Збірка «З Любов’ю до України» присвячена воїнам АТО

Напередодні Нового року та Різдвяних свят у Виноградові вийшла нова поетична збірочка «З Любов’ю до України».

Присвячена вона проблемам сьогодення. Передає настрої і сподівання, якими живуть усі пересічні українці. Вони терплячі чекаючи звісток чи повернення сина, чоловіка, тата, брата, односельчанина… з війни. Кожний день наш  розпочинається з перегляду телевізійних новин. Хочеться довідатись, що нового в зоні АТО, як на передовій   минула ніч і розпочався день, чи втримується режим тиші? Попри все на далекому Сході захисники України живуть своїм життям. В окопах вони зустріли Новий рік та Різдво Христове. Волонтери вчасно доставили сюди та для поранених військового госпіталю у Мукачеві щойно видані збірочки та зібрані книжки, укомплектовані народом дарунки, щирі привітання та побажання. У різних регіонах країни багато людей долучилося до акції «Поздоровлення солдату». Діти виготовляли ялинкові прикраси, пам’ятні сувеніри, малювали малюнки, жінки збирали теплий одяг, білизну, продуктові пакети, артисти готувалися до виступів, а поети писали вірші.

Група літераторів Виноградова теж вирішила порадувати воїнів-земляків 128-ої бригади колективним подарунком – видала нову поетичну збірочку «З Любов’ю до України». Її упорядкувала  Світлана Кедик. Наймальовничіші куточки Виноградова: «Ангела-охоронця», що зійшов до  городян у день святого успіння Богородиці і береже та захищає всіх нас; комплекс Перені – перлину Виноградівщини з її непрочитаними сторінками історії, котрі чекають на  молодих дослідників; руїни Угочанського замку Канків – могутньої твердині нашого краю; вулиці рідного міста, які оберігають спогади і таємниці століть та наші розмірені щоденні кроки; фасад колишньої учительської семінарії і задуманого Тараса; заново відремонтований кінотеатр «Промінь», який набув нового дихання – на своїх малюнках вдало передала Валентина Костьо. Передмову написала Світлана Кедик. Це – щира жіноча розмова із Всевишнім. У своїх долонях він тримає  інакшу Землю. Туди він поселяє душі найкращих із українців. Людям непотрібен цей рай, обірвані війною солдатські долі. По колії з небуття усім убитим знову повернутися додому. І просить Бога жінка не забирати від матері сина, не віддаляти Адама від Єви. При надії на Всевишнього наша  Земля знову народить Любов. Тільки, щоб Господь, дав на це свою згоду.

Відкриває збірочку поезія «Небесна Сотня». Її авторка Світлана Тарнавська.

Ще вона написала вірша «Безглузда війна», яка у своїй кривавій борні жорстоко вбиває героїв та прозову молитву «Не можу творити з ненависті». Авторка запевняє читача, що лише серце наповнене любов’ю і новими силами може творити поезію, а тому просить Все вишнього  припинити цю безглузду братовбивчу війну.

Наш земляк Василь Кляп подав три вірші «Військо України», «Солдат» та «Моя Україна». Він достеменно переконаний, що перемога обов’язково прийде, скінчиться ця кровопролитна війна і мир та щастя знову повернутися до кожної людини та до її захисників, які твердо стоять на визначених долею  її рубежах.

Ліричні вірші «Живі серця», «Я буду з тобою» та «Я до тебе прийду» воїнам АТО присвятила Валентина Костьо. Своєю щирістю, ніжністю, захопленням і любов’ю жінка нагадає відірваним від дому солдатам, що їх завжди чекають і люблять, сподіваються і вірять на їхнє повернення здоровими і живими.

Жорстоку облогу часу своїми думками впевнено розбиває Світлана Кедик. З хвилюванням перечитуєш її вірші «Лист на війну», «Чаша Бога», «Виноградівські вогні» та «Кава кохання» і відчуваєш впевненість, що війна не припинить життя, любові. Під зоряним небом Вітчизни жінки-українки чекатимуть, сподіватимуться, віритимуть, любитимуть, у серці ніжно оберігатимуть образ коханого і проситимуть Бога, щоб чоловіки повернулися  додому, аби знову обійняти  дружину і дітей.

Стяг на Сході підняли молоді захисники України. Їм свої ліричні вірші присвятила наймолодша поетеса, ще школярка, дев’ятикласниця восьмої міської ЗОШ І-ІІІ ступенів Анастасія Ференц. Вона твердить, що солдатська душа впевнена і стримана, тверда і прекрасна, у вогні не згорить, не зітліє, не згасне. Як подих вона потрібна рідній Україні, щоб захистити неозору землю від непроханих зайд, щоб вистояти і перемогти, всупереч всім смертям на зло. Все пам’ятає людина і горе, і біль, і розлуку, і сльози, обійми і поцілунки, які принесли спогади  у наше життя. І головне резюме авторки: залишити у серці все те хороше, що від Бога дісталося нам.

Впевнена, що ця невелика за обсягом книжечка здолає втому, далеку відстань, приблизить спогади про рідний дім, святкову вечерю, коли вся родина збереться за столом і щастя зазоріє в душі і молодих, і літніх, бо серця заб’ються в одному такті з тими, хто в окопах мріє про мир, про довгоочікувану перемогу, спокій і життя, де не буде гуркоту канонади, вибухів, понівечених доль, відчаю, болю і жахів, де лунатиме щебет птахів і щасливий дитячий сміх.

Марія КОНКІНА