Натхнення, гордість і пам’ять… в їхніх роботах  живе українська душа

Вони надихаються своїм корінням і творять майбутнє  України

Буває ж таке. В останню лютневу неділю нас зовсім випадково звела дорога. Подружжя  відомих митців з Ужгороду – Людмили та Богдана Коржів, жваво розмовляючи і  ділячись своїми враженнями від оглянутого центру Виноградова, йшли на відкриття своєї  сумісної творчої персональної виставки до міської виставкової зали “Імпасто”. Супроводив їх хустський визнаний майстер пензля Орест Цюпко.  Прямували вони в одному напрямку. Коли зрівнялась з ними, привіталася і заговорила першою. Ця  незрима щирість, людська простота і радість від зустрічі, одразу запанувала в повітрі і  відчулась між нами. Ось так, невимушено  розмовляючи, ми завернули на вулицю Олени Гандери і підійшли до будови, де нас чекали приємні  події. До зали почали надходити митці, місцеві живописці Петро Коцан, Олександр Етвеш, Золтан Дудаш, Олег Омельченко з дружиною Неллі Трубніковою, Шандор Маринич, Альона Стасюк,  Атілло Ковач, Галина Веклюк… До відкриття виставки я не стала марнувати часу. Вирішила оглянути виставлені на стінах авторські роботи. Вони так виразно і звабливо зараз  привертали до себе увагу. На тлі світлих сонячно-жовтих стін  картини  виглядали так природно, наче у віконечку, у  звичному просторі і в порі року свого  цвітіння, життя…

Знайомство з Людмилою Андріївною Корж-Радько

Народилася 11-го травня 1956-го року, в селищі міського типу Печенга, Мурманської області, в родині військового. Батьки вибрали новонародженій доні  ім’я Людмила  із слов’янськими коренями  “людям мила”. Росла, развивалась маленька здоровою. Особливих клопів батьки з нею не мали. Коли дівчинці виповнилось п’ять років, батьки переїхали в Черкаси. Тут вона пішла до школи, але провчилася  рік. Маючи нахил до малювання, батьки  віддали Людмилу до Республіканської художньої школи імені   Тараса Шевченка в Києві. Швидко збігло сім років навчання і дівчина продовжує далі   навчатись у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва на кафедрі художнього скла. Отримавши диплом, за направленням переїхала до Ужгороду і стала працювати  художником-монументалістом в Закарпатському  художньому комбінаті (добре знаний всім як “Художній фонд”  Закарпатської національної спілки художників України). 22 роки її творчого пориву на цій роботі пролетіли непомітно.Тут Людмила Андріївна опанувала монументальне мистецтво, живопис, колаж, станкову та книжкову графіку. Працювати навчилась з акварелями, олією, акрилом, на батіку…  Потім, маючи великий досвід і знання, володіючи  різними техніками прикладного та декоративного мистецтва перейшла  на викладацьку роботу до коледжу  мистецтв імені Адальберта Ерделі (його справжнє ім’я  було Бейла Гриць, народився в селі  Климовиця, нині Залужжя на Закарпатті, 25-го  травня 1891 року, в учительській багатодітній  родині. Закінчивши Будапештську академію мистецтв, з часом, прожитим за кордоном, повернувся в рідне Закарпаття,  де 1927-го, разом із своїм другом, відомим художником Йосипом Бокшаєм, заснували Публічну школу живопису для всіх бажаючих  навчатися  малярству. Згодом вона   переросла у відому у мистецтві  Закарпатську школу живопису).

Як монументаліст, живописець, графік Людмила Андріївна стала членом  НСХУ (1987), Заслуженим художником України (2008), лауреатом  чотирьох Обласних премій імені Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая (1998, 2006, 2011, 2020), ряду інших престижних  вітчизняних  виставок-конкурсів. Брала участь у багаторазових мистецьких виставках в Києві, Ужгороді, виставлялася в Гуменному, Меджилабірцях, Пряшеві (Словччина), в угорській столиці  – Будапешті, у Мукачеві, Хусті, зараз у Виноградові і далі свої роботи  для огляду  шанувальниками  образотворчого мистецтва розгорне в Дрогобичі… Для її   робіт характерна  витонченість, цікаве кольорове вирішення її творчого задуму,   лінеарність, оригінальна композиційна подача розгорнутої майстринею  пензля  теми, пастельна ніжність кольорів і витончених відтінків.

