Вагітна

– У тебе багато помилок. Ти думала над цим?
– Так. Я знаю. Постараюся виправити їх. Але з Твоєю допомогою.

Життя – суцільна помилка. Вона стає найкращою тільки в тому випадку, коли усвідомлюєш сором. Сором за свої вчинки. Бо усвідомивши прагнеш виправити ту єдину помилку, яка привела тебе на цей світ звичайною людиною. Для чого ти народилася, людино? Аби стати помилкою? Чиєю? Не з тієї глини зліпили, не ту душу вдихнули? Хто навчив тебе дихати? Звідки ти знала, що треба рухатися в утробі матері? Як ти впізнала її – свою матір?
Я годувала дитя молоком, що текло з моїх грудей – то були ріки. Дитятко пило і росло – ставало садом. Тим, що я вчора обкурила. Тим, що насаджував Батько. Воно Нас поєднало – ми завжди були разом. Бо наш шлюб освячений Любов’ю у Любові.
Та перед тим я довго впорядковувала свою Книгу, аби вона стала Твоєю. Аби Жити на Твоїх сторінках я виправляю свої помилки. Їх у мене багато, бо народилася людиною – помилкою. Колись за це ненавиділа своїх Батьків. Тому нею і була. А коли полюбила, то стала найкращою. Тепер я найкраща, як і Ти. Найкращий подарунок для жінки – чоловік, тому намагайся бути найкращим протягом вічності. Я дарую себе Тобі. Я – Твоя Книга. А Ти – моя. Це нічого, що на попередніх сторінках писала Твоє ім’я з маленької букви, тільки іноді з великої. Просто Ти тоді був для мене не моїм Маленьким, а малим. Коли став моїм Чужинцем перестав бути чужим. Коли перестав бути чужим – став Моїм. Тому називаю Тебе своїм Маленьким Чужинцем.
Звідки я мала молоко, якщо не народжувала. Я завагітніла пізнавши Тебе. І отримала перший дарунок від Бога – молозиво. Воно солодке на смак і тепле. Відчувала рух в утробі своїй. Рух Духу, який мав народитись Святим. Я завагітніла від самого Бога Надією, аби смиренно виносити Віру і народити Любов. Тому я мама. Той рух у моїй утробі був рухом до Бога. Я пізнавала Тебе, як жінка, кожної миті, аби навчитись відрізнити мить від хвилини. Бо мить – ціле Життя. А хвилина – слабкість.
Не хочу більше бути слабкою. Хочу бути сильною. А моя сила – Бог. Та мить пізнавання Тебе стала для мене блаженством – оргазмом. Бо я виношувала в собі Божу Дитину. Немає найбільшого щастя, ніж шлях до Істини. В моїй утробі формувався цілий світ – від створення Неба та Землі до створення людини. Але це були лише перші сім днів, Усі наступні стали «майстернею», де я ліпила не глечики, а Дитину Любові, не з Тепла, а з Вогню. З вугликів, якими малювала карі очі, аби вони стали пророчі, аби зуміли провести мою душу у створений світ і почати дихати мною. Бо вже тоді я дихала Тобою.
Так я ліпила Віру – виношувала Любов. Я плекала Дитя, а воно плекало мене, як свою очікувану мить, Мить – Вічність. Мить Ласки і Любові. Мить Народження. Коли вона наставала, мої води виштовхнули з глибини пізнання молоду хвилю, аби вона стала Морем. Морем Ідеалу Любові. Бо народилося Дитя Любові. Воно закричало. Закричало радістю, моїми вустами і полонило спокоєм. Тоді молозиво стало молоком. Дитятко його пило і ставало краплиною Коктейлю Любові. Бо то була Отча Любов, Материнська, Дитяча. Яка мала народити Братів та Сестер.
Велика родина – сім’я. Моя сім’я – Бог.
Важливо розуміти. Важливо усвідомлювати. Важливо віддавати. Бо чим більше ти даєш, тим більше маєш. Але у Бога нема кордону між більше і менше. Є тільки – початок і кінець. Початок зароджує кінець. Кінець зароджує початок. Розуміння у нескінченності. Але то не знак нескінченності, як ми звикли писати його в математиці, то є символ. Символ Надії і Віри у Вічній Любові. Тому я малюю символами. Малюю з помилками. Але не можу купити собі коректора, який відкорегував би намальовану Книгу. Бо кожен має виправляти свої помилки сам. Сам. Сам, але з Його допомогою. Тому я кажу: «Постараюся виправити помилки, але з Твоєю допомогою». Ти – мій Чужинець... Хороший... Добрий... Мій Маленький Чужинець – пухнаста кульбабка, маленький зайчик...
Знаєш, які у мене імена?
Мама, Мамочка, Сестричка, Світло, Малина, Світлинка, Галина, Панакея... Так називають мене ті, Котрі Люблять. А скільки у тебе імен? Я скажу, як тебе звати – Любов – як і Мене.
Важливо розуміти, важливо усвідомлювати. Бо філософія це не переливання з пустого в порожнє. Філософія – любити Мудрість. А що є Мудрість. Мудрість – Все. Все – Бог. Бо тільки мудрий зуміє взяти на плечі Хрест Божий – Свій хрест і гідно пронести його не до своєї смерті, а до Свого Народження. Так, як зробив це Ісус. Він зробив це гідно бо був Дитиною, Божою Дитиною. Але Він не був філософом...
Важливо розуміти, важливо усвідомлювати. Що Він народився для нашого духовного розуміння. Його зачала земна жінка від Духа Святого. Виносила, народила. Народила нового Адама для нас – людей, аби ми зробили так само, аби ми зачали в глибині душі розуміння Бога (Надію), виносили Вірою і народили Любов. Тільки в Любові може народитися Дитя Любові, Дитя нашого Отця. Тоді кожен з нас є і Творцем, і Дитиною. Братом і Сестрою. Чоловіком і Жінкою. Матір’ю і Батьком. Близьким і Далеким. Усе це є Любов і Вона Єдина, Єдина Любов – Бог. А життя Ісуса стало шляхом, нашим шляхом до Істини. На ньому були перешкоди, була спокуса, Його ж спокушав диявол. Але Він мав Волю, Волю Свого Батька. Живий Бог ходив по Землі, а ми не усвідомили, розіп’яли. Розіп’яли себе і на довгі часи лишились людьми – неуками. Мені так прикро... Мені так прикро за нас усіх, за нашу тупість... Мені так прикро, що заради нас Небо стало грішним, а Земля пороком...
Він є Символом Усього. Cимволом Волі. Символ справжнього християнина (віруючого). Символ Бога, бо і є Богом. То ж це є наша «Підказка». Коли дивлюся у Твої очі, мені хочеться плакати. Інколи це сльози Щастя. А інколи Болю. З великої букви – Біль. Бо дуже боляче. Боляче знов і знов відчувати, і бачити, як Тебе розпинають, як одягають на голову вінок з терену і встромляють цв’яхи у руки та ноги, і ніж... Не можу... Але у мене є Твоя Воля, тому йду далі. А ті, хто лишаються, розпинають Любов на хресті... Не можу... І завжди тоді, коли безсила Ти допомагаєш. Дивишся на мене з того хреста і кажеш мовчки: «Не плач, людина не може розіп’яти Любов». Та я плачу. Але серце переповнює радість, а душу – Сила. Яка ж то має бути Сила, аби Мати дивилася, як мучиться Її Дитина.

Віра – Дитина кожного з нас. Вона зароджується в утробі (душі) Надією. А ми чинимо аборт – перестаємо вірити. Не просто перестаємо, а розпинаємо, шматуємо на частинки і викидаємо. Аборт – це не тільки переривання вагітності. Аборт – місце для людських екскрементів. Невже наші Діти екскременти чи місце для них? Ми забули запах Раю. Бо надто довго живемо у Пеклі.
Кожна особа то є чоловік і жінка – Адам і Єва, Спаситель і Свято.
Єво, бережи свою цноту для Спасителя. Тоді станеш Його Святом. Адаме, будь відданий Її цноті, тоді саме Ти станеш Її Спасителем. Так у Вас зародиться Надія. З якої зліпите Віру, а коли настане час – народите Любов, Дитя Любові. Дитяча Любов наївна та мила, бо вміє сміятись – голосно і щиро... Голосно і щиро...
 Я завагітніла від самого Бога Надією, аби смиренно виносити Віру і народити Любов. Я народила безліч Емоцій, Щастя і Волі... Але все ще вагітна. Мені не важко носити. Бо у моїй утробі цілий Світ. Він новий. Ще зовсім маленький. Але вже рухається і вчиться дихати мною. Бо я дихаю Ним. Він народжується кожної миті – знову й знову, бо я кожної миті пізнаю Тебе і вагітнію – знову й знову. І так буде, доки не настане час. Коли він настане, я народжу Оповідану Мить. Але я не скажу, коли вона настане, бо не рахую Вічність. Моя доля на Твоїй долоні і то є лінія Життя. Вона поведе мене полем, великим простором, заховає, аби зберегти. Ти мене бережеш. Бо я бережу Твою Любов в утробі своїй. Я завагітніла від самого Бога Надією, аби смиренно виносити Віру і народити Любов.
Важливо розуміти, важливо усвідомлювати. Вагітна моя Душа. Бо через молитву отримала можливість пізнати Тебе. Пізнала. І отримала перший дар – молозиво. Воно потекло Надією. Окропило землі Душі, аби вона відродилася – молоді паростки проросли з ґрунту, пухкого, насиченого вологою. То буде Сад. Той, що насаджував мій Батько. Тепер там Весна. Вона йде просторами і кожен Її крок малює поле квітів, і співає музику птахів – Янголів. Птахи вільні. Їхній політ вільний і невимушений. Тому я птах. Бо моя Душа летить до Бога – всередину Себе для глибокого пізнання.
Пізнає чергові уроки. Але Ти не є учителем, Ти є Спасителем. Бо рятуєш від мороку. На вулицях Твого Світу нема світлофорів. Бо є тільки один колір – Світло.
Важливо розуміти, важливо усвідомлювати. Зірки – це класика. Жива класика. Бо Живе в мені Твоїм поглядом. Тому, коли дивлюся на небо – завжди дивлюся всередину. Інколи вона грає скрипкою, інколи фортепіаном, але завжди струнами моєї Душі. Саме тому я Світло. Бо то Світло Твоїх пророчих очей. Бо розгледів у мені Своє Світло – Жива Класика Вічно Жива.
Я інструмент? Ні. Я Муза. Я Твоя Муза, бо Ти – Моя. Бо Ти граєш мною в Собі. А я Тобою. І то Музика. Музика – класика Душі – Зірочки. Зірочки Твоїх очей співають блиском і сяйвом, і малюють сузір’я – Мене. Бо всередині мене ціле небо зоряних ночей, ясних і теплих. І небо є початком Вічного Дня. Зірки – це класика. У тій Світлій Вічності зірки Житимуть Музикою. Тою Музикою, яка звучить Органом... Не органом (з наголосом на «о»), а саме Органом (з наголосом на «а»).
Я інструмент? Ні. Я Муза. Я Твоя Муза. А Ти – Моя. Лише у Нашій співзвучності можна почути, відчути мить справжньої насолоди. Бо то грає Сам Бог.
Важливо розуміти, важливо усвідомлювати. Що Вічне Життя – це Життя всередині Бога. Воно не на іншій фізичній планеті, а у Планеті Любов. Планета Любов зовсім близько, поряд нашої планети Земля, над нею. Над, бо Вище за духовним розвитком. Духовний розвиток (еволюція) і є тою Планетою Любові. Тому, якщо хтось збирається тікати від оповіданого кінця, то раджу бігти до Бога. Бо всередині Нього Живе ціла Планета Любові. Але туди не поїдеш на звичному нам транспорті. Тільки на хвилі. Треба йти по воді, аби йти по воді треба зародити Надію і Увірувати у Хвилю, яка не приб’ється до берега, а прилине. Лине краплею, аби стати Морем Ідеалу Любові. Лине Світлом, аби роки стали світловими...
