Часу не стерти слідів цих вікопомних подій

ПодіїЧасу не стерти слідів цих вікопомних подій

Часу не стерти слідів цих вікопомних подій

І на оновленій землі  врага не буде, супостата, а буде син і буде  мати, і будуть люде  на землі …

Тарас Шевченко

Ці слова провісника нашого оновленого  життя, народного поета і апостола правди,  титана людського нескореного духу прийшли на згадку самі по собі, коли до нас  дійшла приємна новина. Започаткований у березні  2009-го року, в межах 70-ти  річчя  проголошення Карпатської України, проходитиме ХІV  щорічний відкритий  фестиваль-конкурс стрілецької пісні  “Красне  поле” у місті Хусті на Закарпатті. Його глибокий зміст знову піднесе небувалу зацікавленість всіх бажаючих приєднатися. Взяти в ньому участь заявки  подали 67  колективів та солістів (10 – хорових колективів, 25  – вокальних ансамблів, 5 – квартетів, 2 – тріо,  2 – дуети, 23 – солісти-вокалісти) із 15-ти областей України (Волинської, Дніпропетровської,  Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської,Київської,  Кіровоградської, Львівської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Херсонської, Хмельницької, Чернівецької, та  Чернігівської).

У  І (відбірковому) турі фестивалю-конкурсу “Красне  поле”, що відбувся  онлайн 26 лютого  2025-го року пролунало 135 патріотичних пісень, пронизаних синівською любов’ю до рідної землі, як і в часи  проголошення Карпатської України, на себе викликали вогонь і в наші часи знову героїчно взяли на себе особисту відповідальність боронити людську гідність, честь та  славу роду, піднялися в повний зріст, щоб захищати свободу і незалежність, цілісність  нашої  держави  після  вторгнення  24-го лютого  2022-го  року від посягань лютого ворога, його нищівних руйнувань сіл і міст в Україні. Це небувале творче змагання  у конкурсі-фестивалі  патріотично налаштованих пісенних творів не лише популяризує  ці пісні і їхніх виконавців, але налаштовує людей до співу, цього неповторного мелодійного дива, в якому кожного разу по-новому розкривається душа українського співучого народу, його глибинна  душевна  сутність.

ІІ (заключний) тур запланували провести 15-го березня, в день вікопомних подій  віддаленого від нас в часі 1939-го року,  в ознаменування  невмирущої слави полеглих на Красному полі,  між Великою Копанею і Хустом, десятків бійців-українців, кров’ю яких  забарвилася рідна земля і ріка Тиса, яка, мов любляча мати, понесла на своїх водах, зв’язані колючим дротом, понівечені  ворогом юнацькі трупи… Проходитиме він у  приміщенні  Хустської школи  мистецтв і змагатимуться в ньому вже лише відібраних 30 колективів та солістів  з 10 областей. Гала-концерт теж відбудеться в древньому, історичному  Хусті, в неділю, 16-го березня в Закарпатському обласному театрі драми та комедії.  Початок цього святкового  торжества намічений на 13-ту  годину  дня.

В цих піснях лунала наша незборима сила, гаряча віра і палка до рідної землі любов

О матінко, в тривозі, у знемозі

В жалобі чорній не ховай лиця,

Твій  вільний син не спиниться в дорозі,

Назад не  вміє…

Мусить до кінця.

…На  собі  взнав, як коле терен.

Спасибі,  мамко, за  любов,

Я відчуваю проріст зерен

Де моє серце  терен  проколов…

(рядки з поезії Петра Продана з його книги “Сьогодні і завжди”, виданої в Ужгороді видавцем Олександрою Гаркуша, в 2019-ому році)

У  лихий, бездушний час, твої сини, Верховино, не втратили сердець. Минула епоха була щедрою на війни. Круті суспільні злами торкнулися життя простих горян. Не виїжджаючи за межі  своєї землі, більшість закарпатців встигли пожити і набути статусу  громадян кількох держав. На власній  долі відчути і перенести ураганні  вітри політичних і суспільних  змін, але, попри всі труднощі, непосильні  випробування і   негаразди –  вистояти, вижити, зберегти  свою духовність, культуру,  менталітет, свої звичаї, традиції, обряди… І ось зараз  вже  86-й раз згадати своїх відважних і полеглих на полі брані дідів, батьків, братів, синів. Всіх, хто за волю і незалежність  проголошеної Карпатської України, яка проіснувала всього один день і захлинулася у власній крові, але  стала  прообразом  проголошеної в 1991-му році незалежної, суверенної держави України. 

