Вишивка, як свідок розвитку суспільства

Вишивка є одним із найулюбленіших і найпоширеніших видів народної творчості. Вона тісно пов’язана зі стародавніми звичаями й обрядами селянства. За допомогою голки й різних ниток жінки перетворювали просту тканину на витвір мистецтва.

Виставка вишивки Виноградівщини з приватної колекції члена Національної спілки майстрів народного мистецтва Ольги Гал «Ружа» відкрилася нещодавно в Закарпатському музеї архітектури і побуту.

На ній мисткиня для огляду представила традиційний народний одяг, багатобарвний спектр декорування предметів побуту (серветки, скатерті, рушники тощо), а також розроблені схеми орнаментів зі складових одягу, предметів побуту. Їх авторка систематизувала в три альбоми.

Під час відкриття директор музею Василь Коцан наголосив на багатій історії краю і важливості збереження автентичних орнаментів, голова Закарпатського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва Людмила Губаль зазначила про значну роботу майстра у розробленні схем для відтворення елементів декору, вишивальниця, член Національної спілки майстрів народного мистецтва Марія Купарь зазначила захоплення багатством збережених орнаментів, а професор УжНУ  Сергій Федака висловив захоплення проведеним дослідженням, побажав не зупинятись на досягнутому.

Музичний супровід заходу здійснював фольклорний колектив народних інструментів «Маки» Ужгородського коледжу культури і мистецтв (художній керівник Валентина Вігула).

Вишивальниці майстерно поєднували ледь не всі техніки виконання та стилі відображення елементів, експериментували з відповідними матеріалами, розвиваючи й удосконалюючи своє мистецтво, черпаючи натхнення в навколишньому світі.

Через орнаментування давніх предметів побуту ми отримуємо уявлення про погляди наших предків. Для кожного періоду властиві свої мотиви, форми, колір і розташування орнаментів на прикрашеній поверхні полотна.

Різноманітні орнаментальні мотиви творили особливий зміст, несли закодовану інформацію взаємодії з Всесвітом. А стилізовані елементи стають основою творення нових форм, являються основою декоративного оздоблення для предметів побуту.

Минулого року виноградівці, а цього річ ужгородці – пооцінювачі народної криниці  ремесел мали змогу відтворити побут своїх предків, певною мірою перенести  його з минулого в теперішній час. І все це завдяки Ользі Гал. Маючи нагоду поспілкуватись з мисткинею  задаю кілька питань:

Як же так вийшло, що кераміст за фахом і не тільки в теорії, а й на практиці, почав займатись вивченням вишивки?  

Коли почала займатися керамікою вдома, розуміла, що роботи мають мати своє лице, свою мову. Почала досліджувати декорування традиційних для краю виробів з глини, дерева тощо. Найбільше орнаментальних мотивів зберегла вишивка. Ось і захотілося визначити найхарактерніший елемент, який може стати брендом моїх виробів.

Творчість та пошук народних тенденцій серед сучасного світу є вашим успіхом, як майстра?

Взагалі, любе мистецтво бере початок від народноі творчості.

Тобто ви задоволені своєю працею та її результатами?

Задоволена, бо спромоглася зацікавити ще низку людей досліджуівати витоки. Тим паче, у районі компактно проживають представники різних національностей. Вони, як носіі своєі культури збагачують наш світогляд.

Я знаю, що ви учасниця Го “Виноградівські пацьорки”. Що це для вас?

Це спроба об’ єднати творчих людей, і популяризувати рукотворне мистецтво, як традиційне так і сучасне.

Ореол вашого вивчення надалі?

Напевно є потреба грунтовнішого текстового аналізу

Світ рухається вперед і традиції минулого залишаються під пластом забуття. Що на вашу думку має робити держава, аби зберегти автентичність власного народу?

Напевно, від держави фінансування впершу чергу…

Останнє питання: чи є у вас побажання пересічним українцям щодо народних традицій і загалом?

Ми дуже легко відмовляємось від минулого. А там є чому повчитись. Хотілося би прихильнішого ставлення до людей, які є носіями традиційноі культури. 

Схоже, у пошуках властивих людині естетичних вдоволень, кожен знаходить те, що шукає. Любити народні традиції не можна навчити нікого, позаяк це першопричина людської автентичності, вона є або її немає, себто ти або відчуваєш, або ні. Усе просто – знати  історію та побут народу до якого належиш, означає поважати своїх Прабатьків, які певної миті у просторі і часі реального світу дали тобі життя. От і цінуй те, що маєш у мірі глибинного розуміння минулих століть, які своєю чергою будують сучасне майбутнє.

Олі Гал бажаю успіху та натхнення у пошуках особистої творчої істини, а нам – пересічним українцям – поваги до її клопіткої роботи; ну і звісно, державним мужам – усвідомлення того, що народні умільці існують у своїй природі, живуть та працюють посеред нас. Іхнього “голого ентузіазму” надовго не вистачить. Просто  зверніть на них увагу.

Світлана КЕДИК