Тиша

…хочеться додому

Я не знаю яка сила має мене зламати і не зламати Тебе в мені. Я не знаю як мені віддати себе не заради Тебе. Я не знаю, як тримати Тебе в собі і не вмерти.
Скажи, як не вмерти серед мерців? 
Тиша надмірно спокушає вічністю. Може лягти горілиць і вткнутись поглядом у зірки!? Та так, аби Чумацький шлях став банальним мостом між тут і там. Й без усяких кротових нір чи чорних дір поринути у візерунки галактик. А далі здійнятись стовпом слави і міцно стати в основі світобудови. Злити фарби спектру й пучком пронизати свідомість зародку себе нової. 
Чуєш, нової серед живих. І де та обітована твердь!? Де ота живильна вода і кисень наповнений світлом? 
Знаєш, Всевишній, здається, я задихаюсь… захлинаюсь брудом неподібних собі істот, але дуже схожих за хімічним складом. 
Ти, таки, помилився, коли закинув мене на Землю. От і не дивно, що хочеться додому. 
Мене вбивають тисяча тисяч років, відколи існує людина. Мабуть, я безсмертна. 
Для того щоб прозвучало Слово має бути тиша.
Без визначень і маркерів, без протистоянь — абсолютна тиша. Звучить Слово. Його децибели інтерпретують відлуння. А далі було вухо — пристрій, що приймає звукові коливання. Хвилі — це наше все.
Для того щоб чути, треба слухати.
Для того щоб чути Слово треба слухати тишу.
Найперше було Слово.
І Слово було Я.

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст