Світ Добра: послами у коханні повинні бути думки

«Світ добра» Світлани Кедик – це світло її закоханого серця, жіноча суть якого, переборює стриманість і виборює ореол щастя квітучого раю на землі. Вона заповнює собою світ в якому живе і бере часточку від світу для себе, щоби народжувались мрії, щоби цвіло серце, буяли почуття і з`являлися неперевершені думки, які силою відчуття знайдуть прихильність і взаємність, відіслані до Всесвіту. Думки супроводжують бажання, бажання закоханих – бути разом, відчувати одне одного, як самого себе. 

«Послами у любви должны быть мысли» 
Це шекспірівські рядки із  «Ромео і Джульєти». Перечитуючи збірочку, читаєш не рядки слів, а саме думки, звернені з надзвичайною потужністю не тільки до коханого, а й до цілого світу. Закономірно – це живородне тло добра. Героїня чистотою, проникливістю, виразністю відчуттів і багатсвом переживань так схожа на образ Джульєти… Її чарівнісь в неоціненому скарбі, що несе в своїй душі – коханні, бо немає багатсва більшого. 

Любовь, 
Что сущностю богаче, чем словами 
Горда собой, не требуя прикрас. 
Кто сосчитать имущество свое 
Способен, тот, более, как нищий; 
Моя ж любовь так вышла из границ, 
что не могу я счесть за половину 
ее богатсв. 

Полонена цим відчуттям, героїня відозмінює світ на свій смак. Цей смак диктує бажання. 

… Я одягаю смак бажання… 
… За руку з щастям йду твоїм… 

Освячені небом, дзеркально-чисті її почуття тисячогранним відблиском торкаються кожного хто прочитає її зізнання. Погодьтеся, тільки безмежно закохана жінка здатна так щиро і відверто ділитися ним з іншими. Життєва магія тут в простих речах, які інколи просто не озвучуються, або озвучуються не тактовно-грубо. 
Мелодією звучать рядочки, які переповнені вже не передчуттям закоханості, а піднесені апогеєм, вдумливо віщують дійсність, яка можливо з боку інших не надто стримана, але… 
Вона вільна і щира, тому квітуюча і сяюча, безмежна в пориваннях, щедротна у творінні щастя. Хіба не благо – відкрити у собі “божественне джерельце”, яке дарує п`янке бажання кохати усією повнотою серця. Кріз проникливі промені його, героїня пізнає цей світ, красу якого від народження несе в собі, як і присутність Бога. Це надихає її на відвертість – м`яку і довірливу. 
Оголена. Така шокуючи-вразлива, бентежить простотою і звичайністю. Здавалося ця тема могла б залишитися в рамках авторського права на “інтим” і обійтися без ексцесів… Але чи можуть бути копії з життя? Відкритість ця не із замкової щілини – в дверях розкритих навстіж. Ви дихаєте нею на повні груди, кожним словом. 
Перенароджена. Ця жінка вільна від ідей і зобов`язань. Її покликання – це бути жінкою, не приміряючи на себе ніякі інші ролі. Як теплі хвилі Гольфстріму, купається серед океану вируючих пристрастей і божеволіє від того, що живе… в його долонях і може відчувати його дихання у шепоті листя в гаю… Живитись нектаром із квітки, слухаючи янгольські співи… Торжественна ода жіночності! Велично й солодко, так віртуозно і сміливо, що вигукнути я готова “браво!” 

Валентина Костьо