акт

Душа (людина) це наше середовище життя, як атмосфера у Землі. І допоки вона є, будемо Ми

Ти мовчиш.
І я мовчу.
Паралелі світобудов не дають спокою та додають резонансу можливостям розуму. Інколи мені здається, що змовкла навіки. Та, знаєш, вічність така пряма, що розвиває не тільки амплітуду, а й сподівання на успіх. І цілком можливо, що моїм найбільшим життєвим успіхом є мовчання. Мовчання з Тобою. З усіх запропонованих формул найвеличніших розумів цього світу і не цього також, Ти обрав мою – Формулу Бога. Нічого особистого, бо в кожного вона своя, і кожен раз, якщо не казати щомиті, Ти обираєш її. Ти обираєш її, навіть тоді, коли у її рівняннях більше зла ніж добра, більше ненависті, ніж Любові, більше диявола ніж Тебе. 
Та що я можу…
Що можу я!? 
Ну, звичайно, Ти ліпив Богиню, Бога – собі подібного ідола, та прорахувався, мабуть таки, не любиш математику, але любиш себе. Себе і мене в собі – крихітку частку чогось більшого ніж Ти, чогось світлішого ніж я, і чогось величнішого ніж Ми.
От і покохались. Хто б міг подумати, що  Дух і Тіло породять людину – ту невідємну частку Творця, який сотворив наші світи і паралелі світобудов. Нехай же ця полуда не сходить з моїх очей, нехай же я увірую у істинного Бога, котрий живе  в мені і ніде інде, ні в небесах – у Раю, ні під землею – у Пеклі. Не треба вигадувати казок і легенд, чуєш, більше не треба… скажи все, як є – Душа (людина) це наше середовище життя, як атмосфера у Землі. І допоки вона є, будемо Ми. 
Отче Наш – Я звертаюсь до Тебе, сотвори кожного з Нас із себе, видобуть квант Любові по парі, і нехай звершиться незвершене,  нехай станеться так, що Ми оселимось на кінці Твоєї вічності, але мого початку. Нехай станеться так, як я того бажаю. Бо Я – твоє бажання, а Ти – моя втіха. 
Мовчиш…
І я мовчу.  

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст