Теково. Село на берегах Тиси

Схоже, 22 день грудня 2017-го став маленькою, проте істотною частиною історії, як для жителів села Теково, так і для Виноградівського району загалом. Адже друком вийшла книга Івана Біланчука «Теково. Село на берегах Тиси».

Своєрідний  авторський історичний нарис виокремив  не тільки історію, культуру, традиції  села, а й життєві розповіді старожилів. Окрім того сторінки видання рясніють описом про сучасних людей, які прославляють Теково…

«Розпочинаючи роботу над книгою, я поставив перед собою мету – представити якомога розлого історію села у всіх її проявах, розгорнути перед читачем  паралель між минулим, теперішнім та майбутнім.»  – зауважив на презентаційному вечорі автор книги Іван Іванович Біланчук.

Ви досягли мети?

Думаю, що так.

Чи увійшли до видання всі Ваші напрацювання?

Ні. Знаєте, працюючи в архівах мені дали доступ до матеріалів СБУ… звісно всіх речей не вдалось умістити на сторінки книги.

Ви є автором  збірки, поки що віртуальної, «Історичні нариси Виноградівщини», де йде мова про всі села району. Чому  початком, так би мовити «друкованої епохи»  Вашої творчої діяльності, стала  книга саме про Теково?

На це питання краще дадуть відповідь меценати даного проекту –  брати Жупан.

Ви задоволені результатом?

У будь-якій роботі є певні недоліки. Якщо вважати роботу ідеальною,  то не має прагнення вдосконалюватись. Я вважаю, що мені є над чим працювати, в тому числі й над собою,  готуючи наступну книгу.

До речі, над чим Ви працюєте зараз?

Над книгою про Виноградів.

Чи є найбільш хвилюючі моменти  в процесі написання книги про Теково?

Звичайно. Найперше, хочу сказати про дуже щирі розповіді старожилів. Оповідки їхнього нелегкого життя не можуть не зачіпати душу. Й взагалі, зважаючи на те, що я не теківчанин, мешканці села мене сприйняли  досить позитивно: охоче впускали до хати та йшли на спілкування, надавали сімейні фото. Хоча, з фотографіями була проблема, бо багато фотоархівів  було знищено під час двох паводків, що відбулись  1998-му та 2001-му. Але я знайшов вихід – почав шукати фото Текова у теківчан за межами села. Майже 2 сотні фотографій ілюструють  мій історичний нарис.

Ви історик за фахом?

Ні. Я аматор в історії. Певною мірою,  долучив мене до цієї справи отець Данило Бендас,  і навіть, дав користуватись своєю бібліотекою за що йому вдячний. Тому маю зауважити, що текстівка моєї книги доволі проста, з точки зору  подачі інформації – звичайна розмовна мова, якою користуюсь в побуті. Як уже казав, я не є вивченим істориком, тому за, так би мовити, історичним шаблоном, звертався до молодого фахового історика Ярослава Мар’яна.  Але при цьому зберіг простоту, невимушеність та цікавість  у побудові  речень та викладенні  історично доцільних фактів. Я так думаю.

Можливо, Ви маєте певний  узагальнений висновок роботи над книгою, бо її «кухня» доволі цікава й енергійна, така, що потребує затрати багато часу і сил. Скільки ж ви писали цю книжку?

Понад рік. Щоправда, книга мала вийти друком ще влітку 2016-го. Проте, червневий градобій вніс свої корективи у видання. Як то кажуть, «худа без добра не буває» – з одного боку видання книги було перенесено на невизначений термін, але з іншого –  вмістила нову історичну сторінку села. Ця сторінка доволі прикра й жертовна, бо  певна людина витратила гроші на ремонт даху, що були зібрані для нього на операцію. В результаті, сім’я має новий дах, але не має близької людини, яка через кілька місяців померла… Й взагалі, проаналізувавши історичну ситуацію села Текова я вгледів фатум –  втілення руйнівної долі, бо якщо від паводку  люди, відносно, вже навчились себе оберігати то 21 червня 2016-го біда прийшла з неба – град. Жителям села Текова,  час від часу, доводиться все починати з початку. Хіба це не фатум?

Сьогоднішній вечір, не тільки село Теково та його мешканців, але і Вас зробить по-своєму історичною постаттю. Ви це розумієте?

Ні. (усміхається). Тобто, так. Зовсім трішки. Я не звик до прославлення, просто займаюсь тим, що подобається і на що є час. Я – людина у віці, сьогодні є, а завтра хто його знає як буде. От і не дивно, що хочеться залишити після себе слід, чи то в історії краю, чи то в пам’яті людей, які тут живуть, бодай на вустах моїх рідних…

Ви хвилюєтесь перед презентацією?

Знаєте, так. До вчорашнього вечора був спокійний, а сьогодні після півночі прокинувся і вже не міг заснути. Серце прискорено б’ється…

Усміхнено відповідає. Аж раптом, дорога до місця призначення  – Урочище Виннички  розважально-готельний комплекс «Чорна Гора» скінчилася. Герой мого інтерв’ю ошатно одягнутий – костюм, краватка…  впевнено заходить у залу прибрану  до історичного події,  в будь-якому розумінні. В очікуванні на гостей помітно хвилюється. Це додає чоловіку поважного віку достатньо шарму аби перед публікою виступати достойно і щиро.  

Звичайно, значна частина уваги була приділена меценатам – братам Жупан. Які обрали саме краєзнавця Івана Біланчука для написання книги, згідно їх слів, через його незаангажованість. Правильно, адже література, більше того історична, не має права бути перейнята пафосом суспільно-політичної, громадянської чи національної проблематики.

На скільки дует Жупан та Біланчук вийшов вдалим нехай судять  люди з історичних кіл, але насамперед, мешканці села Текова, які, сподіваюсь, матимуть можливість, якщо не придбати книгу, то переглянути її в бібліотечному фонді села та районної бібліотеки.

Зрештою, подібна книга, поки що єдина у своєму роді в межах району. Доцільність її існування – незаперечний факт, як для історії, так і для культурної спадщини Закарпаття в цілому.

Івану Івановичу Біланчуку бажаю успіху та життєвого часу втілити свої ідеї, важливі насамперед не так для нього, як людини, як для суспільства.

Особисто для мене фатум даного становища – іронія долі, коли держава, яка просто  зобов’язана пропагувати історично-культурний  фактаж перекладає це  на плечі меценатів.

Меценатство – добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги.

Як на мене, найпершим меценатом даного проекту є реальні герої книги, які своїм життєвим поступом  просто жили, живуть і творять світ навколо себе таким, як прагнуть його бачити; наступним –  автор, який на громадських засадах зібрав та об’єднав історію минулого, теперішнього та поклик майбутнього у єдину книгу; брати Жупан внесли свою фінансову лепту, що стала заключною у ланцюжку ДОБРОЇ СПРАВИ. Отже, меценат – це зібраний образ тих, хто долучився до реалізації проекту «Теково. Село на берегах Тиси».

Я залишила зимовий, засніжений вечір за великими люстерками у залі сповненій людьми: книга, автор, гості… розкішний стіл. Вже за мить, він стане історією. І незалежно від того хто її пише, аматор чи науковець,  творимо її, так чи інакше, ми – пересічні люди, українці, закарпатці, виноградівці, теківчани….

Світлана КЕДИК