У світі кольорів і мрій душа  відчула поклик  весняного оновлення і насолоди

У  Притисянській долині  розташоване це дивовижне село Пийтерфолво. Звідси рукою подати до кордонів з Угорщиною та Румунією. Славиться воно віками. 15  століть  прошуміло, пронеслось над  цими, намуленими від весняних паводків Тиси, родючими землями. Як колись розповідали старожили, двох  братів-звитяжців  король Андраш  наділив цими наділами. Одного з них звали Пийтер і це визначило назву села, яке згодом  іменувалося Петровим. У 2000 році йому заново повернули  історичну назву – Пийтерфолво. Другий  брат полюбляв боби і національну страву  “капосташ посуй” (квасолевий суп на кислій капусті). Його село прозвали Бобовим. І теж, як  сусідньому   Петрову, повернули історичну назву Тісобекень. Свого небувалого розквіту Петрово  набуло за господарювання в селі Антоніна  Олександровича Бірова. Людина бачила  перспективу  малої батьківщини і зробила все, щоб молодь не полишала села у пошуках  щастя-долі, а  знайшла  його в рідному селі, де мала  можливості розкрити свої  таланти, природні  обдарування.

Не кожне  село в районі могло похизуватись дитячою школою мистецтв, чудовим  парком відпочинку з оглядовим колесом та рестораном “Чардою”,  музеєм архітектури і побуту під відкритим  небом “Старе  село”,  картинною галереєю, яка відкрилася 1986 року в центрі села (вулиця Раковці, 31) в  колишній літній резиденції міністра  сільського господарства Угорщини Ендре Дьордя (збудована ще 1864 року). Гарно реставрована вона стала скарбницею унікального  зібрання понад 170-ти  живописних  полотен  визначних  закарпатських  майстрів пензля. Тут експоновані пейзажні   краєвиди  Антона Кашшая, “Ужгородський замок” Йосипа Бокшая, портрет Клари Балог та “Святковий день” Андрія Коцки, “Старий переулок” Федора Манайла, “Бабуся” Гаврила  Глюка… 

У  Пийтерфолво стали звичними зустрічі з художниками, учасниками вже  традиційних пленерів, які час від часу тут проводяться. Ось і цей рік не став  винятком. На цей раз  організатором  його став Орі Ласло – голова товариства  мистецтва і культури Карпат (Угорщина). Куратором  чотириденного пленеру  “Пензлем за мир – 2025”, який    проходив у цьому мальовничому притисянському селі  22-26 січня,  став  голова  Асоціації  збереження і розвитку  мистецтва та  культури Карпатського  регіону, завідуючий  кафедрою образотворчого  мистецтва  Закарпатської академії мистецтв, доцент  Атілла Коприва. Творчим звітом митців, учасників пленеру стали почергові три    виставки в Петрові, Ніредьгази та Мукачеві. І ось  зараз четверта  експонується у   Виноградові. У міській  виставковій  залі  “Імпасто”  її  зараз  оглянуть і оцінять, побачать як нові творчі  досягнення  наших митців, котрих ще більше згуртували   нелегкі останні 2 роки:  Україна втягнена у нав’язану їй  жорстоку, кровопролитну  війну   і митці  пензлем прагнуть підняти віру свого народу в  неминучу  перемогу Добра над Злом, Світла над Темрявою, Духовності  над  Моральним спустошенням. Своєю   творчістю  вони надихають шанувальників образотворчого  мистецтва, розкриваючи  горизонти карпатської  природної краси, духовних цінностей  і моральних людських засад, які  зараз  опинилися в епіцентрі уваги присутніх господарів і запрошених   поважних гостей з Києва, Ужгороду, Берегова, Мукачева, Хуста…

З чим сьогодні у Виноградові звітують 12 живописців?

Справді незабутні  події переживає  араз  Народний художник України, академік  НАМУ  Андрій Володимирович Чебикін. Вчора, в  Закарпатському обласному художньому  музеї імені Йосипа  Бокшая  (Ужгород , площа Жупанатська, 3) відкрилася його  чергова  персональна  виставка, яка в місті над Ужем  триватиме місяць. Ще до кінця ним не усвідомлені  пережиті приємні  враження, а сьогодні з колегами по мистецтву він  перебуває у Виноградові, де  експонуються три нових його вражаючих  духовних    роботи –  полотна “Чоловічий  портрет”,  “Христос у муках”,  “Розп’яття сина  Божого”….    Мукачівець Сергій  Лакатош, якого супроводжує закоханий в живопис  його  6-ти річний син Ален, на  дерев’яних дранках  відтворив  розіп’ятого за людські гріхи Ісуса у вінку, який  своєю  жертовністю примирив їх  з Отцем Небесним і назвав  свою  роботу “Спаситель  світу”. З неослабним інтересом  глядачі виставки оглядають  роботи  митця Золтана Дудаша  “Дерева, підпирають небо над Тисою”, “Світ, огорнутий  темрявою”,  “Крізь  морок  ночі”, “І зійде  сонце над землею”. Альона  Стасюк   порадувала  колоритом  “Дорога до  Божого храму”.  Цікаві  нові  роботи художниці  Діани Добош-Броди  “Село моє  над потічком”  (Оноче, що вночі і вдень  в тобі цоркоче),  “У снігових заметах наша вулиця”, з  двору свого викладача  Атілли  Коприва  у Мукачеві, вона  намалювала “Замок Паланок”  огорнутий славою його колишньої і надійної володарки та  мужньої захисниці Ілони Зріні та  свободолюбивого орла “Турул”, який став символом  незалежності і волі міста над Латорицею. Новоселицький  дерев’яний храм, що пережив набіги кочівників і до нині  радує людей своїми  розписами, виконаними  невідомими художниками та підібраними ними  природними  барвниками, які не втратили  своєї насиченої кольорової  краси. І не менш  загадкова написана  пензлем її робота  намоленого вірниками  куточку храму  з його середини  “Крізь стіни віків”….

Юрій  Ткачик подивував  глядачів красою цвіту зображеною на  полотні  “Червоні маки” та  “Дорога  до  Храму”, над  яким  чисте, мирне небо, незаймана його синь і  дихаюча  заворожуючим спокоєм земля з вигином  протоптаної у будні і свята і  виміряної людськими кроками  дороги. Художник  Олександр  Мондич відтворив  “Сузір’я тривожного  сьогодення”. Живописець Іван Іванчик правдиво зобразив  найдревнішу  дерев’яну пам’ятку сакрального зодчества, збудовану без жодного цвяха  –  Данилівський Свято-Миколаївський храм, який діє і до нині. Не відвести погляду від  полотен ужгородського провідного  художника  Бориса  Кузьми “Материнське  серце  Божої  матері  пронизане біллю” та “Дорогою Вічності”. Пийтерфолівський  живописець   Габор Гомокі  на  огляд  шанувальників образотворчого  мистецтва  виставив  картину    “Ісус з віднайденою заблуканою  овечкою” та  “Зимною дорогою до рідного села”. Дуже   виразні  роботи  “Вівці  на випасі” (19  овечок пасуться на лузі, де свіжа зелена  травичка  і дивний  спокій умиротвореного дня)  та “Справжній витвір  людських  рук” (дерев’яний  храм, де  люди моляться віками, прославляючи свого Творця і воздаючи йому честь, славу і поклін, вимолюють світлу долю  дітям і онукам) талановитого  мукачівського митця Аттіли  Коприва. 

25 оригінальних  полотен 12-ти  живописців ще  раз переконливо засвідчили глядачам свою неповторність і приємно вдалий прояв   живописної  манери кожного з них, тонке відчуття  кольорів, плановий замір свого  творчого задуму в проєкті  “Пензлем за мир – 2025” і   своєрідне, але  успішне  композиційне  його вирішення. У  світі  дивовижних мистецьких кольорів і  мрій, кожна,  з  присутніх  на звітній виставці, людина, зараз  відчула поклик  весняного оновлення в ході  підготовки до Великодня  і справжню радість  душевного  воскресіння та  неприховану насолоди від  її перегляду.

Марія  КОНКІНА

очільниця Виноградівського  відділення   ГО  МАЛІЖ

Фото: виставкоів зала “Імпасто”