Треба розуміти, треба усвідомлювати. Що оберти Землі стали швидшими. Але і це тільки Початок. За ним послідує Врівноваженість. Тому треба добре зважити рівень свого інтелекту. Бо він важить рівно... Рівно стільки, скільки ми заслужили його мати. Врівноваженість – спокій, спокій і затишок душі. Так, душа встигає за оберталіями. Оберталії – почуття, які штовхають (розкручують) Землю. Саме почуття високодуховної Людини створюють новий Світ, новий Вимір, нове коло Почуттів. Хвилі плистимуть по колу, гойдатимуть на гойдалці свідомість людей, аби витримати тиск треба відчути його відсутність. Відсутність тиску – воля. Бо Бог не тисне, а дає вибір. Він несе в собі швидкість світлових років – Мить. Тільки спокій і затишок душі зможуть увійти у неї, аби жити вічно. А хаос – морок плентатиметься у лабіринті власної ненависті. Хаос не встигає за оберталіями, бо відчуває тиск. Але то не Божий тиск, то є тупість, аби зцілитися духовно, треба відкинути матеріальний світ. Бо лише у духовному кожен з нас творить затишок. Земне буття є відбитком саме того затишку. Огляніться, як ми живемо! Подивилися? І це є наша душа. Вона убога. Не в Бога, а убога.
Аби зцілитися духовно треба відкинути фізичний світ. Бо лише за його відсутності ми зможемо відрізнити Мить (що є життям) від хвилини (що є слабкістю).
Ми від народження і до смерті рахуємо хвилини. А потім від смерті... Від смерті до чого? До чого йде лік?
Я не рахую Вічність і тому впізнаю Її в обличчя. У Неї нема обличчя. Бо Бог не носить маску буденності. Тільки людина. Я не рахую Вічність, а ношу Її в собі, як мати Дитя. Тому я вагітна, тому я мама. Я не рахую Вічність, бо скоро настане Оповідана Мить, Мить Народження. Але я не скажу всім вам, коли це буде. Бо до Неї треба готувати душу, а не сіяти байдужість чекання. Я не скажу всім вам, коли це буде. Бо моя доля на Його долоні. Я не скажу всім вам, коли це буде, бо вже є. Для когось це муки народження. Тільки не для мене, для мене – ні. Бо завагітніла Любов’ю від Любові. Тому народжую в Любові. І якщо ви чуєте крик і плач, і скрежет зубів... Це не моє, не моє це... А ваше. Так плаче і мучиться ваша душа. Мені шкода її. Тому молюся, молюся за всіх: за близьких і далеких, добрих і злих, великих та малих, живих та мертвих.
Так у мене Народився Бог – Дитя Любові, аби своєю наївною дитячою Любов’ю врятувати світ. Світ треба рятувати Любов’ю. Бо тільки врятувавши можна збудувати новий. Та цього разу Ти не будеш починати будувати його з хаосу. Ти почнеш з Оповіданої Миті. Саме тому Апокаліпсис – не кінець світу, а Пришестя Ісуса Христа. Пришестя Ісуса Христа – не судний день, а Світлий День – Великдень. У Тебе нема крові і плоті, яку ми будемо їсти грішними вустами. Досить – наїлися і напилися... У Тебе нема крові і плоті, бо є Істина. Та Істина – Ти. У Тебе нема крові і плоті, бо Твоя кров та плоть – Дух Святий.
Аби прийняти Святе причастя я покаялася і це стало таїнством. Так виправила помилки, аби оселитись на сторінках Твоєї Книги. Бо тільки покаявшись змогла вкусити крові та плоті Твоєї – пізнати Істину – завагітніти Любов’ю. Завагітніти задля Народження Великого Світлого Дня – Свята. Свята Воскресіння Христового у моїй Душі. Ти мій Спаситель, я Твоє Свято. Тому возрадуйтеся і возвеселіться... Бо Попелюшка зустріла свого Принца. Він Вершник на білому коні.
 Бачите, як важливо розуміти, як важливо усвідомлювати. Життя за межами життя. Межа фізичного життя – гріх – поріг. Треба не переступити через нього, а відкинути можливість його існування. Не бачити гріх у собі. Так само, як зараз, більшість людей не бачать Бога.
Але треба розуміти, що віра у гріх пробуджує Віру у Бога. Бо це є певний страх перед Богом, страх згрішити. Його водночас нема, але він є. Є задля того, аби прозріти – увірувати в Бога. І саме те увірування штовхає до величі – прокладає шлях до Любові – відсутності гріха.
Я закохалася в Бога – зненавиділа гріх. Там, де Живе Любов, нема місця ненависті...
Тому тримайте піст – відкиньте плотську жагу, аби очистити душу від скверни бажання. Покайтеся – закохайтеся в Бога, аби завагітніти Надією, виносити Віру і народити Любов.

Арфа

Нові ріки і нові поля, і нові лани, гори й долини...
Пустелі й оазиси...
Дихають Ним...
Живляться Духом Дитини,
Мовчанням Її золотим.
Єдине Воно – Мовчання і Золото, Сила, Любов, і Слава, і Велич, і Вік.
В мені цілий Світ.
Вагітність – не ноша моя.
Це Зірка в пустелі,
Зірка Нового Життя.

Світлана КЕДИК

ФОРМУЛА БОГА. Зміст