Звернула увагу: на столику лежав розкішний у барвистому  оформленні 198-ми  сторінковий  фотоальбом  “Людмила Корж-Радько”, виданий в Ужгороді 2021-го року, видавцем Олександрою  Гаркушею, яка роками працює в напрямку популяризації  творчості закарпатських митців, скульпторів, майстрів декоративного і прикладного  мистецтва. Руки самі потягнулися  до цієї поліграфічної краси. Почала листати,    вникаючи у зміст  переглянутих сторінок. Заворожуюче вступне слово Олесі Авраменко  дуже показово і вдало доповнили  тематичні  розділи “Образ  жінки”, “Натюрморти”, “Пейзажі”,  “Ілюстрації”,  “Монументальні твори”,  “Біографія”.

Людмила Андріївна  вклала свою душу, прив’язаність і любов в кожну свою  роботу. Згадалися її унікальні вітражі. Завжди  привертали до себе  увагу, відпочиваючих в санаторію “Сонячне  Закарпаття”,  6 ЇЇ  розписів на склі із серії “Балада Карпат”.  “Лісова пісня”  прикрасила  Хустську туристичну базу “Нарцис”. Відлітаючих і прибуваючих пасажирів в Ужгородському аеропорту  вражала її розписана “Історія аерофлоту”.  Її  вітраж  для  медичного  факультету Ужгородського державного, нині національного університету  нагадував  студентам про  їхнє  високе  покликання  надійно  служити здоров’ю  людей. Її  розписи прикрасили  Покровську церкву в обласному центрі…

Золотими руками  художниці  вдало проілюстровані  книги Антона Копинця  “За тебе  в тривозі”,  Івана  Долгоша “Колочава”,  Михайла  Лялька  “Так  веліло  серце”,  Ольги  Тимофієвої “Вечірня казка”,  Христини Керити  “На  руїнах  замку”, Зеновія Квіта  “Казка  про  рідну  мову”…  

В стінах  коледжу мистецтв Закарпатського художнього інституту імені Адальберта Ерделі викладала протягом п’яти років.  Своїм вихованцям Людмила Андріївна прививала любов до вибраного фаху, до народних  традицій  рідного краю,  до природної краси, яка повсюди оточувала їх і цей навколишній мальовничий  простір   постійно радував людський зір. З 1997-го  викладає  в Закарпатській академії мистецтв,   а з  2016-го  вже обрана деканом факультету образотворчого мистецтва. Коли ця невтомна жінка все встигає?! Вона провела майже три десятка  персональних виставок. Взяла безпосередню участь  в понад  80-ти колективних виставках та пленерах. Її  неповторний  і оригінальний  талант проявився в творчих роботах, які  поповнили приватні колекції шанувальників її таланту не лише в Україні, але і за  кордоном. Вони  невимушено опинилися в багатьох країнах світу.

Її роботи вражають простотою і свіжістю новизни, світлою барвистістю та красою вихлюпнутих з душі почуттів

І ось  підійшла та трепетна мить  і можливість  спокійно оглянути відібрані на цю   виставку  роботи  художниці  Людмили Андріївни Корж-Радько. Із  стіни на нас  дивиться Антонія, схожа на японку, яка сидить у кріслі, вся в жовтому, сонячна, зваблива,  юна… Серед натюрмортів  виділяється  “Осінній настрій” (на столику у вазі букет квітів, дві грушки, у чашечці  –  ароматна  кава, на рушнику  у  скляній вазочці  фрукти з саду і схилена над столиком жіноча постать у легкій задумі); жіночі лаконічні фігури в полотні  “Пробудження”  в лежачій позі і  в намаганні спробувати залишити  утеплене  за нічку  містечко  відпочинку, де вам снились чарівні сни і знову   повертатись у звичайну сіру буденність непочатих та незавершених справ підкупляють  своєю виразністю і новизною подачі  художницею. Затримується увага глядачів на двох її полотнах “Купання в серпні” і на двох картинах “Передчуття” (жінка в солодкій знемозі сидить, очікуючи чогось неймовірного в своєму житті). Які вражаючі її “Іриси” написані в різні роки і в різних барвах (жовті, білі, фіолетово-сині, барвисто переливчасті…. Самі за себе говорять два полотна “Покрівці” ручного ткання на підлозі і на двох стільчиках, які хвалять рукодільницю-господиню, що не дала пропасти одягу, який  вийшов з свого обіходу, а порізала на стрічки, змотала в клубочки і довгими зимовими вечорами засіла за ткацький верстат і виткала це барвисте твориво своїх рук. Хай в домі  дала надає затишок і запрошує гостей посидіти за щирою розмовою з господарями…

