Кожному своє, а птаху – крила… (інтерв’ю з Іваном Говбаном)

– Ви щасливий?

– Так, абсолютно.

Власне,  це питання було не першим. Мене зачепила легкість відповіді. Наша розмова, взагалі, набула ознаки певної «позамежності», здавалося, що ми по різні боки відносно людської спроможності сприймати. Невдовзі він мене звинуватив у тому, що  я дивлюсь на світ через призму жінки, він казав:

«Ви не коректно формулюєте своє бачення світу, у вас суб’єктивний підхід, поки що».

Щодалі в глиб так званого інтерв’ю, мене вражала його безпосередність у висловах. Безпідтекстний ритм у двогодинній атракції переріс у кут… я «загнала» свого співбесідника  в кут з книжковими полицями.

Отже – Іван Петрович Говбан. Народився 19 січня 1961 року у Виноградові, себто цьогоріч має 60-ту річницю, проте, він зауважує, що ювілей буває тільки один раз – у 50, усе вище повторюваність пройдених життєвих кіл розвитку. Він вважає себе згідно біологічного поділу приматом з ряду ссавців, що включає зокрема мавп і людину:

– Хто Ви?

– Я – людська істота. Що я!? Я енерго-інформаційна субстанція. Це велика різниця між тим: хто я і що я.

Іванн Петрович стверджує, що він житель Всесвіту, зараз у фізичному тілі перебуває на Землі:

– Де Ви є?

– У Всесвіті. Я всюди.

– А людська істота де?

– Послухайте, де я? Тут, я! Є тіло матеріальне і є тіло духовне. Значить, як фізичне тіло, я визначаю себе частиною соціуму, частиною Адама (великої первинної, вселенської  людини);  як можливість стати творцем  я –  енерго-інформаційна субстанція, якій дано фізичне тіло, як інструмент для формування духовного тіла. Тобто, це енергія та інформація (ген – це носій спадкової інформації).

– Що Ви маєте на увазі кажучи Всесвіт?

– Я є світ, світ є «Я». Всесвіт є «Я», «Я» є Всесвіт.

– Чим Ви займаєтеся у Всесвіті?

– Я живу.

– По якому принципу?

– У житті немає принципів, принципи має існування. Бог (Ісус) прийшов на Землю у вигляді людини, щоб людина усвідомила, що вона є богом. Значить, на Землі я творю «себе». Це творчість. Не треба плутати з образотворчим мистецтвом: танець, музика, поезія… – це засоби. І дуже важливо для усвідомлення самого себе термінологія, аби відповідати відповідному  терміну. До прикладу: я люблю картоплю, я люблю маму… – це невірно. Треба формулювати: мені смакує картопля. Любов – це поняття вселенське. Поняття любові затирається невизначеністю. Ми прийшли на Землю, як невизначені істоти для того, аби визначити себе, для того, аби перейти у творчий формат, аби  бути  причетним до творення Всесвіту. Адже всі тіла складаються з атомів. Значить я – і будь-який предмет, створені з однакових атомів, лише структура інша. Генетичний код мавпи ідентичний на 95 % до людського, мушки-дрозофіли – 50 %. Ми – згустки інформації, ми,  навіть,  не фізичне тіло (ваше тіло коштує 1500 $, моє – 150 $ через лактозу). Вартість матеріалів з яких ви «зроблена», тобто тіло яке дане вам в управління,  коштує стільки то…

Він говорив голосно, впевнено, розбавляючи філософсько-езотеричні домисли  гучним сміхом.

– Ким дано?

– Вищими силами, Богом, центром розуму, як вам подобається. Католицька церква визнала еволюційну теорію Дарвіна, але творення людини –  Богом.

Я не боюся Бога в собі,

Я не боюся його поза мною,

Боюся бути не ним,

Боюся, що він не зі мною.

Не хочу гратися цим поняттям,

Що розум не вміє системою щось роз’яснить,

Тому не живе, а жевріє.

Я хочу всім серцем сказать,

я хочу сказати словами,

Не досить думки лиш сприймать –

Живи і твори відчуттями.

Ніколи не зрадить тебе

Чуттєвості внутрішня сила,

В дорогу поведе сама дорога,

Все дасть, що людина просила.

Ти тільки в собі розберись,

У тому, що просиш від Бога,

За внутрішні сили візьмись, людино,

І прийдеш до порога (до порога Вічності).

Чи дивував він мене своєю «проповіддю»? Ні. Але дивувала його беззаперечна впевненість у власній правоті, не даючи шансу співрозмовнику, бодай, на помилку, бо ти слухаєш і просто зобов’язаний дивитись на нього розуміючими очима, слухати та чути. В інакшому випадку цей чоловік втрачає сенс того що повістує. «Не напружуйтеся, ви зараз думаєте, а думати не треба» – казав, коли мій погляд губив «нитку сполуки» між тим, що говорить він і чую я. Власне, акцент на його «Я» був чітко виражений: «Без «Я» не може бути нічого. Чому? Ти прийшов сюди сам – бери, що хочеш, але не забувай, що вкінці буде звіт».

Невдовзі Іван Петрович попросив чистий аркуш паперу та ручку аби записати формулу. Він пояснював:

людська істота жіночої статі      →    Перехід жінка       ] 

                                                                                   > Людина

людська істота чоловічої статі   →    Перехід мужчина ]

Бог творив людину – чоловіком і жінкою створив. Тому в Євангелії, у посланнях Павла написано три чудові позиції:

1. немає ні Еліна, ні Іудея = національності немає.

2. немає  ні обрізання і необрізання = віросповідання немає.

3. Немає ні жінки,  ні чоловіка = людина.

Це три позиції, згідно яких, зараз йде розділення, тобто по національній  ознаці (я не можу декларувати себе як українець, чи угорець, чи француз…); я не можу декларувати себе як християнин чи мусульмани, бо я автоматично буду заперечувати іншу релігію; жінка й мужчина – гендерна війна. Адже з Писання відомо, що Бог створив людину  чоловіком і жінкою. По прикладу Землі – 30/70 де 70 % – вода, 30 % – суша. Людина на 78 % складається з води. Вода –  біполярна молекула (має + та -), отже, вода має певну структуру (коли ви чимось на неї  впливаєте, то вона  структурується, вона відображає вас). Наше спілкування проходить за рахунок енерго-інформаційного обміну, це і є  справжнє спілкування, а не: поїв, поспав, трахнувся, посрав (мовою оригіналу). Існування та життя не дорівнює одне другому. Життя включає в себе існування, так як любов включає в себе кохання, але кохання не включає в себе любов.

Без розуміння цього ви нікуди не підете. У різних філософів ви не знайдете людину, лиш тут. Людина – це є гармонія між чоловічим та жіночим началом.

Чому розділено. Якби не було поняття «правого» та «лівого», не було би бінокулярного зору, стереослуху, не було би тактильних відчуттів… Якби не було цих можливостей ми би не могли творити себе, як творця, ми би не переходили із фази тварини (горизонтально ходячий) у фазу людської істоти (вертикально ходячий). Це символ хреста – єднання тваринного начала та людської істоти  в кожному з нас…

– Ви себе вважаєте філософом?

– Ні.

– Фізиком?

– Ні. Фізика – це наука про природу. Я є частиною природи, я вивчаю «себе», бо якщо хочеш пізнати Бога і Всесвіт вивчай «себе». Я – людина. Що таке філософія? Це любов до мудрості. Розумна людина вирішить будь-яку проблему, а мудра в неї не ввійде. До речі, філософія включає в себе фізику. Є таке дослідження: 95 % усіх питань та процесів проходить без нашої участі, а 5 % з мінімальною нашою участю. Оце і є наш фактаж усвідомлення, а ми ліземо у ці 95 %…  Я і Бог – це одне ціле, але я не Бог відокремлений, проте, як складова частина Всесвіту я допущений до творчості, а це вже  є творець.

Іван Петрович заливаючи розповідь у мою уяву запропонував мені вважати себе системним блоком:

– У системному блоці є інстальовані програми та пам’ять, –  говорив він,  – тобто,  у вас є певний об’єм пам’яті  (можливість мозку – кількість нейронів, що відповідає за операційні можливості)  та є інстальовані програми – соціум. Коли ви підключаєте системний блок до інтернету – вважайте, що це підключення до інформаційного поля. В цьому системному блоці  знаходиться  гармонія – гормон і «Я». Що ви робите коли ви трахаєтеся (мовою оригіналу)?  Умовно кажучи, ваш центр тяжіння здійснює коливальні рухи, хвильові процеси. Квантова фізика виражає Всесвіт у хвильових процесах. Ваша задача підключитися до інформаційного поля. У Кастанеди є зміщення «точки зборки». Розумієте, перлина утворюється, коли в молюск потрапляє піщинка. Молюск ту піщинку огортає, а піщинка його «дратує». Тобто повинен бути центр кристалізації. Якщо є центр кристалізації то є навколо чого кристалізуватися. Аналогія з Едемом така: були Адам і Єва в Раю, вони не усвідомлювати себе, але усвідомлювати, що голі. А далі Адам лоханувся (мовою оригіналу), бо послухав Єву і з’їв яблуко (Єва не їла яблуко, вона запропонувала Адаму). Значить, на кому вина? Жінка винуватою  не може бути – це закон. Через жінку йде спокуса. Коли Адам з’їв яблуко пішла аномалія, якби цього не сталося то їх би не вигнали з Раю, вони би так і не стали творцями, а лишилися тваринами. Я би був просто членистоногий – куди член туди і ноги, або яйценосець (мовою оригіналу). Тобто, ми лишалися  б на рівні неусвідомленості. У буддизмі є мудрістю не опустити сперму, а підняти…

Розмова продовжувалась, вірніше його довгі монологи, які часом, доводилось брутально переривати. Коли, вчергове,  Іван Петрович зауважив, що Земля –  це школа творців (богів), а він знаходиться у школі творців та має свою функцію – усвідомлення своєї функції, що вважає гармонією, я голосно запитала (майже крикнула):

– Яка ваша функція на Землі?

– Стати творцем.

– Ви ним стали?

– Так.

– В якому сенсі?

– Повному. Хочеш пізнати Бога і Всесвіт – пізнай «себе». Протягом 4-5 років я, відносно досконало,  вивчав медицину (не така вона складна, я її подають). Людина в собі включає все – немає мами вище людини, немає дочки/сина вище людини… бо, спочатку, є людина. До прикладу, в організмі десь є запальний процес. Що робить тіло? У тілі відбувається революція. Корінь проблеми в тому, що ти порушуєш закони, ти не гармонійний, відходиш від своєї природньої суті…

На хвилю змовк і продовжив:

– Я вам не можу довести, що я став творцем доти, доки ви не станете зі мною рівноправно на терези. Щоб у тілі не було революції має бути еволюція. Еволюційний процес – це пошук гармонії. Нікуди не треба виходи, аби пізнати «себе». Ви – моя мама, моя дочка, моя коханка… Дивіться на  символ хреста. Як перекладається назва гори Голгофа? Голгофа перекладається, як череповище. Ісус був розіп’ятий над Адамом (там де фізичне тіло) – Старий заповіт – формування фізичного тіла, Новий заповіт – духовного. Значить, треба змістити «точку зборки» до гармонії і тоді ти усвідомлюєш свою функцію та  стаєш творцем. Без «Я» не може бути нічого. Чому? Ти прийшов сюди сам – «бери, що хочеш, але не забувай, що вкінці буде звіт».

– Чим Ви займаєтесь, як творець, на Землі?

– Я передаю досвід.

– Звідки цей досвід?

– Ніщо тобі не дано, якщо не дано зверху.

– Ви щасливий?

– Абсолютно.

– У чому Ваше щастя?

– Щаслива людина – це та людина, яка вміє обійтися тим, що має.

– Що Ви маєте?

– Я маю «себе».

– Окрім себе, що Ви маєте?

– Весь світ.

– Для чого Вам увесь світ, коли ви сам?

– Я не сам. Бо «ми» формуємось з окремих «Я» між якими є гармонія. А якщо ти не усвідомлюєш своє «Я» то не роби іншому так, як не хочеш аби зробили тобі.

– Хто Вам подає кружку гарячого чаю на ніч?

– Я не п’ю чай на ніч.

– Пареного молока?

– Також не п’ю.

– 50 грам коняку?

– Я алкоголь не вживаю.

– Сніданок?

– Сам.

– І Вас це влаштовує?

– Абсолютно. Я самодостатній.

– Вам не потрібні інші ссавці?

– Мені треба всіх. Я з усіма живу. Розум – це інструмент его, і розум завжди грається з нами, а серце – це відчуття.

– Ви егоїст?

– Абсолютно, ні.

– Ви себе любите?

– Я обожнюю «себе». Чому? Бо є заповідь: «Люби ближнього свого, як самого себе». Якщо я не люблю «себе», я не можу любити вас. Той хто не любить «себе», іншого не може любити, бо це буде збочення, брехня – зміщення  «точки зборки». Але немає поняття кого ти любиш чи за що.

– Традиційно, земляни створюють сім’ю. Чому Ви притримуєтесь інакшого способу життя?

– Бо сім’я – це двоє від початку. Ви плутаєте поняття сім’ї та шлюбу. Шлюб – це злюб. Ви –  моя сім’я… Ми зараз живемо у світі абсолютного матріархату. Усе Писання для формування чоловіка, як творця, але не для жінок. Жінка не може творити. Бо жінка ХХ-хромосоми, а чоловік ХY (Y – незакінчений Х), тобто жінка – завершене творіння, а чоловік, маючи вільну хромосомну пару,  відповідає за можливість змін. Я вже казав, жінка винуватою бути не може. .. Шлюб треба жінці, бо розмноження треба жінці, на неї покладена ця функція (жінка не народжує дітей, це її функція).

 – Так, чи інакше, Ви перебуваєте на Землі,  як іван Говбан. У Вас є певні потреби. Чим Ви заробляєте на життя?

– На життя не заробляють.

– На існування?

– Вищі сили дають.

– В якому сенсі?

– Вдячність тих, з ким я спілкуюся.

– Ви –  цілитель?

– Ні.

– Ви – психолог?

– Я –  людина. А людина включає в себе все, і психолога також (сміється).

– Ви досягли певного рівня розвитку, усвідомили свою функцію. Що далі?

– Я хочу аби це зробили ви.

Я мабуть той Пігмаліон,

Якого Афродіта чула,

І для якого й мрії й сон,

Із кістки до життя вернула.

Так само щиро прагну я

Щоб твори мої оживали,

Знаходили стежки в серця

І в них любов’ю розцвітали…

– Ви маєте дітей?

– Звичайно – слова. Всі – мої діти. Ви –  моя дочка… немає моїх, чи чужих дітей, коли ти живеш у Всесвіті. У Бога всі рівні – рівні.

– Ви  постарієтесь?

– Ніколи. Старіє тіло. Я не можу старіти.

– Коли Ваше тіло буде старе і немічне на що, чи кого Ви маєте надію.

– На «себе». Якщо тобі потрібен хтось для того, аби подати кружку води, чи підтерти зад, то зроби собі одразу ліжко з сральником (мовою оригіналу) та водопроводом.

– Чи може бути так, що Ви глибоко помиляєтесь?

– Елементарно.

– Стиль Вашого життя?

– Свобода. Свобода – це можливість і право вибору.

– Яким є Ваш вибір?

– Я обираю «себе». Більшого мати не можна. Зі мною проходили певні процеси. Через них міг пройти тільки я. Я пробував лікувати людей травами (трави брала моя рука, коли людина приходила моя рука давала потрібну траву); займався корекцією аури; був час (впродовж кількох років), коли просто молився цілими днями… Але тут багато треба розказувати, я не хочу.

– З чого Ви взяли, що маєте право просвітлювати людей?

– Я нікого не просвітлюю. Кожен йде своєю дорогою.

Безпідтекстний ритм у двогодинній словесній атракції переріс у глухий кут. Я зрозуміла суть та явища примата – ссавця людської істоти – ні чоловіка, ні жінки, але людини – творця – не філософа – не поета – не фізика – не цілителя – не психолога… Схоже, частка (не) у своїй звичній заперечувальній формі, нівелює традиційне людське сприйняття Всесвіту, Бога, Людини. Я – по своєму філософ (як кожен із нас), маю власну теорію світобудови, але не в змозі перевірити її практикою. На противагу, Іван Говбан, теоретично існує, а живе практично, накладаючи практику на теорію, а теорію на практику. Догматика його роздумів виокремлена особисто його пізнанням. І це правильно. Але не мені, чи будь-кому судити його судження, його (не) стиль життя, його (не) принципи… І якщо він мені стверджує, що я – жінка – досконале створіння (плоть від плоті) –  комп’ютер вищого порядку, мислю двома півкулями, маю у два рази кращий нюх та слух… я погоджуюсь 🙂 Інакше в матріархальному світі бути не може (і не інакше, також)

З 60-ти років свого земного життя, Іван Петрович Говбан, 19 років був заміжнім – прислужував жінці (суто його формулювання), дружина у їхньому спільному злюбі  (суто його формулювання, мається на увазі шлюбі) привела (суто його формулювання, мається на увазі народила)  3-х дітей: хлопчик Іван (помер у віці 22-х років від хвороби), дитинка, яка народилась й померла невдовзі після народження та  дівчинка Маруся. Дружина подала на розлучення.

Навчався у Виноградівських школах №5 та №8. Була невдала спроба втупити до Харківського вищого воєнного авіаційно-командного училища зв’язку,  згодом вивчився на фізичному факультеті УжНУ, працював вчителем фізики (у смт.Вілок) та старшим інспектором Міграційної служби відділу віз та реєстрацій (у Виноградові).

Має два друковані поетичні примірники «Душа райдуги» та «Райдуга душі». Всі інші 7 зошитів «квантових ключиків» (творів) зберігає та публікує  у інтернет-блозі 

Я не збираюсь заніцювати його досвід (і вам не раджу), адже Іван Петрович стверджує, що він не впертюх, а цілеспрямована людина, вбачаючи різницю в тому, що впертюх не відає, що робить, а цілеспрямований  знає чітку мету. Своєю метою він називає: віддати те (інформацію / досвід), що через нього йде.

«Я нікого не кличу до себе і нікого від себе не жену»  – констатує мій співрозмовник та приводить у приклад притчу наступного змісту:

«Троє людей на будові штовхають тачку з камінням.

Першого питають:

– Що ти робиш?

– Штовхаю тачку з камінням, – відповідає.

Другого питають:

– Що ти робиш?

Він каже,  – годую сім’ю.

Третього питають:

– Що ти робиш?

– Будую храм – відповідає.

«Я будую храм,  – зауважує Іван Петрович, – бо де твій скарб буде, там і ти будеш. Я віднайшов Царство Небесне…

Моїми заключним питаннями стали:

– Як вас знають у Виноградові?

– Шизофренік, шарлатан, шаман… По великому рахунку, це  війна добра зі злом або споживацької психології з творчістю.

– Як Ви називаєте тих, які до Вас приходять?

– Спраглими.

– Що Ви хочете їм дати?

– Напитися.

Що ж, я знайома з Іваном Петровичем Говбаном з 2012-го року. Він був співучасником поетичного театралізованого дійства під назвою «Світ Добра», власне, виконував роль ведучого; майже завжди відгукується на участь у творчих заходах, що організовує творча спільнота Виноградова; його присутність – це не мовчанка, а глибока інтелектуально-езотерично-релігійна гра в дуальність. Не закидаючи каміння до чужого огороду, з певністю, можу сказати: я згідна з Іваном Говбаном у тому, що ведеться війна добра зі злом, але ведеться вона в кожній людині окремо. І як йдеться у Євангелії від Матвія: «Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде і серце твоє!»

Та у кожного з нас свій скарб, незалежно від того, що ми є частинами «цілого».

Кожному своє, а птаху – крила…

Дякую за спілкування. З днем народження, Іван Петрович.

Ваші мрії – мої побажання.

Світлана КЕДИК