Сенс

…за кожною солодкою вподобайкою лише фізичні закони

Ніякі сенси не втамовують спрагу мого розуміння. Свідомість розпатрана, якщо не казати ‒ розбита на друзки. Ото, збираєш по лусочці, складаєш до купки, зліплюєш воєдине ціле. А вона розпадається знов, і знов. Виникає бажання прикинутись тупенькою, хворенькою на всю тендітну голівоньку… та здоровий глузд здає позиції, тому якщо божеволію то лише від сенсів, що вже не живлять мого спраглого мозку.
Пустка. Така невимовна пустка емоційного звершення таврує у пам’яті безформенність реальності, наче час має форму, а простір ‒ мірило прямолінійності. Коли, навіть часу немає… 
Коли немає часу ми, люди, малюємо рамки з ночей, днів, вечорів та світанків; ми гартуємо миті у хаосі нейронів, так, ніби нам вже нічого збирати, тільки як окремі краєвиди життя. Якщо, звісно, воно є. Гм… і, навіть, коли його нема. 
Пустка. Така німа пустка вигризає бублика зсередини з діркою без потаємного дна.  
Так би й ткнула себе у солодку глазур, а ще притрусила маком… та за кожною солодкою вподобайкою лише фізичні закони. 

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст