Час читати: “Ліричні образи весни”

Неділя дарує спокій. У час війни спокій – це золото. Хто б міг подумати, що золотий стандарт набуде нового значення…

День будує повітряні плани і вперше за довгий час збираюся на мистецьке дійство. Виноградів, як завжди пістріє простотою і вже весняною темою таврує дорогу в місцеву галерею “Імпасто”. Там, в рамках виставки живопису та скульптури Людмили Корж-Радько та Богдана Коржа, адмістраторка зали Валентина Костьо організувала поетичні читання “Ліричні образи весни”.

Йду надихатись лірикою. Вона пістріє зі стін, де експозиція живопису п’янить запахом фарби, експресивність якої відчуваєш вдихаючи аромат кольору. Він подразнює сітківку очей та залягає глибоко в душі… Я не можу захоплено вигукнути від побаченого, але я можу затамувати побачене у свідомості, котра сьогодні прагне яскравості. Мабуть це і є оті ліричні образи весни, які Валентина хотіла вписати у суть заходу де на зміну пензля приходить слово.

Вузеньке коло пооцінювачів поезії торують шлях творчості відкриваючи себе один для одного: Наталія Кобаль – журналістка/поетка; Тетяна Рацин – авторка поетичної збірки “Те, що дає крила”, Валентина Костьо – авторка книжок для дітей “Намистинки” та “Відчуття щастя”; і я – Світлана Кедик. Валентина коротким екскурсом підводить до знайомства з кожною із нас. Першочергово зачитує лірику мукачівки Рози Софілканич-Марусенко, яка фізично не присутня, але духом з нами. Читаємо та слухаємо. Збігає година часу, а ми ще все тамуємо спрагу за спільним поетичним столом. А далі… а далі ностальгія за часом, коли організовували творчі заходи з приводу чи без. Спогади мотивують частіше зустрічатись з поетичною спільнотою Виноградова. Бо як зауважила у дописі про зустріч Валентина Костьо:

“Потрібно себе мотивувати, зіштовхуючи буденність зі своїм прагненням до словообразів, бо це додає природності нашій особистості, зрілість думкам та впевненість.”

Можливо, виноградівці колись “доростуть” до того стану, коли прагнення духовного піднесення, душевних поривів, чи буденного бажання втішитись поетичним словом, розділити думки про прочитане/почуте набудуть свого місця і часу повсякчас, як закономірність, що дає силу жити. А сьогодні, всім нам, як ніколи просто хочеться жити…

А я вже й забула втіху від звучання власних творів з вуст Читача: приємно вразила Марія Конкіна, яка зачитує кілька творів з моєї збірки есе “Етимологія щастя”.