Зранку, учасники нашого  хорового  колективу  ветеранів праці Виноградівського будинку культури  разом з  його незмінним керівником Віктором Марушкою (раніше, майже по два роки вів  колективи Великої Копані  та Сасова і вже на  протязі 34-х  років  керує спочатку хором  ветеранів   Другої світової війни, а коли  час прорідив ряди  звитяжців  перемоги, став керувати  змішаним  складом хору ветеранів праці, де поруч з чоловічими  голосами – тенори і баси, зазвучали соковиті жіночі сопрано і альти). Щосереди на репетиції збиралися хористи. Непомітно збігали ті дві години розучування нових улюблених  народних пісень: ліричних, патріотичних, стрілецьких, жанрово-побутових, різдвяних колядок, щедрівок, вінчувальних, обрядових…

Коли  до нас долинула звістка  про щорічний  Відкритий конкурс-фестиваль   стрілецької пісні “Красне поле”, разом з нашим  незмінним  керівником Віктором Івановичем Марушкою вирішили в нім теж взяти безпосередню участь. Відібрали три  тематичні пісні  “Ой, у лузі червона калина”, “За Україну” музика Богдана  Вахнянина на слова Миколи Вороного та ліричну  “Моя  рідня” музика Олександра Костюка на слова Анатолія Матвійчука. Разом з камерним оркестром Виноградівської  школи  мистецтв  імені Бели Бартока у складі з  6-ти  її викладачів: трьох  професійних скрипальок  –  Маргарити Телек, Юліти Товт та Беати Сорводі, баяніста Юрія  Молнара, гітаристки  Дженіти Олашин та  віолончелістки Оксани Юртин відшліфували звучання пісень, які співалися з захопленням і на одному подиху всіма учасниками цього народного  аматорського хорового колективу.

Вчасно подали свою заявку, взяли  участь у І-му (відбірковому) онлайн-турі. Якою щирою  і непідробною була наша радість, коли почули, що потрапили  в число колективів, яким випала честь 15-го березня  виступати в приміщенні Хустської школи мистецтв. Заключною  генеральною репетицією для хористів  став ранковий виступ на мітингу вшанування пам’яті 13-ти полеглих семінаристів чоловічої учительської  семінарії – Івана Андрейчика, Петра Козака, Михайла Козичара, Івана Лазорика, Петра Молнара, Юрка Пекара, Івана Поповича, та Івана Салая, Івана Скляра-Валенти, Василя Чолія, Йосипа Шкіряка, Василя Штеванюка та  Юди Фридрика того похмурого четверга, 15-го березня 1939-го року, в колоні студентів-добровольців, під командою  свого викладача-професора семінарії Якова Голоти стройовим кроком, з Севлюша, співаючи  стрілецьких пісень, пішки пішли на передній край оборони – Красне  поле між Великою Копанею і містом Хустом, щоб навіки, нескореними ворогом, юними,  увійти у безсмертя свого народу. Після короткого перепочинку,  ми  дружно налаштовані,  всівшись у автобус, вирушили в дорогу, у напрямі  міста Хуст…

У піснях  пролунала  наша  незборима  сила  і слава  рідній  стороні

Тобі вклонюся нині я,

Тому, що я – твоя дитина.

Ти в серці, матінко моя

Моя єдина Україно!

(рядки з  поезії “Земля  моїх  предків” із збірки  “Подих гір”  Михайла Хланти)

І ось  ми в’їхали у  древнє місто  – колишню столицю Карпатської  України, справді по-європейськи  омолоджений сучасний  Хуст. Припаркувалися в належному для зупинки автобуса місці і дружно попрямували  до гостинного закладу Хустської школи мистецтв. Піднялися на другий поверх, де за нами закріпили 12 кабінет. Була година, щоб переодягнутися, нанести  необхідний для жінок освіжаючий марафет, поправити зачіску, підфарбувати помадою губи. Коли сповістили наш вихід – виступ  третім   колективом,  ми вже повністю були готовими. Без затримки, організовано, пройшли перед членами  поважного журі. У повному складі з 6-ти чоловік, сиділи зліва і справа,  від проходу.  Відчувалася  їхня непідробна увага, зацікавленість, готовність прослуховувати і оцінювати  виступи всіх учасників  хорових колективів з різних регіонів  України, які ХІV  раз свідомо піднесли знамено  людської  пам’яті  до національної  поваги тих героїв, що без вагання склали свої  молоді життя  на  Красному полі у драматичні незабутні  березневі дні  далекого  1939-го року за  соборність і  незалежність  Срібної  землі! Часу ніколи не стертих тих  вікопомних у народній  пам’яті  подій.

