Штиль

Умиротвореність перепоясує свідомість і світи надсвідомі

Оаза Всесвіту спонукає миритись з незаперечною істиною – відсутністю Тебе. До блиску прозора гладь неба відбиває воду у зіницях релігійного культу. Саме так я видумала себе. Видобула себе в ілюзорній реальності виду того, який є на Землі. Але Я є всюди. Я є! Я помираю й народжуюся знову, знову і знову… Цим самим безупину досліджую себе. Я можу любити, можу ненавидіти, можу вбити і воскресити, можу зцілити і проклясти… бо вільна, вільна у діях, вільна у виборі хулити, а чи молитись. Хоча різниці немає у двох сенсах єдиної суті, немає значення кому віддати себе, так чи інакше – до останку Богу. У цій абревіатурі зміст мого Я. Щомиті молюся на себе вже цілу вічність в надії, що вона скінчиться й одного дня настане Кінець, саме той, що вийшов з Початку. 
Абстракція втіхи вдовольняє музу похоттю – любити себе… любити себе так, як свого ближнього; любити себе як Бога – всією душею. Наче, її можна розділити – душу?  І якщо теоретично Дух покидає її і вона перестає бути живою, цим самим не перестає бути Дух. Він був, є і буде. 
Умиротвореність перепоясує свідомість і світи надсвідомі. Значення не мають вже ні Ти, ні вони, ні ми. Весь Всесвіт відбувається всередині мене, для мене, мною, крізь призму мене. Бо я, врешті, навчилася любити мене, як саму себе – ближнього свого – Бога всією душею. Любити такою, як є – була, є і буду. І темрява була над безоднею, і Дух Божий над нею ширяв. Я ширяв над безоднею себе, таким себе і полюбив. 

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст