Виставка в музеї

У Виноградівському районному історичному музеї завершилась виставка творчого доробку Маріанни Гаврило з с. Онок. Багатогранну і змістовну експозицію авторських ляльок доповнювали писанки розписані воском. Розмаїте вбрання розкішних панночок і стриманий декор в тематичних роботах та орнаменти писанок – все це говорить про талант і працелюбність Маріанни Василівни.

Біографічна довідка: Гаврило Маріанна Василівна. Народилася 18.03.1986р. в с. Онок Виноградівського район Закарпаття. Закінчила Ужгородський коледж мистецтв ім. А. Ерделі (2002-2006р.), спеціальність: дизайн; Закарпатський художній інститут (2006-2012р), спеціальність: дизайн, кваліфікація: дизайнер-графік, викладач.

Хто посприяв стати на шлях мистецтва?

– Найпершим згадую вчителя малювання зі школи – Івана Івановича Гудачок. Він і є тою людиною, що закохала мене в прекрасний світ мистецтва. З трепетом згадую перші натюрморти, архітектурні зарисовки з натури… Пам’ятаю, як весною він приносив до класу гілочки з першими бруньками та листками, щоб ми зуміли побачити і відтворити максимально точно найтоншу лінію. Іван Іванович намагався навчити нас бачити те, що не всі підмічають. Я вдячна йому і за те, що розповів батькам про коледж мистецтв. Вдячна батькам, що відпустили здобувати професію. Зараз вже чоловік і донечки надихають і допомагають займатись улюбленою справою.

Про виставки

– Перша персональна виставка була ще в студентські роки в приміщенні коледжу. Тепер згадую її з посмішкою. Мені було 18, як і представлена кількість робіт і дата народження. Темою були якісь юнацькі переживання, думки: Самотність, Любов, Життя, Всесвіт… Пізніше, два роки поспіль я брала участь в міжнародному пленері в Словаччині. Його організовував для нас інститут. Результатом пленерів були спільні виставки в галереї. Це була прекрасна пора, коли досвіду набуваєш безпосередньо спостерігаючи за роботою наших викладачів. Повернувшись після навчання додому, часто беру участь у виставках. В 2014 році ми з колегою Добош Діаною, з якою творчий шлях в нас дуже подібний, вирішили показати свою творчість в спільній виставці «Паралелі двох Світів».

Остання експозиція власного творчого доробку відбулася завдяки Бурі Вікторії, науковому працівнику історичного музею. Вона запросила мене показати для загалу творчі пошуки. Тепер в біографії маю персональну виставку «Ляльки-мотанки», де представила 33 роботи. Моя мотанка – це симбіоз шитої і мотаної ляльки, яким люди в давнину надавали магічного і оберегового значення. Свої ж вироби вважаю декоративним елементом інтер’єру. Вони мають милувати око та нагадувати про наше коріння. При створенні ляльок мене надихає народне мистецтво. Коли розглядаю орнаменти рушників, сорочок, килимів, то виокремлюю для себе окремі елементи, які згодом застосовую в створенні декору на вбранні  ляльок.       Підготовка виставки зайняла більше двох місяців. Однак, «мотаю ляльки» вже 6 років, тож мала багато часу на вдосконалення своєї техніки. За ці роки створила різні мотанки. Це – «Господині», «Мати з дитиною», ігрові ляльки, ними іноді граються мої донечки, бувають і підвісні ляльки «Ангелочки». Моя найулюбленіша лялька – «Княгиня з віночками». Саме мотанки-дівчата і представлені на останній виставці. Виокремила в експозиції комплект з 12 ляльок – це місяці року. Також представила глядачам ляльку «Сакура» та «Наречена з подругами». Кілька панянок мають оздобу «Квіти» машинної вишивки, але більшість орнаментів виконані фарбами.   

Принципи роботи з ляльками

– Розділяю для себе два етапи при створенні ляльки, хоч вся робота має бути завершена за один раз. Перша частина мотанки – це основа, ніби тіло лялі, яку завжди тільки мотаю. Починаю з голови, це, напевно, найголовніше в мотанці. Необхідно сформувати гарний силует. В квадраті (близько 25-25см) льняної тканини розміщуємо по центру щільно змотану в спіраль з цупкішої льняної тканини (близько 6-8см, це висота голівки, а довжина «джгута» – близько 80-90см) і замотуємо наче хустиною. Тоді починається диво – почергово перемотуючи вертикально і горизонтально нитками формуємо хрестик на обличчі. Чому нема обличчя? В давнину вважали, що очі – це душа, і через них в лялю може вселитись нечиста сила, а хрест має сильну обережну силу. Для мене ж хрестик несе естетичне значення. Далі намотую тканину, що звисає від голови, на знову ж таки скручену в спіраль цупку тканину, а вже тепер намотується одежа.

Вбрання – це другий етап, тут можна «побавитися» з кольором та фактурою. Зазвичай намагаюсь підібрати його гармонійним до кольорів і переплетення хреста на обличчі. Одежина в моїх ляль може бути як шита, так виключно намотана, тканини вибираю натуральні і тонкі, щоб зовнішній силует мав акуратно сформований вид. На фартушок і рукав сорочок переважно наношу орнамент акриловими фарбами або ж вишиваю нитками. Інколи використовую тканини з машинною вишивкою. Буває, що колір виступає основним акцентом в роботі.

Які теми найулюбленіші?

– Якщо говорити про мотанку, то мені, як і замовникам, найбільше подобається мотанка в віночку. Це і красиво і, напевно, найбільше асоціюється з національним українським. Зараз у нас і жінки полюбляють носити віночки, хоч колись це був атрибут виключно незаміжніх дівчат.

 Хто натхненник у творчості, чи багато часу йде на розробку ідеї?

– В роботі над мотанками надихає народне мистецтво, навколишній світ, квіти, колір, тканина яка сподобалась орнаментом чи фактурою, люди, друзі, замовники, які мають свої побажання. До прикладу, в кольорі так з’явились ляльки-місяці. А от з останнього – замовили салатові, весняні. Я вже «погралась» з орнаментом, додала воскові писанки, ці лялі стали подарунком похресникам замовниці на Великдень.

Коли почала готуватись до виставки, на дворі була ще зима, сніг і холод. До того ж я давно вже не «мотала» та й була спрагла такої роботи. Подібно до бабусі, яка в зимову пору вишивала, ткала і в’язала, я теж намотувала свої ляльки в затишній домівці. Колись давно бабуся показувала, як вона робила свої ляльки, з якими гралася. З теплотою і сумом згадую про неї, вона була дуже хорошою людиною.

Чому надається перевага у творчості? Які інші захоплення?

– От, як проходить рік, минають пори року, відбуваються різні свята, так і я обираю теми для творчості. Квіти надихають до акварелі або олійних фарб. Ось придбала і пастель. Чекаю на принагідний час для роботи.

Восени, зазвичай, малюю аквареллю, а взимку прокидаються мої графічні вподобання. Підмічаю за собою, що приступаючи до творчої роботи, мислю переважно графічно. Саме так стається і в роботі з мотанками: орнаменти, площина чистої тканини…і моє захоплення восковою писанкою –  це ніщо інше як графіка. Для своїх учнів створюю альбоми, буклети з їхніми роботами.

Кого прагнеш наслідувати, до чиєї думки прислухаєшся?

– Так як дитина дослухається до батьків, так і в мене є моя альма-матер – заклади, де я навчалась. Звичайно, поважаю і вчуся у великих майстрів минулих часів.  Улюбленими зостаються Густав Клімт, Альфонс Муха, Клод Моне, Едгар Дега. Однак з цікавістю стежу і вчуся у моїх вчителів. Аналізую рисунки Василя Пала та Василя Когутича. Надихають роботи сім’ї Дідик, пам’ятаю ніжність та чистоту кольору Лесі Приймич. Захоплена творчістю трьох романтичних художниць Надії Пономаренко, Людмили Корж-Радько і Одарки Долгош-Сопко. Звичайно, згадую і багато інших наших художників, які не викладали в мене якусь з дисциплін, однак їх роботи спонукали до роздумів і аналізу, підштовхували до певних висновків, ідей, засобів вираження. Також слідкую за новими талантами, завдяки мережі Інтернет це можливо, навіть будучи мамою двох маленьких донечок.

Хто критикує?

– Покритикувати люблять усі, але більше чую схвальних відгуків. Від фахівців певного напрямку конструктивну критику не тільки поважаю, але і чекаю, вважаючи це стимулом рухатися вперед. Я й сама для себе великий критик. Багато з того, що представляю на виставках для глядача, мною було не допущено, однак колеги позитивно відгукуються, то вже рахуюсь з їх думкою. Ще один позитивний відгук – коли твої роботи знаходять покупця.

Плани на майбутнє

– Про плани говорити не хочу, говорити треба про те, що вже є. Що б ми не планували, життя вносить свої корективи, інколи аж надто неочікувані. Звичайно, працювати над недоробками і розвиватись хочеться в навичках, які вже маю. Без сумніву, як і кожна людина, прагну до чогось нового. Людина завжди щось шукає і бажає, я не виняток.

Про школу мистецтв

 – Дуже неочікуваною для мене десять років тому була пропозиція – стати викладачем у Виноградівській дитячій школі мистецтв ім. Б. Бартока. Я дуже прикипіла до неї, це місце куди хочеться іти, через те що на мене там чекають. Чекають мої учні, очі яких допитливі, горять від мрій, бажання навчитись малювати, створити щось таке найкраще…  Вони вчать мене бути вчителем. Одна справа – вміти самому передати свій задум, фантазію,  зобразити натуру; і зовсім інше – зуміти свої знання передати малечі, котра ще не розуміє нічого з твого предмету. Необхідно знайти слова і засоби для роз’яснення дитині, наприклад, системи світлотіньових нюансів, передачі об’єму, побудови композиції і гармонію в підібраній кольоровій гамі… Хочеться навчити їх «бачити» те, що люди інших професій не бачать. Хочеться, щоб учні вміли самостійно працювати і вільно передавати в роботі свої задуми. Світ художника інший, незвичайний і загадковий. Це видно вже змалечку. Спостерігаючи за учнями бачу їх тонку, чутливу натуру, ніби оголений нерв. Безмежно дякую їм, що надихають і мене до творчості. Маленькі художники знову і знову запалюють в мені жагу до нового і незвіданого, до відчуття, що далі буде щось краще, бо з віком це відчуття поволі зникає.

Здобутки учнів

– Найкращі здобутки учнів – це той момент, коли бачу на їх обличчі, що нарешті вони змогли, зрозуміли, відтворили те, що намагаюсь їх навчити. Зрештою, вони і самі можуть добре оцінити свої здібності та набуті вміння.

Полюбляють вони брати участь у різноманітних конкурсах і дитячих виставках, фестивалях. Це ще один стимул старанно попрацювати. Мої учні є неодноразовими переможцями та учасниками конкурсів «Легенди Карпат», всеукраїнського конкурсу «Об’єднаймося ж брати мої». Маю двох учениць, що минулого року стали лауреатами першого ступеня Всеукраїнського відкритого конкурсу образотворчого мистецтва в номінаціях «Ляльки народів світу» та «Графіка».

Однак, намагаюсь донести своїм  учням дві важливі думки, що треба просто отримувати задоволення від того, що робиш і, що змагатись потрібно з собою, порівнювати свої теперішні досягнення зі своїми ж вміннями минулого періоду. Вважаю, що так учні зможуть правильно оцінити себе і не розчаровуватись в порівнянні з іншими. Намагаюсь їх всіляко підтримувати в творчих пошуках.

Ще одним позитивним результатом нашої з учнями спільної роботи вважаю те, що вони стають студентами вищих художніх та мистецьких закладів України та студентами закордонних вузів. Радію за них і бажаю їм успіху та вдалої самореалізації в обраній професії.

Ольга Гал