Як  писала проживаюча у Міжгір’ї  поетеса Віра  Фесенко”  

“В долині  рівній, наче  хустка, 

Стояло місто, звали  Хустом, 

А  далі, там,  де  горам  тісно, 

Насупившись  на  Річку  грізно,   

На скелі, де  стрімкі  підходи,  

Виднівся замок воєводи…”,   

у  своїй книзі “Світозар ” ( Легенди про замки Закарпаття, Ужгород, “Гражда” 2009)  до нас зараз прийшло це справді  захоплююче  нашу  уяву  відчуття.  Зосереджений погляд нашого керівника  хору  Віктора Івановича, його легкий змах рук і наша готовність вступити у потрібному місці у озвучення поетичних слів, щоб розкрити глибинну красу виконуваних нами пісень, їхні то стихаючі, то наростаючі звукові наголоси, інтонації, мелодійні  переливи. Зараз  вони творили в залі заворожуюче диво. Такими гарячими і тривалими щирими оплесками глядачі  нагородили наш виступ.  Вони  довго з приємністю згадуватимуться всіма нами. Це була справді щира людська оцінка визнання  нашого  хорового співу.

На зворотній дорозі до Виноградова  ми зупинились на Красному полі. Від учасників хорового колективу ветеранів праці кошик жовтих троянд, оформлених  блакитними  стрічками,  поклали до підніжжя  ХРЕСТА. Це місце увіковічненої  народної слави і  пам’яті  полеглим січовикам, оборонцям  нашої людської гідності, честі і волі, котрі   у нерівному бою на ратнім Краснім  полі,  віддали своє життя  за свободу і незалежність    карпатської  України і стали прообразом нинішніх героїчних звершень Збройних Сил України, які 12-й рік захищають наше  життя, кожний прийдешній в нім прожитий день і наше право далі жити, діяти, творити, у піснях своїх  славити свій рід,  козацьке  коріння і нескорену  та  незламну  силу народу.

Наш народний аматорський  хоровий  колектив  ветеранів праці  КЗ  “Виноградівський міський будинок культури” ( керівник – Заслужений працівник культури України  Віктор  Марушка) став дипломантом конкурсу-фестивалю  “Красне поле-25”. У  Великій Копані зупинилися. Тут нас чекала радушна  гостинність працівників місцевого  кафе “Каштан”. Оточені  їхньою доброзичливою  увагою, високою культурою обслуговування,  вражаючими  в наш час приємним  домашнім затишком та людською щирою теплотою ми провели тут незабутню годину перепочинку. Переповнені  світлими враженнями  знову повертались у рідне місто під Чорною горою. І хочеться висловити  нашу   найщирішу  подяку організаторам  фестивалю-конкурсу –  департаменту культури Закарпатської  ОДА, обласній військовій  адміністрації,  КЗ “Організаційно методичному  центру культури”  Закарпатської обласної  ради та  управлінню культури, молоді і спорту Хустської  міської ради,   КЗ  “Закарпатському театру драми та комедії”, КЗ  “Хустська  школа мистецтв” Хустської  міської ради членам журі  – визнаним    всеукраїнським мистецьким знавцям і професіоналам  своєї справи: Петру  Андрійчуку,  Ігорю Білику, Марині Офіцинській, Валентині Зелінка,  Наталії Петій-Потапчук,  Ганні Дрогальчук, Галині  Ломпарт, Івану  Мішко,  які  зробили все  можливе,  щоб   Відкритий ХІV фестиваль-конкурс  стрілецької  пісні  “Красне  поле” пройшов на високому професійному рівні і світові засвідчив, що пам’ять наших  героїв  невмируща і часові ніколи з нашої  пам’яті  не стерти тих  вікопомних героїчних подій, які  86  років  тому  пережили наші  попередники і переживає сучасне героїчне покоління їхніх нащадків! Україна  була, є  і буде навіки, бо небо над нею тримають її надійні і вірні  сини!

Марія  КОНКІНА

очільниця  Виноградівського відділення громадської  організації Міжнародної Академії літератури, журналістики та мистецтва

Фото: Віктор Марушка

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети... Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Залишити відповідь

…Я нестандартна у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва