Художники Сходу і Заходу України об’єднались і спільно творять мистецьку історію сьогодення

…Наша  мова  – це одежа нашого духу, яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми маємо почути, про що думаємо  –  гадаємо, того, що ми зовемо людським духом або душею…  

Панас  Мирний, український письменник-класик         

…Кожний день варто прослухати бодай одну пісеньку, подивитись на гарну картину і якщо можливо прочитати бодай одне мудре висловлювання.  

Йоган Вольфан Гете, німецький поет

…Ніхто з художників ще не відтворив людську душу. Всі зобразили лише її слід, тінь, кри …   

Ігор Павлюк, український письменник і поет

… Лише  пісня – це душа, з усіх потреб наша потреба. Лише пісня в серці ширить межі неба. На крилах сонце її лише. Чим глибша пісня, тим ясніша і запада у нашу душу, як незгасаюча ранішня зоря… 

(людські роздуми про народну пісню)

Серце повнилось гордістю, радістю, сяйвом освітлення душі і захоплення

У неповторний і чарівний світ живопису і пісні, їхнє органічне поєднання і живильну силу вдалого розкриття таланту молодих живописців України, нам вдалося відчутно  зануритись і сповна сприйняти і оцінити побачені роботи учасників ХХІV Міжнародного рєпінського пленеру. Проводився з 15  липня до  5 серпня  2024-го року в онлайн режимі. Митці Сходу і Заходу України об’єдналися, працюючи над спільним проєктом   “Україна живе в піснях і картинах”. І зараз молоді живописці прийняли рішення: організувати своєрідну мандрівну  пересувну виставку. Всі роботи винести на огляд земляків тих художників, які проходять і беруть в пленері безпосередню участь з    Києва, Дніпра, Сум, Вінниці, Одеси, Чернігова, Кам’янець-Подільського, Лубнів, Жовтих Вод, Львова, Коломиї, Харкова, Виноградова… 24-ри роки тому був  заснований цей  пленер в Чугуєві на Слобожанщині. На честь Іллі Рєпіна (5 серпня 1844-го року тут  народився і став відомим, визнаним в світі, художником-портретистом, неперевершеним  живописцем історичних та жанрових сцен, письменником і   педагогом Імператорської Академії живопису та Вищого художнього училища і  його ректором в Петербурзі. Із 86 років земного життя, останні 30 років прожив у Фінляндії. Помер 29 вересня 1930-го – у власному  маєтку в Пенатах  в місті  Куоккала, де і похований). За всі роки існування  Міжнародного рєпінського пленеру в ньому взяли участь 185 художників  України, Польщі, Німеччини, Китайської  народної республіки, Латвії, Литви, Фінляндії… Ними написані понад 10 000 етюдів. Якби їх розгорнути і  викласти в лінію, то вийшло б кілька кілометрів полотна. На їх малювання  художниками  витрачено  понад 100 кілограмів олійної фарби…

Так вдячні земляки увіковічнили славу живописця, який  залишив галерею портретів відомих людей;  історичні картини  “Іван Грозний убив свого сина Івана”, “Запорожці пишуть листа турецькому султану”, “Бурлаки на Волзі”, “Дуєль”,  “Горбун”…; побутові  сцени “Проводи новобранця”, “Не чекали”, “Мисливці на привалі”… 

Його учнями і відомими майстрами образотворчого мистецтва, якими завжди пишався стали Борис Кустодієв, Ігор Грабар, Іван Куліков, Філіп Малявін, Микола Фешина, Валентина Сєрова…

Саме цього року  ми відзначаємо 180-ти ліття від дня народження  видатного українського живописця. Гасло  “Україна живе в піснях і картинах”  було вибрано не випадково. Саме українська пісня стала серцем і душею  нашого народу. Несла в собі людську щирість, особисті переживання і емоції, відгомін звичаїв і обрядів, культури і пережитих історичних подій та сформованого тривалим часом культурного ландшафту нашої країни. Пісні передавались у спадок дітям і онукам. І кожне покоління додавало  щось свого, формуючи традиційні елементи із новим сучасним озвученням. Ілля Юхимович Рєпін безмежно любив свою землю, знав і шанував рідну мову, залюбки співав українські пісні, яких знав силу-силенну. Навіть у день свого 85-ти ліття, своїх гостей потішив виконанням улюблених ним українських  пісень, у яких невиспівана до кінця  закохана в рідну землю і її людей, душа  художника знаходила трепетно щемну відраду, задоволення і радість.

Роботи учасників цьогорічного міжнародного рєпінського пленеру побачили і оцінили виноградівці

І ось, з самісінького початку лютого, пересувна мандрівна виставка “Україна живе в піснях і картинах” 25-ти учасників ХХІV-го  Міжнародного рєпінського пленеру прибула і експонується зараз у нашій Виноградівській міській виставковій залі “Імпасто”. Сучасні молоді митці Сходу і Заходу України присвятили свої роботи улюбленим  українським пісням. І в своїх роботах сповна  передали відчуття тої глибинної душевної гармонії, свіжості почуттів та новизни, яку відчули, працюючи пензлем над своїми полотнами. Нам випало ці роботи оглядати. Оригінальним доповненням наших вражень стало  музичне озвучення цих шедеврів. Прозвучало воно у виступі  нашої  талановитої  співачки Тетяни Гудачок. Про її творчий шлях та виконавську майстерність, манеру популяризувати  улюблені народні пісні, які надихнули молодих майстрів пензлю на цей творчий злет, сплеск емоцій і написання  виставлених в залі  полотен пересувної виставки, присутнім на огляді відвідувачам захоплено розповіла адміністратор виставкової зали “Імпасто”  Валентина Костьо. Піснею “Гуцулко Ксеню”  розпочинає свій виступ Тетяна Гудачок. Вона озвучує романс “Ніч яка, Господи, зоряна, ясная” та улюблену в народі  “Ой у вишневому саду”. Далі  самі просяться пісні “Ой чий-то кінь стоїть” та “Цвіте терен, терен цвіте”. Ще будучи студенткою Харківського  державного інституту мистецтв імені  Івана Котляревського Тетяна Степанівна захопилася записом від старожилів призабутих в часі народних пісень.  Дві з них “Ой доме, мій доме, щось смутний  без мене…” та “В зеленім гаєчку пташечки співають”  присутні на цій творчій зустрічі  озвучення полотен почули вперше. Скільки прихованої ніжності, щирості і душевного тепла  співачка передала в  проспіваних нею піснях “В саду гуляла, квіти збирала”, “Стоїть гора високая, попід горою гай” та  “Місяць на небі, зіроньки сяють”. Заключною у її виконанні стала  пісня, улюблена в народі  – “Червона рута”  Володимира Івасюка. Учасниця цього пленеру, художниця Маргарита Тегзе, розповіла про особисту участь в пленері, знайомство з заступницею  голови Чугуївської міської ради Людмилою Макаренко, якій надішле відео із записом виступу співачки Тетяни Гудачок. Вона дуже вдало підібрала до картин молодих живописців 11  пісень і озвучила  їх. Адміністратор виставкової зали “Імпасто” Валентина Костьо  за підтримку цього проекту щиро подякувала Степану Бочкаю, Василю Югасу, Наталії Вейконь та Олександру Калініченко, які посприяли успішному втіленню задуму і можливостям побувати і побачити всім  поціновувачам сучасного  образотворчого мистецтва мандрівну дану виставку робіт митців Сходу і Заходу України, серед яких і наша землячка Маргарита Тегзе.

Як вписалися пісні в картини молодих учасників рєпінського пленеру?

Лише з Києва 9 молодих художників проявили свої вражаючі бачення прихованого змісту в улюблених Іллею Рєпіним піснях. Світлана Аношкіна відкрилася в картині “А я піду в сад зелений”, де на побачення кохану чекає молодий козаченько з коником вороним. 

Задумуєшся і затримуєшся біля полотна Сергія Вербицького, якому дорогі рідної землі простори.

Тетяна Красна  колоритно розмалювала подвір’я, на якому мати вивісила випрану білизну, батько згрібає і викладає в копицю сіно, а дочка з двома відрами на коромислі несе до хати  воду. 

Єлизавета Лісниченко передала свій біль і сум через етюд “Гей, пливе кача”… Заслужений художник України Олександр Ольхов виставив картину “Туман  яром”,  яку так  виразно сприймаєш на відстані. 

Аліса Оніпченко чітко  передала красу літнього вечора в своїй роботі  “Ніч яка місячна”. Молода пара закоханих ніяк не розпрощається біля хвіртки, бо стільки ще не договорено між ними… 

Вражає задумана  картина “Гопак” Олесі Рибчинко, яка відтворила той згусток сили, волі, енергії і простору в стрибку з почерговим  викидом ноги козака, у виконуванім ним танці. 

Олег Сидоров вирвав  мальовничість степового простору в своїй роботі “Гай зелененький”. 

Антоніні Штогрин сподобалось поле в соняшниковім цвітінні, де вже сформувались шапки з насінням і самі  нагадують сонечка. Назвала вона своє полотно “Якби я мала крила орлині”…

З міста Чугуїв своє творче лице показали троє молодих митців. Володимир Непомнящий намалював етюд “В саду гуляла”. Він  виділив постать батька, який з вікна спостерігає за своїм упорядкованим подвір’ям. Його ж доня, за парканом, походжає в квітнику і з зірваних там  квітів ладнає свій барвистий букет. 

Гарна робота і Ольги Непомнящої, яка описала і чуттєво  передала побачення закоханої пари перед  тривалою розлукою в своїй  роботі “Ніч яка місячна,зоряна, ясная”…  

Любов Пономарьова розтривожила душу полотном “Дорога додому”. За стрімким поворотом  ще не близька дорога до хат, де батьки виглядають розкиданих по світу своїх дітей.

Уважно оглядаєш роботи Заслуженого художника України з  міста Суми Івана Гапоченка  “Гай зелененький”, одеситки Юлії Грачик “Як би я мала крила орлині”, Ігоря Зайцева з Дніпра “Ой у вишневому саду”, Ірини Кравченко “Ой там на горі”… 

В кожній  проявлений творчий пошук і вміння  віднаходити свої барви, відчуття  душевної  теплоти і невисловленого захоплення, тонкі  емоційні нашарування тої мелодійної краси, яка  віками прописалася в українській народній пісні.

Особливе слово подяки хочеться висловити  майстрині живопису Оксані Корнієнко з міста Чернігова. Її роботи “Роде мій  красний”  (на полотні 10 фігур: батько і мати, син з невісткою, молода пара, що одружується і  вирушає в спільне сімейне життя, бабуся, підліток-внук, внучка, красуня на видання і правнучка-школярочка) у кожного з них свої задуми, плани і мрії та всіх їх єднає родинне коріння і любов  та дуже  вдало  відтворена  нею картина “В саду гуляла, квіти збирала”. Молода вродлива українка, в білій сукенці, з охапкою квітів  в руках прямує до глядачів і несе світло радості, ніжності і любові, якою переповнене зараз її серце…

Скільки роздумів і почуттів  викликають роботи  учасників  цієї  мандрівної пересувної виставки “Україна живе в піснях і картинах” Богдана  Макаренка з міста Кам’янець-Подільського “Пливе кача по Тисині”, Володимира Мірошниченка з міста Лубни “Ой чий-то кінь стоїть”, Ярослава Мілосердного з Жовтих Вод “Ой у полі криниченька”, одесита Сергія Черняковського “Та туман яром котиться”. За  кожним   полотном щира любов авторів до рідної землі, українського народу, його пісенної  спадщини і багатої палітри людських емоцій і почуттів.

В центрі уваги опинилася робота  молодої, справді  неймовірно талановитої  художниці    Зоряни  Павлишин (Іленко) з міста Львова  “Лелека”. Мати в задумі, горе, сум  і біль  ятрять її душу. Біда торкнулося  її. На війні вона втратила близьку і рідну людину.  Вісім ангелів ширяють над нею. Крізь сплетиво терня  перед глядачами гордо постав нескорений  і гордий  лелека з  обпаленими крилами, як вісник непохитної віри, надії і любові до матері-України. 

Наша землячка Маргарита Тегзе презентувала свою роботу “Засинає чорний ліс” де крізь гущавину  гілля пробивається  сонце і червоніють маки. В їхньому  цвітінні  наша надія: українці відстоять свою честь, гідність, незалежність і волю. Микола Яцурак з Коломиї  зобразив мотив пісні “Чорнобривці”, яких насіяла мати і вони рясно красуються в кошику на столі, а поряд лежать двоє дозрілих соковитих яблук.

І за роботу китайця Чжу Цзяньсюня, який зараз мешкає в Харкові, хотіла б сказати окремо. Його дивовижна картина  “Рушник” стала своєрідним  материнським  оберегом сину, який,  вірний обов’язку, пішов на війну, захищати свою  гідність,  рідну землю, свою родину, місто, країну, бо для нього вони мають бути непорушними, священними, найріднішими в світі. І в цьому вся важливість і сутність нашого  образотворчого  мистецтва, яке попри  всі нелегкі  воєнні  роки, існує, об’єднує  людей  і доносить до них правдивий відгомін часу, пережитих подій і вражень, повноту  розкритої людської душі, що горнеться  до всього прекрасного. Її ніякому ворогу не вдасться зупинити, стерти,  знищити… Бо це самою природою і нашим життям –  буттям закладено у кожному українцеві.

Марія КОНКІНА

очільниця Виноградівського відділення  ГО  МАЛІЖ