо (у миру Ференц Вайнраух)    відслужив свою срібну месу – 25 років свого священства біля престолу Господньої    слави. Це найвища літургічна служба з безкровним принесенням жертви Богові, коли     в ході її проведення, хліб і вино перетворюються на тіло та кров Христа, спасителя  людства. Хто цих дарів удостоїться і прийме, буде благословенний самим Господом.   Це він кожній людині, добровільно приймаючій цей дар його святості, відкриває шлях  до її вічного спасіння.

Віддай світу все  найкраще, що маєш…

…Середа, 17 липня… Вже зранку  день обіцяв  бути спекотним. Над відрогами Чорної гори золотим  диском поволі викотило втомлене від тривалого перегріву сонечко. У відчиненім вікні його кімнати вітер злегка  добігав, повіював приємною свіжістю, хитав-погойдував занавіскою. Отець Маріо поголився. Прохолодною водою освіжив лице і тіло. З чашки зробив кілька затяжних ковтків цієї приємної вологої прохолоди, й без сумніву і вагання, у звичному своєму чернечому одязі (коричнева сутана з капюшоном, перепоясана поясом. На ногах, як у римських легіонерів, легкі, на босоніж  взуті  сандалі), в  ненав’язливих своїх роздумах подався до храму Вознесіння  Господнього  на вулиці Миру, 2. Побудований в готичному стилі ще в  ХV-ХVІІ столітті. Давно він став не лише історичною пам’яткою, але й не підробною в часі духовною цінністю нашого міста. Й  досі він надійно служить  мирянам  римо-католицької віри. Його переливні мелодійні дзвони щодня сповіщають людей про початок Божої меси на прославу  Всевишнього. І одразу від входу в його просторе приміщення, все в ньому  радує: людський  слух (спів хору супроводжує органна  музика), перед престолом, на металічних ланцюгах, у повний свій зріст, провисає  розіп’ятий  Ісус. Уздовж двох жовто-золотистих стін, виконані умілими і вправними  руками неймовірно талановитої  берегівчанки Ганни Горват,  уславленої далеко за межами краю майстрині керамічних композицій нею виношені в душі і наяву відтворені: 14 зупинок  Ісуса з Його нелегкою і непосильною ношею хрестом. Він тяжить  людськими земними гріхами і придавлює до землі нівчому не повинного Божого сина. Навкруги в святині, все в цвіту ‒  білих, рожевих, червоних та з фіолетовим  відливом  гладіолусах. З хлопцями зараз перевірить апаратуру, освітленість і мікрофони, щоб все було готовим для  проведення його Срібної меси. Ще раз перегляне згадані  ним епізоди, виділені знакові моменти свого  життя. Продумає слова щирої подяки матері, сестрі з племінничкою, духовним братам, всім постійно присутнім на відправах у храмі мирянам у його тривалому священичому повсякденному житті. Це вони  ‒  його сила, опора, надійна підтримка, стержень усіх добрих починань і справ, надійна рушійна сила  всіх задумів та намірів, їхньої довершеної в житті реалізації…

…Народився в сусідньому місті Хусті, 14 жовтня 1969-го. Після сестер Гретти та Зіти, брата Йосипа (нині вже покійного) став наймолодшим у сім’ї. Четвертою дитиною у   богобійний  родині Вайнраухів. Від  діда успадкував  своє милозвучне ім’я  Ференц,  так тоді батьки і охрестили  його малим.  Мати Олена Миколаївна зустрічала і проводила кожний прожитий день з молитвою на устах. І в цім постійнім оточенні любові до Бога, Пречистої Діви з малим Ісусом на руках, теслі Йосипа-обручника, який  надійно опікувався святою родиною, і ріс хлопчина. До першого причастя його грунтовно підготувала Маргарита Герхард. Зустріч з священиком  Йосипом  Голомбошем дуже вразила чутливу душу юнака. До глибини душі він вперше пережив цю урочисту мить непідробної і неповторної святості. І з першим причастям тоді назавжди прийняв Ісуса  до свого  чутливого серця. Ця, вирішальна в житті християнина мить, в його житті теж стала тим поворотним  моментом, який і визначив  його доленосний подальший шлях.

