Богдан Корж: його сприйняття і розуміння життя

Писалося. Кричалося. А темрява

Лунко  відбивала голосні.

Знімав листочки вітер ніжно з дерева

І до квартирки простягав мені…

“Соло  для  дримби” Сергій Пантюк

Відібрані  Богданом Васильовичем  різножанрові  роботи підтвердили, що він майстер світового рівня. Для показу пересічним глядачам, на виставку у  місто Виноградів, митець привіз  окремі, але по-своєму цікаві творіння своїх рук. Зараз  вони розташовані  на належно відведених їм місцях у виставковій залі “Імпасто”, оглянути їх виноградівцям, не покидаючи рідного міста –  вкрай рідкісна нагода. Скульптор  сам прийшов до глядачів, щоб познайомити з окремими  видами  жанрів, в яких  роками працює.  Це  –  скульптурний  портрет, медальне  мистецтво, скульптура  малих форм, садово-паркова та монументальна  скульптура. Матеріали, з якими працює:  глина, камінь, бронза, гіпс тонований, туф, мармур, граніт, папір, кулькова ручка…  Власне, сам  глядач  зараз  має можливість  оцінити  окремі  геометричні  форми, сутність  задуму  самого  митця, його намір оживити виготовлену своїми руками річ. На рівні прямого зору, на підставці, лежать цінні і дивовижні  витвори його рук і кожна з них говорить сама про себе.

Справляють  на глядачів  приємне  враження  графічні роботи  “Спогади”,  “Вежа часу”,  “Фортеця”, “Замкова щілина”, “Портрет Катерини”, виконані кульковою ручкою. Про синівську любов  митця до рідного краю, його смерекових Карпат свідчать мармурові   досконалі вироби  “Близниця”,  “Петрос”,  “Теребля”. Із скульптурних портретів належної уваги заслуговують відлиті із бронзи  археолог і  поет  Олег Ольжич,  український історик, громадський і політичний  діяч, Голова  Центральної  Ради Української  Народної  Республіки  (1917-1918 ), член  історичного товариства імені Нестора-Літописця, багаторічний  голова Наукового Товариства імені Шевченка у Львові  (1897-1913), завідувач кафедри історії  Львівського університету  (1894-1914),  автор  понад  2 000  наукових праць  Михайло Грушевський. В гіпсі виконані  “Живописець  Ернест Контратович”  та  “Погруддя  студентки”. Мармур був  використаний митцем для  “Червоного  портрета”,  “Архітектурних мотивів”,  “Човна”,   “Літнього сна”, а у поєднанні з туфом –  для “Музи”. Папір  допоміг передати настрій   свого автора в роботах  “Верби”,  “Протес “. Щемні враження глядач відчув від робіт скульптора  “Сполох війни”,  “Тотем”, “Живописець  Вячеслав  Приходько”  та  “Вчений,      етнолог,  історик,  краєзнавець Павло Федака”…

Цікаво склалася доля самого Богдана  Васильовича. Як і він,  його  дружина Людмила Андріївна  Корж-Радько  теж провідний художник-монументаліст, живописець, графік. Самовіддано  працює  в  галузі монументального  мистецтва,  живопису, станкової та книжкової графіки. Це подружжя добре знане і  широко  відоме у визнаних мистецьких колах. Понад сорок років  живе під однією стріхою. Чудово ладить між собою. У кожного своє творче  лице,  свій особливий стиль і його прояв, відпрацьований  мистецький напрямок. За тривалий  час роботи досягнені певні здобутки, набутий досвід і вміння,

окремі творчі  напрацювання. Ними далі ведуться  наполегливі  пошуки новизни у   професійному  прояві… Від батьків не відстає і син Тарас. Він теж яскраво проявився. На видноколі молодих  закарпатських талановитих митців тримає свій рейтинг, як  умілий живописець, знавець графічного дизайну. Особливих успіхів  домігся  в  комп’ютерній графіці, фотографії, та скульптурі.  35-ти річний митець  уміло створює свій творчий простір у прояві  ліній, форм, кольорів, умінні дивувати  своїх  глядачів притаманною йому оригінальністю і насиченим барвистим світом, який  не  нав’язливо  полонить, засмоктує, заворожує ім на деякий час  утримує людську увагу та її  зоровий  простір…

Духовні цінності у нього від родового коріння

Народився 28-го листопада 1952-го року, в чеському  містечку  Яблонец – над Нісою. У високо інтелігентній сім’ї. Його  батьки – Василь  Корж  та  Ганна Блистів, у свій час, навчалися в Українському  вільному, а згодом Карловому університеті в Празі. Сім’я  жила в повнім  достатку,  мала  хороші  побутові умови, нівчому не мала ніякої  потреби. Але  попри всі сприятливі умови, сім’я  Коржів виношувала бажання і мрію, своє  прагнення  знову  повернутися на Батьківщину, в серцю рідне Закарпаття. Ще  малим Богданчик любив гратись з глиною і камінням. Щось собі викладав, колупався  в землі, з мокрої глини ліпив фігурки. Хтось  із знайомих дорослих підмітив це захоплення малого  і жартуючи підкинув батькам своє бачення: “Скульптор у вас підростає”. Наче в воду дивився. Родина Коржів з-поміж земляків завжди вирізнялася  своїм несхитним духом. 

Стрий Юрій Корж та вуйко Олександр Блистів за прихильність до Карпатської України у далекому 1939-му були закатовані. Ця зворушлива  історія випадково почута в розмові між батьками, до подробиць запам’яталась Богданчикові. Мамин брат Олександр Блистів (пластунське псевдо “Гайдамака”) народився  4-го лютого 1916 року, в  Хусті. Закінчив народну школу. Навчався в Хустській гімназії де входив до куреня “Самотня рись”, у Модржанах, недалеко від златої Праги. Вступив  на філософський факультет Празького  університету. З розвитком подальших подій, повернувся додому. Служив особистим охоронцем президента Карпатської України  Августина Волошина, комендантом на Замковій горі. Коли драматичні події почалися  і розгорнулися на Красному полі між Хустом і Великою Копанею, ще  з двома побратимами з куреня “Самітня рись” –  Іваном  Раком та  Михайлом Тегзою  опинилися у вирі  кривавих  подій. Під покровом глибокої ночі, хлопцям через людські поля, тоді  пощастило вийти з поля битви і добратись до Хусту, але наступного дня,16 березня за  ним прийшли. Олександра арештували і кинули в камеру смертників. Знаючи про присуд  присяжних, що його чекає неминуча смерть, 23-х річний юнак власною кров’ю на стіні камери написав: “Іду на смерть за те, що понад усе любив  рідну Україну!” Його вивезли з Хусту, в напрямі села Стеблівка і в голову кількома  пострілами  вбили в полі (підтвердив Степан Пап псевдо “Пугач”,  “Пластовий альманах”, виданий в Римі,1976-го року).

Коли сім’я  Коржів отримала дозвіл і як репатріанти знову повернулась на рідне  Закарпаття, Богдан одразу поступив і у 1972-му році успішно закінчив Ужгородське художнє училище (відділ художнього металу), а в 1978-му –  Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, факультет – художня кераміка.  Працювати почав в Ужгородському училищі прикладного і декоративного мистецтва. З 1985  до 1992-го відповідальним секретарем, з 1992 до 1996-го  заступником голови Закарпатської організації спілки художників України. Одночасно з 1985 до 2004-го працював скульптором Закарпатського художнього фонду. Багато трудився, робив різних речей: пам’ятники, медалі, бюсти, статуї, меморіальні дошки… Близько тисячі виробів вийшло з-під його рук, як скульптора. Його роботи виставлялись в Угорщині, Словаччини, Сербії, Хорватії, Чорногорії і  далекім  Єгипті. Зберігаються в художніх музеях Ужгорода, міста Гуменне (Словаччина), міста Ніредьгаза (Угорщина). Як визнання має  триразове звання лауреата обласної премії імені Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая (1997 та 2008), член НСХУ (1985) заслужений художник України  (2016).  

“У житті було по-всякому, – каже Богдан Васильович. Траплялись і курйози…” Якось, перебуваючи на пленері в Угорщині, їх повезли в древне  столичне місто Тігань. Гід цікаво і захоплено розповідала про пережиті ним  історичні події. І підвела скульпторів до пам’ятника угорського короля Андраша Першого та його дружини Анастасії, доньки Ярослава Мудрого, яку  представила своїй групі, як роботу невідомого угорського скульптора, Богдан Васильович  виправив її і показав свій  кириличний підпис цієї роботи. Жінка зашарілась від такої несподіванки  і в своє виправдання додала, що не могла уявити, що її зробив українець в Ужгороді, коли такі скульптурні роботи могли зробити лише в Парижі або Будапешті…

На моє запитання: які ще плани виношує і над чим би ще хотів попрацювати?  Богдан Васильович  без роздумувань і вагань просто і щиро відповів, що виношує єдиний  намір – у повний зріст відлити постать Августина Волошина, як прообраз незалежної України і поетичного Пророка закарпатців, вірного  співця і сина  Верховини – Петра Скунця. 

Я довго відходила від тих приємних емоцій, які залишилися в душі,  після зустрічі і переглянутих на виставці робіт мистецького подружжя  Людмили і Богдана Коржів з Ужгороду. Їм є що сказати і показати нашим людям у  сьогоднішні  тривожні часи. Їхні роботи єднають і радують людей, у серці яких живе, діє і залишається  єдина Україна!

“Натхнення, гордість і пам’ять… в їхніх роботах  живе українська душа”

Марія КОНКІНА,

очільниця Виноградівського  відділення  ГО  МАЛІЖ