Яскравий спалах його творчості знову привернув увагу земляків

У виставковій залі  “Імпасто” зараз  дуже приємна, хвилююча і відрадна подія: з 13-го   вересня по 10-те  жовтня всі шанувальники образотворчого мистецтва, які   захоплюються і люблять сучасний модерний живопис, матимуть рідкісну можливість  переглянути 31  унікальну картину нашого земляка, художника із світовим іменем  Миколи Паппа. Виноградівці ще добре його пам’ятають і знають по навчанню в четвертій міській середній школі, згадують і цінують як гітариста, що грав музичні   композиції і під власний акомпанемент співав пісні улюблених бардів – Володимира  Висоцького, Булата Окуджави, Юрія Візбора, з репертуару популярного грузинського   співака Вано Кікабідзе, його улюблену “Виноградна кісточка” на ночівках з друзями в урочищах  “Дубки”, “Теплиця”, “Виннички”, на кар’єрі та відрогах Чорної гори, біля  палаючого вогнища на березі ріки Тиси… Його цінувала молодь за барвисту і неповторну в абстрактному стилі манеру малювання і знала як невгамовного і  неординарного митця…  

До нас ці картини завітали з приватних колекцій його колишніх знайомих, друзів і поціновувачів його рукотворного дива. Передувала цьому велика і кропітка  робота адміністраторки виставкової зали Валентини  Костьо. Це  вона виходила на колекціонерів, переконувала, на скільки зараз молодим митцям важливо побачити унікальні роботи нашого земляка, зануритись у світ його відчуттів, емоцій, духовних поривань… Вже душею він 11 років у далекій вічності, а його роботи продовжують жити самостійним життям, дивувати і радувати  людей, нести їм настрій і насолоду, непересічну віру і людську простоту, бажання  залишити свій  яскравий слід у творчості і переконати глядачів, що в житті ніщо не минає безслідно…

Життєва стежина митця

Народився сніжної зимової пори  – 19  грудня 1953-го, коли дітвора з нетерпінням  чекала приходу Святого  Миколая. Звечора  виставляла начищені черевики  під двері, в коридорі, на підвіконнях, де нічний гість мав залишити такий жаданий  солодкий подарунок… А в  родину Паппів у Косино на Берегівщині він поклав у сповитку синочка, який на світ собі приніс і вибрав милозвучне і гарне ім’я Микола. Підростав  хлопчик  допитливим і розумним,вільно розмовляв двома мовами: мама Лідія Миколаївна Горшкова – росіянка, з дворянського роду. Після війни опинилася на Закарпатті. Завідувала лабораторією в Севлюшському винрадгоспі. Батько Карло Карлович Папп  – корінний угорець. Бондарував – з деревини виготовляв дерев’яні чани, діжки, бочки, різноманітну тару придатну для винобрання, пресування стиглих грон, вичавлювання сусли і бродіння молодого вина, зберігання готової продукції у винних погребах та підвалах… Згодом у Миколи з’явився братик Сашко. Щоб дітям дати належне  виховання і шкільну освіту, на постійне проживання батьки переїхали до Виноградова. У 1960-1970-их Микола навчався у, престижній на той час, четвертій міській середній школі разом з дітьми офіцерів танкової частини, яка в ті роки базувалася в нашому місті. Навчання непосиді-підлітку давалося  досить  легко, все схоплював на лету, завдяки гарній пам’яті. З 12-ти років  почав грати на гітарі, ударником на барабані  виступав молодший брат Сашко. Одночасно проявилася його тяга до малювання. Цим захопленням завдячує знаному у місті художнику Миколі  Ігнатику. Він і дав йому ази і перші поняття  про образотворче  мистецтво, його можливості і роль у популяризації природної краси  мальовничої  рідної Притисянської  долини.

Коли успішно закінчив  школу, здав  вступні  екзамени на історичний  факультет Ужгородського  державного університету. Захопився східною культурою, читанням перекладів з древніх манускриптів… Але у вузі провчився рік і покинув. Відчув, що це не його справа. Покликанням своїм  задовольнився тоді, коли  для себе вибрав   малювання і музику. Потім його призвали до війська. 1973-1975 рік чесно виконував громадянську повинність, служив, часто на прохання замполіта  малював стенди, плакати, наглядну  агітацію, грав у солдатському  ансамблі, брав участь у концертних   виступах для шефів з виробництва, з якими підтримували дружні зв’язки. Армійська служба фізично загартувала юнака. Він подорослішав, змужнів. Як художник і   вправний будівельник влаштувався на роботу в геологічну експедицію. Так він  опинився в Криму, в Бахчисарайському районі, поблизу селища Наукове, де раніше успішно діяло Сімеїзське відділення Пулковської обсерваторії, але під час війни воно     було зруйноване. Натомість звели неподалік одну з найпотужніших у Європі Кримську астрофізичну обсерваторію (задіяла одразу після Другої світової війни  від 30 червня 1945-го). Розташована на висоті 580-600 метрів над рівнем моря. На горі Кошка. Для її  успішної роботи тут дуже вдалі кліматичні умови: 170 світлих місячних ночей на рік. Вони дозволяють вивчати і стежити за зоряним небом. На нього  націлені дзеркальний телескоп Шайна з дзеркалом 2,6 метра і баштовий сонячний телескоп із дзеркалом 0,9 метра. Коли Миколі дозволили подивитися в телескоп враження його переповнили душу, думки, свідомість. Він “захворів” цим неземним видовищем. Відблиск того загадкового світла далеких і недосяжних людині галактик, відгомін цієї втаємничення  космічної музики розбудили в ньому поета, музиканта, живописця.

Загадковий всесвіт став епіцентром його творчості і життя

В роки перебудови Микола Папп став батьком. Та доля-розлучниця не дала йому можливості насолодитися родинним щастям. Його кохана Софія вивезла донечку  Беллу на землю обітовану. А через рік, Микола залишив Союз і 37-ми  річний чоловік   опинився в Сполучених Штатах Америки. Сюди його запросили з персональною виставкою, яка пройшла успішно і про талановитого закарпатця заговорили в широких мистецьких  колах. І коли збіг термін його контракту, художнику  запропонували  залишитися в країні, на постійне проживання. Вибір долі він тверезо оцінив і сприйняв.  На чужині наполегливо став шукати себе.З квітня 1990-го 23 роки прожив у Америці. Вона йому відкрилася  інтелектуально-духовною стороною. Почав бувати на виставках, знайомитись з цікавими людьми, занурився  в життя представників другого покоління  російських емігрантів. Його цікавили, хвилювали, захоплювали тонкі матерії, вчення Рерихів, поняття про Шамбалу і  її витоки та вплив на світову культуру. Він  став власником  картинної галереї, де мріяв виставляти  роботи творчих людей, яким є що представити, показати світові, донести свої думки і відчуття,  емоції і відчутне  світобачення до пересічних  громадян. На одній з  вечірок в 1993-му він  познайомився  з молодою, вродливою, дуже  цікавою, інтелектуально ерудованою болгаркою Іриною Симеоновою. Вона викладала в коледжі сучасного  моделювання, дизайну та   практичної  моди. З нею було легко, просто і цікаво розмовляти. Його не полишало відчуття, наче вони вже давно знайомі і ця спорідненість двох душ переросла в кохання. Запропонував й стати дружиною. 12 грудня вона йому народила синочка   Карла-Олександра. До 2001-го  молода сім’я проживала в Нью-Йорку, на Мантхеттені. Після терористичних  атак 11-го  вересня родина Паппа переїхала до містечка  Коннектикуту. З головою Микола поринає в роботу. Багато  малює, плідно працює. Його  картини стають надбанням приватних колекцій  представників  вищого  дипломатичного корпусу, впливових бізнесменів, шанувальників сучасного образотворчого мистецтва.

Його роботи виставляються в галереях Нью-Йорка, Токіо, Ніцци, Лос-Анджелеса, Лонг-Айленда,  Москви… Глядачі  належно оцінили його бачення і сприйняття  Всесвіту, тої  безмежності простору і відчуття часу, де людина стає піщинкою в цьому океані можливостей… Одночасно пише і творить поезію, прозу, музичні композиції. В них  віддзеркалюються  його настрої, емоції, почуття. Після  міленіуму став бувати на малій Батьківщині. Зупинявся в  родині братової дружини Катерини Гички на той час на міській вулиці Максима Горького, нині Студентській під номером 35. В цій сім’ї  все дихало  мистецтвом. Її брат Іштван Гичко теж успішний живописець, поселився у Франції і там на повний голос заявив про себе як обдарований  митець. Микола  насолоджувався  тишею затишного дворика, тінистими деревами в саду, розмаєм квітів на грядках і відчутним бажанням малювати тут, зараз, сповна вихлюпнути з себе  все  світле, до божевілля відчутне кожною клітинкою тіла: 

“Я знову вдома. Відроджуюсь, насолоджуюсь і творю з неймовірною радістю і задоволенням.”

З порогу юності Микола умів товаришувати і це світле почуття  проніс через усе своє життя

Його  життя було таким яскравим, пульсуючим світлом  добра і  людського захоплення.  З порогу юності він дружив з Ніною Новиковою, Василем  Мушкою, Катериною Лешко, Миколою Мадяром,  Борисом Корнієнком, Ігорем Селіцьким і це світле почуття відданості і щирості до них проніс через усе своє життя. Змалку був лідером між ровесниками. І в зрілі роки до нього довірливо тягнулися люди, прислухалися до його думки. Згадується його уважний, проникаючий в душу співбесідника  погляд, вперте підборіддя, голос, жартівливий тон, його бадьорість, розмах рук, наче хотів обійняти весь світ і все живуще в нім, його захоплюючий всіх нестихаючий сміх. Вражали його філософські  роздуми про місце  людини у Всесвіті, про її ритми і вібрації, пульсари, призначення  чорних дір, про появу протуберанців і їхню роль… Він міг говорити про вчення Олени Блаватської і винаходи Ніколи Тесла змінного струму, бездротової передачі енергії, флуоресцентного  світла, електричного годинника… Його було цікаво  слухати  і час пролітав як мить. Це Миколу заохочувало ще  більше відкриватись  своєму співбесіднику. Він дивував глибиною своєї обізнаності, ерудицією, енциклопедичними знаннями… Пішки, з рюкзаком за плечима чи на велосипеді  вирушав  до руїн древнього  замку Канків, до грат,  які  вели до таємничих  печер, загадкового  Морського ока та русла  неспинної течії ріки Тиси.

Ці місця сили підживляли його позитивом, бажанням творити, переносити на підрамник  все схоплене уявою і чутливою підсвідомістю. Картини  народжувались одна за одною. Писав їх з таким захватом, натхненням і насолодою, наче вертався в свою нерозтрачену молодість. І коли набралось кілька десятків з персональною виставкою  “Всесвіт в уяві, сприйнятті і творчому втіленні митця” прозвітував перед краянами в Ужгороді та земляками у Виноградівському костьолі Святого Яна Капістрана. Отець Маріо (у миру Ференц Вайнраух ) побачив у цьому прояві митця ввірити  доробок Всевишньому у його святому  домі, добрий знак і побажав Миколі Паппу  творчого зростання. Тепло і щиро його тоді, в  2007-му році привітали художники Павло Кутлан і Карло Керечан, Почесний громадянин міста  Йосип Гаснюк, тодішній заступник голови РДА Августин Керечан, начальник  відділу культури Василь Югас  та інші представники влади і громадськості. Народний колектив оркестру народних інструментів  Виноградівської ДШМ  під керуванням  Віктора Марушки для  художника і численної глядацької аудиторії зіграв  ряд  музичних творів  визначних класиків. Розчулений такою до себе  увагою земляків Микола Карлович прочитав  “Оду подяки рідному місту”…

Ще вдома побував у 2012 році, а під Новий  рік полетів до США. У квітні 2013-го   повернувся  заново: приїхав  ховати молодшого брата Олександра і 40 днів  уперто малював найзаповітніші куточки рідного міста. В  розмові поділився, що син закінчує  12-ти річну школу. Остаточного вибору ще не зробив. Хотів би бути скульптором, подобається  йому і архітектура, перспективним бачить дизайн легкових автомобілів… на чому остаточно  зупинить свій вибір, покаже час. Про себе додав, що за життя  вагомих  мав  20 персональних виставок  у США  та  в Європі. Серед найбільш відомих 5-ти художників  Заходу мистецький часопис Японії виділив та назвав його ім’я.

Любив малювати океан і був взятий ним

У червні  2013-го була місячна повня. Микола  звечора подзвонив до Виноградова, поспілкувався з Миколою Мадяром, Борисом Корнієнком. Боря уточнив, яку саме його    картину президент Білл Клінтон в 1994-му році під час офіційного візиту Президента України Леоніда Кучми до США  подарував йому. Той одразу зашарівся, але відповів: “Ранковий подих” або “Соняшники на світанку”. З гарним самопочуттям  друзі завершили розмову. Опівночі  Микола подався  до затоки, аби полюбуватися місяцем-повнею і трохи там собі помедитує. З дому не взяв з собою нічого. Вдома залишив навіть  мобільний телефон, ключі від машини…  Коли дружина забила тривогу,  що чоловіка  ще немає вдома, передзвонила в поліцію, її заспокоїли. Та за короткий час сповістили, що його змило хвилею і труп  виявив на пробіжці, якийсь спортсмен-бігун побачив, як вода на берег винесла тіло утопленика. Судова експертиза підтвердила, що художник Микола Папп на ногах переніс інфаркт серця. Він і  спричинив його передчасну смерть.

Коли убита горем  дружина сповістила про трагічну  смерть Миколи рідним у Виноградово, плачучи  вона додала  “Він любив малювати океан і був взятий ним”. Та пам’ять про нього, як  художника  залишилася… І тепер в експозиції  персональної   виставки  картин з  приватних колекцій  Микола Папп заново повернувся до нас. Уважно  вдивляємось в його  полотна “Народжене життя”, “Дерево на скелі”, “Вітер  зносить”, “Дарунки буття”, “Сяйво”, “Міркування” (в кріслі, огорнута ангельськими   крилами сидить втомлена балерина”). Скільки роздумів навіває картина “Еволюція  людини на землі” (від кам’яного віку до цивілізованого сучасного світу),  диптих “Соняхи під місяцем”, “Жага життя”, “Холодний  вітер”… З якою любов’ю ним написані портрет коханої “Софія”, яка подарувала йому статус батька і народила донечку Беллу. На час смерті Миколи сину Карлу-Олександру йшов 16-тий, а доньці Беллі  25-ий рік. Вдалий його “Автопортрет” і “Портрет юнака”, “Портрет втомленої від життя людини”. Серед пейзажних й  робіт заслуговує уваги картина “Тиса”, “Перед бурею”, “Місячна ніч на Тисі”, “Захід сонця”, “Гірський потік”, “Кар’єр”, “Двір”. Серцем відчуєш прив’язаність митця  до отчого краю  коли зупинишся біля його полотен “Зірка , що привела в безодню” (вибухи  на Чорнобильській  АЕС), “Гірська місцевість” , “Костел францисканців”, “Страшний сон”, ” Жіночий силует” , “Рай і пекло”, “Жінка за роботою”, “Танцююча  дівчинка “(Саші в 4 класі від Ніколая).

Відгуки від перегляду виставки

“Приємно вразила виставка творів Миколи Паппа. Згадались молоді роки  спілкування з ним. дякуємо організаторам виставки, Добош  М.П. та Ю. М.”

“Микола Папп, як  особистість – неординарна. Вражає своїм  баченням  світу. Глибоко  філософське відображення реальності, яке переживав сам автор, знайшло  відображення в його творчості. Прекрасний спадок. Будемо  пам’ятати! Ірина  та Степан Товти.”

І в цьому  переконлива сила його творчості як митця, живописця, художника, людини і громадянина, що щиро і самовіддано любив свою Україну і душею линув до неї через Атлантичний океан.

Марія КОНКІНА

очільниця Виноградівського  відділення  ГО  МАЛІЖ

Фото: Валентина Костьо