Вражають її  полотна “Безсоння”, розписані “Троянди”, “Грушки”, “Мойри”, “Півонії і іриси в букеті”, “Тюльпани у вазі”,  крупні і різнобарвні  “Півонії”.  Загалом, 26  неповторних, вражаючих  у передачі задуму художниці  різнопланових  картин дали нам  вичерпне  відчуття, що після зимових холодів  до нас прямує  омріяне, циклічне в природі, наближення нової в житті весни. Її світле пробудження, повноту оновлення природи і тої радості, яку неодмінно вона принесе. Це відчує кожен з  відвідувачів цієї виставки  і зарядиться позитивом та бажанням  працювати на рідній землі, якій так потрібні  людські руки, що засіватимуть, роститимуть і збиратимуть свої  вирощені  щедрі  плоди, бо Україна –  споконвічна земля  гречкосіїв.

Його руками увічнені видатні постаті  українського народу

Нашу славнозвісну українську поетесу,  авторку драми-феєрії  “Лісова  пісня”  Лесю Українку, днями, 25-го лютого, виповнилось 154-ліття від дня її народження, в далекій від нас Олександрії, в Єгипті, на стінах унікального в світі найдревнішого книгосховища  найцінніших творінь світової літератури і культури, на меморіальній дошці,  увічнена пам’ять славнозвісної доньки України (це – робота  відомого закарпатського скульптора Богдана Коржа, який яскраво відлив її безсмертність на далеких берегах Нілу і загадкових пісків  Гізи, де в усипальнях донині, збережених віками пірамід, віковічно покояться цілі династії фараонів та прислужників  управителів цих земель, омитих благодатними  водами  Середземного  моря.

Це не єдина унікальна робота талановитого  скульптора  Богдана Коржа. Його мистецьким задумом і  натхненням заново  повернуті  і увіковічнені  в меморіальних дошках  для потомків  нових поколінь  імена  письменника Олександра Маркуша  в Хусті; королю Андрашу  Першому  та королеві  Анастасії – доньці Ярослава Мудрого  в Угорщині; художнику Золтану  Баконію та майору міліції  Миколі  Баб’яку в Ужгороді; відомому художнику Адальберту Борецькому в Кошице (Словаччина). Меморіальні дошки відлиті і встановлені Богданом Васильовичем нащому Каменяру  –  Івану Франку у Великому Бичкові,  письменнику Івану Чендею, автору кіносценарію по твору Михайла Коцюбинського  “Тіні забутих предків”  –  в Дубовому на Тячівщині, Олександру Сливці  в Золотарьові на Хустщині, Заслуженому лікарю України, натхненнику і ініціатору Всеукраїнської  алергологічної лікарні з використанням спелеотерапії – методу лікування легеневих хвороб і органів дихання  в атмосфері соляних шахт під землею в Солотвино на Закарпатті,  Олександру  Віцинському в Хусті; письменнику і провідному журналісту Івану Долгошу в Ужгороді; академіку Української  греко-католицької  духовної  академії Івану Довговичу; засновникам українського професійного театру  на Закарпатті  “Нова сцена” в місті Хусті в далекому 1934-му році, братам  Юрію, Андрію та  Євгену Шерегіям в обласному центрі над Ужем…

Далі буде

Марія КОНКІНА,

очільниця  Виноградівського  відділення   ГО  МАЛІЖ

Фото: Імпасто Виноградів