Потім була військова служба в місті Рівне. Дембель. Повернення до рідного міста. Мав свідомо визначитись з прийдешнім своїм життям. Наважився, звернувся до отця Антала Майнека. Зробив йому заявку і попросив його нагальної поради у  своєму дещо упередженому, але свідомо визрілому в душі бажанні ‒ стати монахом. Той йому дав певний час для роздумів. Після остаточного і безсумнівного прояву цього  наміру, коли це виважене рішення Ференца Вайнрауха залишилось несхитним і в силі,    його взяли і відрядили на теологічне навчання. Не все в нього спочатку стелилось, виходило просто і гладко. Інколи душу брали прозріваючі десь у свідомості сумніви:    чи не поспішив він у своєму виборі? Чи не помилився, обираючи цей, справді важкий,   непосильний зараз для себе шлях? І латиніка дається вкрай важко, і риторика вимагає   своєї посидючості, і  вимова думок потребує чіткості і свого по змісту переконливого  сенсу, кожне сказане слово згодом має доходити до серця його слухачів… Словом, у той час, жив єдиною всепоглинаючою своєю любов’ю до Бога. Він залишався його єдиним світлом у пітьмі сумнівів. Єдиною втіхою, надією, силою, що підтримувала його  розгубленого в своїх поневіряннях. Постійно відчував, що має шукати розради у  самого Господа, його непроминаючій любові і ласці, благословінні, щирості серця і осіненні його Святим Духом постійно молитися за помираючих, душі в чистилищі, за всіх грішників церкви, родини, за ближніх з дому свого. Жити з відчуттям торжества    Святого Духа. Кожного разу шукав надійної розради у Святому Божому слові, підтримки  у старших колег. Інколи, коли долав якусь назрілу перепону, сам свідомо та тверезо    відчував і добре розумів, що саме тут він вчасно сів у човен з Господом. Тепер має надійно зібрати у кулак всю свою силу волі, всі свої старання, зусилля і вміння щоб  вчасно переплисти цей крутий вал водовороту, вдало прорвати і подолати цю відстань  з життєвими перепонами. Крізь швидко насуваючу на нього стихійну глибінь, надійно   всидіти й уміло провеслувати, щоб човна свого втримати на плаву. Вже далі  уважно та   зосереджено маневруючи пучиною, вчасно прорізати цю глуху і зрадливу стіну  людських сумнівів, боязні, страху…

Добро зроблене тобою завтра ж забудуть! І все ж таки, твори добро

Коли  його висвятили у духовний сан, пішов до людей з відкритою душею і серцем, чистою совістю. Кожну зустрічну на своїй духовній дорозі людину прагнув відчути і  зрозуміти. Робив усе з насолодою і задоволенням, чітким усвідомленням свого священичого обов’язку. Вінчав молодих і хрестив немовлят, сповідав та причащав одиноких  літніх людей на дому, запрактикував і проводив реколекції з новоствореними сім’ями та подружніми парами, що прожили разом десятки років. Вже декотрі з них пережили і відзначили свої ювілейні життєві спільні вершини: срібне, золоте, діамантове весілля… На той світ відправляв вбитих на війні, загиблих в автокатастрофах та просто потерпілих від нещасних випадків  вірників, уражених струмом, блискавкою, утоплеників, людей з природною смертністю. І кожного разу  шукав такі переконливі слова, щоб у важку хвилину надійно підтримати: дітей, що ховали батьків; передчасно повдовілих жінок, на руках яких залишаються неповнолітні   діти; родичів, яким випала вічна розлука з дітьми, на яких вони мали свою надію та  намір на старості з ними доживати свого земного віку…

Мені згадалась  розповідь окремих королівчан, які поділилися своїми спогадами, як у часи двох паводків-листопадового 1998-го та березневого 2001-го, отець Маріо зі своїми  церковними помічниками по черзі обходили родини і розносили по будинках пакунки з миючими засобами, продуктовими наборами. Там, де стихією зірвало дахи, прийнятим рішенням церковної громади, на виділені необхідні кошти допомагали перекривати покрівлі хат, аби потерпілі швидше  справилися із цією неочікуваною, завданою руйнівною стихією, природною бідою…

Молодий фахівець по ремонту сучасної техніки  Іштван Бордан розповів як отець Маріо врятував його життя. Вони з дружиною чекали первістка Артура. І чоловік, після роботи,   завжди  старався одразу потрапити  додому, в Королево. По дорозі відчув себе погано. З дому викликали невідкладну допомогу. Медики  зробили все можливе, але стан Іштвана залишався на межі між життям і смертю. Не сподіваючись вже ні на що, вагітна дружина наважилась і подзвонила отцю Маріо. Той без вагання, відразу прийшов. Оцінивши ситуацію, почав молитись. Довго, щиро, терпляче благаючи Бога зцілити цю   молоду людину, яка зараз так потребує  полегшення… Іштван задрімав… Прийшло невимушене занурення молодого організму чоловіка в сон… І  коли вранці  вчорашній  хворий прокинувся, поступово відчув, як хвороба  відступила і сили знову поволі  повертаються до нього. Одразу завовтузився, почав збиратися на роботу до Виноградова…

Щирість і відвертість священика об’єднала громаду

І ось підійшла та очікувана людьми 18-та година дня. До храму збиралися, підходили  місцеві  вірники та прибулі прихожани з сусідніх церков Королева, Вилка, Неветленфолу, Оклі Гедь, Оросієва та монахи-францисканці з ближніх і дальніх країв. Лунко озвалися і мелодійно переливаються церковні дзвони, сповіщаючи людям про початок небувалої події в житті отця Маріо ‒  його срібної меси 25-ти ліття пам’ятного висвячення у духовний сан та ревну і віддану службу у Господньому винограднику. Гостинно  розпахнуті двері до  Божого храму, свідка ще тут небувалої раніше такої  події. Попереду процесії зараз  прямують  молоді прислужники. Далі, слідом за ними, у святкових ризах, парами у бік  Господнього престолу рухаються  отці, які у свій час служили в цім храмі, після його  повернення в травні 1989-го року. Тоді до складського приміщення, яке 30 років  слугувало  місту не по своєму духовному призначенню, монах Ласло Затько вперше відчинив двері і увійшов з людьми до повернутого з небуття храму. Із потьмянілих від часу настінних фресок з докором на присутніх тоді дивились лики  всіх зображених святих. Людей чекала велика робота по ремонтному відновленню вікопомного храму Перше Різдво з колядками і живим баранчиком біля ясел новонародженого Ісуса та привезеними  медівниками ‒  пташечками-провісниками духовної весни, з чорними  соняшниковими  оченятами, для наших дітей, тоді переданими вірниками з Австрії… святкували разом і дорослі і малі.

Просіть ‒ отримаєте; шукайте ‒ знайдете; стукайте  ‒  і  відчинять вам! Вірте,   сподівайтесь і живіть світлою надією в завтрашній день

До Господнього Престолу доходять всі священики і розсідаються: справа отці Гергель  Модьор (чудовий проповідник Божого слова); Йовнаш Бан (спільно з греко-католицьким  священиком Миколою Дербаком колись висвячували  чорний мармуровий хрест при в’їзді з Підвиноградова у місто Виноградів, подвижник екуменічного служіння в храмах); Тихомір Поп (засновник “Карітасу”, дитячого садка та реабілітаційного центру для дітей з фізичними вадами, аптеки для  постачання необхідними медикаментами людей  похилого віку у творчій співпраці з аптекарем Лоці Федорком, доставкою гарячих обідів для самотніх людей громади по домівках юнаками на велосипедах); Ференц  Гідас  умілий оратор, людина-психолог і ерудит Святого письма… Так  про кожного з 12 прибулих гостей можна висловити свою вдячність і захоплення  вірників, бо внесок кожного перед Богом і людьми  значущий і вагомий… За роки цей світ покинули  отець Олберт Надор (вірники  Виноградова і Четова з особливою шаною відносились до цієї людини, між собою його називали філософом рівня Сократа. Навіки  відійшли від земного життя Лулу-нийнія (Юлія  Варга), Федір Кощак, Янош Білак, дзвонар Шоні  Гоч, засновник  благодійного  фонду двох своїх синів, трагічно загинулих в автокатастрофі, Янош Товт. Зате, зараз  саме на часі  згадати  імена дійових сучасників, які свідомо і активно проявили свою громадянську позицію. Це  ‒  Михайло  Магочі, Йосип  Беланинець, Золтан та Йосип  Вайди, Катерина Колловш, Мирослава  Боршош, Габріелла  Русанова, Наталія  Годван, Марина  Хромей… З перших днів розгорнутої  широкомасштабної війни в Україні  щоденні молитви за мир у храмі, о 16  год, к,ч., відмолює спільнота матерів, якою  керують активістки Тімея Логойда (чудовий відеорепортер), Катерина і Олександр Неймети, Магдалена Неймет, Магдалена Яцканич, Марина Свищо… Вихованням  дітей, розучуванням з ними різних сценаріїв до релігійних свят Різдва Христового, Великодніх свят, Дня матері, підготовкою до прийняття Першого Причастя по вікових  категоріях (молодші, середні, старші) систематично і продумано грунтовно займаються Катерина Поган, Магдалина Яцканич, Андріана  Гушовська, Едгард Олашин, брат Едьед Стрега, Марія  Кормош, Андрея Кондор, Андрея Фозекош.

У спільнім Богослужінні, яке розпочав отець Маріо з глибокої подяки, адресованої всім  присутнім вірникам і братам по вірі, що зараз присутні тут, у Вознесенському храмі  Господнім, з нагоди відзначення  його срібної  меси  ‒ 25-ти  ліття  служінню єдиному Богу, Його святій  церкві і її вірникам. Служба велася на двох мовах  ‒ українській та    угорській (зокрема, читання Святого Євангелія і промова з детальними біографічними відомостями про життя і священичу діяльність отця Маріо Вайнрауха, якому цей рік припіднесе  ще одну  приємну подію  ‒14  жовтня він  святкуватиме 55-ти ліття від дня  свого народження) дуже змістовно скомпоновану і викладену з неослабним інтересом слухачам та своїм духовним побратимом, прибулим у Виноградово  отцем  Ференцом  Гідасом. Після  Святого  причастя, яке зараз під ангельський спів хористів, всім  бажаючим  прихожанам храму, а  їх більше сотні, уділяють тут присутні святі отці. Апофеозом  цього торжества стало Благословення отця Маріо, подароване ним із щирою синівською  подякою і любов’ю своїй рідній  матері Олені Миколаївні, сестрі та  племінниці, всім бажаючим зараз долучитися до цієї святості та увічнити  цю мить у  зроблених у  храмі зараз фотографіях з дорогими гостями та іменинником цього торжества. На подвір’ї присутніх на святковій месі вже чекали гарно накритий швецький стіл з прохолодними напоями вод, соків та морсів, широким вибором бутербродів та  домашньої випічки, солодощами. За ними люди далі продовжували свої приємні    розмови, обмінювалися думками і враженнями про особливу роль молитви у роки війни, заводили нові знайомства і обговорювали важливість та нагальну моральну потребу таких корисних зустрічей, які гуртують, ріднять і єднають людей різних   національностей, що зараз проживають на теренах Закарпаття і щиро, свідомо та  одностайно прагнуть миру та спокою на рідній землі.

Марія  КОНКІНА

очільниця Виноградівського відділення ГО МАЛІЖ