Шедевр

Дух ввійде і вийде дих людиною живою

Дихає теплом. Вібрує хропінням знизуючи на децебели тишу ночі…

А ніч безшумно в нім не чинить опору, лиш пильно дивить в очі. 
Торкає струнами ранкових рос, бентежить радістю із підвіконня.
Коли у просвіті небес зі стоголос вітає день з народженням безсоння.

Не спить ні темрява, ні я. Блукаємо в подолі часу між диханням його тепла і безвісти у вазі… із кришталю душі. У ній і гріх і святість моїх днів, що з ночі сиплють світло.

Умиротворені мости розводять хитрість блиску місячного сяйва. І зайве виміряти океан у краплях! І зайве сушею гребсти! І зайве веслами гатити небо!… ніч безтурботно там де я і там де ти снує світанкову безмежність. Вкриває легким подихом і доторком до душ щоб Дух ввійшов і вийшов дих в єднанні всіх світил і тверді усієї. Усіх небес усіх Земель ‒ твоєї і моєї. 

Така от істина глибока і ясна, як ява ночі літньої прозора. Фірангом покружляла і пішла за полудневою грозою. А він усе ще ліпить свій шедевр, шліфує вигини росою…  наївно вірить ‒  Дух ввійде і вийде дих людиною живою. 

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст