Бережи серце своє таким чистим, як вранішня роса

Коли на відкритті другої персональної виставки “Вертикальна горизонталь” я побажала  цьому  юному живописцю, Владиславу  Беланіцю, стати народним художником Украни, на його обличчі з’явилася зворушлива безпорадність, а через мить світла посмішка   прикрасила його лице…

…Творцем може бути кожен, якщо у нього є те, що його надихає. (Платон)

Заняття улюбленою справою

У  виставковій  залі “Імпасто” панувала  незвичайна робоча обстановка. До свого 29-го  дня народження молодий живописець Владислав Беланінець задумав порадувати шанувальників свого таланту другою персональною виставкою “Вертикальна горизонталь”. Першу персональну виставку живопису  “Бачу твоє, Верховино, щасливе  майбуття”  у рідному місті Виноградові  влаштував у вересні, три роки тому.  Земляки тоді дуже тепло і щиро сприйняли його роботи. Дали їм належну оцінку. Відмітили молодий талант. Кожна виставлена в експозиції зали картина жила своїм власним  життям. І в його роботах  відчувався вплив закарпатської  школи живопису, до  якої молодий митець  вдало приєднався і став  надійним її продовжувачем.

На цей раз, разом з справжніми друзями по пензлю, гостем з Києва Сашком Храпачовим та Альоною Стасюк з Широкого швидко розібрали 22 нові живописні    картини. Уважно оглянули кожну, оцінили і стали розміщати на стінах. За роботою  радились, шукали вдалі ракурси і освітленість. Справились з розміщеннями полотен  досить швидко. І коли ще раз пройшлися  залою, залишилися задоволені:  кожна  картина  була на своєму місці, гарно вписувалася в експозицію і  виразно проглядалася…

Що ж на цей раз взявся показати і  підготував митець для виноградівців?   

Починаємо  огляд його робіт. Молодий художник вдало намалював і увічнив унікальні  духовні споруди-пам’ятки дерев’яного зодчества: костел Серця святого Ісуса в селі Бене, готичний храм в селі Четфолво  –  на Берегівщині, церкви Успіння  Пресвятої  Богородиці в  селі Новоселиця на Виноградівщині, Святої  Параскеви в селі Олександрівка на Хустщині, римо-католицький собор Вознесіння Господнього у рідному Виноградові. Глядачі  затримаються  біля  його полотен “Ерделівський дворик” з якого   добре  видно замок, що височіє над  містом і сам дворик та  житло, де тривалий час  проживав  один з засновників  школи Закарпатського живопису; “Біля підніжжя Чорної  гори”, яку не оминає з дитячих літ і завжди бачить манкою, відчуваючи  її невловиму, не стерту в часі минувшину; “Вечірня Тиса”, яка плавно несе свої води в Дунай (нею колись плотогони  сплавляли ліс, а зараз в ній  купається сонце та зорі і  місяць, який      мовчки прокладає свою срібну доріжку по поверхні води)…

Дуже вдалий  триптих “Околиці рідного міста”, в  яких, мов по артеріях протікає своє неспинне  життя. Для спостережливого глядача не стануть непомітними пейзажні   картини “Будинок  лісівників у Дубках”, триптих  “Малокопанські краєвиди”, диптих  “Весняний  Виноградів”  та “Літній  Виноградів”,  “Хата селянина-бідняка”, “Теплий   день”, панорамне полотно  “Під замком”.  Скільки  думок викликає картина  “Хліб  війни” (десь неподалік ідуть бої, а комбайни збирають урожай пшениці. Її намолот  заповнює вантажну автомашину і вона вивозитиме урожай зернових у надійне місце).

В полі нашого зору опиняється  найвдаліша робота на біблійний сюжет Владислава    Беланінця “Поцілунок Іуди”. На золотистому фоні картини стоять Ісус і його учень Іуда, який за 30 срібняків продав свого Вчителя фарисеям. Умовним знаком для його затримання буде поцілунок Іуди. На картині зображений і півень, що  неподалік від них.  Це він ще до світанку тричі прокукурікає, і Петро згадає, як Ісус  йому про це сказав, що він тричі за цю ніч зречеться його…

Народився і живе з чуйною душею художника

В цім яскравім прояві таланту молодого, обнадійливого і працелюбного художника, що малює олійними фарбами і має свою манеру і техніку живопису велика заслуга    керівника його дипломної роботи, мудрого наставника його групи Аттіли Тиберійовича   Коприва, відомого в Україні і зарубежем живописця, кандидата мистецтвознавства, доцента, завідувача кафедри образотворчого мистецтва. В нього Владислав Беланінець навчався в 2012-2016 роках (від часу вступу до завершення навчання в  Закарпатському художньому інституті, нині Закарпатській Академії мистецтв, яка   знаходиться на вулиці Августина Волошина, 37, в обласному центрі над Ужем, в місті  Ужгороді). І хоч промайнуло вже 8 років як випустився, тісних зв’язків з ним та його однокурсницями Аліною Туміленко, Анастасією Гавриляк та Яною Магей не пориває. У  своєму полі зору постійно тримає їх професійний ріст, самоутвердження як митців, майстрів  живопису і стежить за їхніми досягненнями на ниві образотворчого  мистецтва за участю в творчих звітах  молодих художників, різнопланових виставках, проявах у громадському житті.

Задоволений успіхами кожного з своїх випускників. Вони і його надихають. Щиро  радіють кожному новому досягненню, участі в міжнародних пленерах і отриманні    високих нагород за вклад у сучасний український живопис. Кожен колишній учень  Аттіли Тиберійовича –  творча особистість, яка має вибір, знає і шукає свою стежину  в царині культури і образотворчого  мистецтва й прямує по життю з відкритим лицем, назустріч усім пронизливим вітрам сьогодення.

Хто знає своє минуле, надійно збудує своє майбутнє

Своєю пуповиною Влад міцно прив’язаний до рідного міста під Чорною горою. В нім народився 12 серпня 1995-го року. Рано втратив батьків. До 9 років навчався і   перебував в початкових класах у Фанчиківській ЗОШ. Коли з ранцем повертався  додому з уроків, завжди проходив повз упорядкований  дворик у квітах і казковий будиночок, в якому колись проживав сільський вчитель і живописець мальовничих  краєвидів ріки Тиси та її заворожуючої долини, автор дитячої “Читанки” Степан Кутлан. Дитяча уява малювала цю незвичайну людину і йому хотілося робити щось гарного, щоб згодом люди з такою шанобою і про нього говорили.

Далі хлопчик опинився в дитячому  будинку санаторного типу  “Берізка”. Навчання  продовжив у другій  міській ЗОШ. На свого вихованця, що гарно малює, першою  звернула увагу його вчителька Світлана Михайлівна Келемен. Вона почала заохочувати свого учня до роботи з чарівним пензликом та кольоровими акварельними    фарбами. Потім  дитбудинок  розформували і всіх його вихованців перевели до  Перечинського  дитячого будинку. Хлопчик не закинув  малювання. Його роботи виставлялися на конкурсах дитячих робіт і він ставав призером. Так  його відрядили у Севастополь, на VІ-й Міжнародний мистецький конкурс-фестиваль “Щасливі долоні”. Проходив він в Криму, влітку 2001-го. Всіх учасників конкурсу тоді автобусами відвезли   на пленерські заняття в Гурзуф, до підніжжя Ведмідь-гори та Аю-Даг. Вперше там він побачив  безкрає море, його заворожуючу силу у час штилю, під тиском води від    припливів і відпливів хвиль, у момент розслаблення після пережитої стихії…Сама  природа тут була  дивовижно  гарною. За написані тут пейзажні полотна Владислав Беланінець  вперше був удостоєний звання лауреата. Ця  незабутня  його поїздка   стала тим імпульсом, що привела його на факультет образотворчого мистецтва і  художній інститут.

Тут він повністю освоїв ази малювання: навчився тонко бачити і відчувати природу, правильно вибудовувати композицію майбутньої картини, вміло підбирати кольорові її  гами, відтінки, барви. Викладав у них живопис викладач Юрій Шелевицький, неперевершений знавець своєї справи. Професійну  майстерність та природознавство    вів  Андрій Антонієв. Тему своєї дипломної роботи вибрав за порадою свого керівника Аттіли Тиберійовича. У новому ракурсі мав показати  побачене в Ужгороді життя і  звалася його робота “Вулицями міста” . 

Писав її з особливим піднесенням. Зобразив осінню мжичку. Торгові ряди. Двоє  жінок призупинилися у жвавій своїй розмові. Група непосид-школярів повертається з уроків  додому. Прямує вулицею і самотній чоловік, заклопотаний у своїх справах, у роздумах  над невирішеними своїми справами…  Після успішного захисту і завершення навчання  у вузі, знову повернувся до рідного міста.

Щоб займатися своєю улюбленою справою – малюванням, мусів твердо стати на   ноги. Мусив розраховувати лише на свої можливості, лише  на свої сили. На  заробітки  подався в Німеччину. Два роки проробив  у  Гамбурзі. Працював облицювальником плит на  новобудовах добротних багатоповерхівок в нових житлових районах цього міста. Навчився цінувати доручену йому роботу і чесно за неї зароблені гроші. Після  повернення в рідне  місто, одразу влаштувався на роботу у престижний супермаркет   сучасної сантехніки “Пульсар”. Знову залюбки повернувся до малювання. У місті   знайшов надійних однодумців і друзів. По  вихідних разом їздили на природу, до  мальовничих місць на Виноградівщині, Хустщині де й досі відчутні прояви минувшини,  влаштовували свої творчі пленери по місту, звідки завжди  поверталися з новими  роботами.

Цей творчий  задум молодих  митців, які  започаткували свою творчу групу  “АRT LIFE” дав свій позитивний ефект. Більше  того, у виставковій залі “Імпасто” успішно   запрацювала їхня лекційна група, яка уміло втілює в життя свій проект “Закарпатські    художники: Минуле та сьогодення”. Кожний з художників міста, згідно домовленості, готує лекцію про життя, творчу діяльність конкретного митця з школи Закарпатського живопису і по неділях  виступає перед  слухачами, які до цього напрямку їх діяльності проявили свій інтерес. 

Цієї  останньої неділі серпня Владислав Беланінець розповідав своїм колегам про здобутки живописця  Андрія Коцки, пережиті ним події та залишений творчий   спадок для поціновувачів пейзажу, натюрмортів, портретів визначних особистостей  краю…

Тож, нехай і надалі творча наснага молодого живописця приносить задоволення, радість і насолоду у повсякденному житті і творчих поривах на благо  людей, захоплених культурою і народним мистецтвом нашого  інтернаціонального  краю, де всім дана можливість розкриватись, розвивати свою самобутність і автентичність.

Марія КОНКІНА

очільниця Виноградівського відділення ГО  МАЛІЖ