Сукні без дам

Коли бракне часу охопити те, що з`являється в сучасній літературі – читаю антологію. Збірка «Сама» зібрала п`ятдесят п`ять сучасних київських поетес від 60-тих до сьогодення.

Серед них: Анна Багряна, Ганна Чубач, Людмила Таран, Наталка Поклад і інші. Назва взята від однойменного вірша Галини Паламарчук, в якому вона розмовляє з мамою. Таке собі одкровення, з якого тоненькою ниточкою виписується сенс жіночого життя. Сама перед усім світом, перед собою, але не безпомічна і не розчарована. Без еротики, навіть більше –  з деяким драматизмом, поезія відчеканена  на тонких сталевих листах. Так римовано-візерунчасто…  М`які картинки навколишнього світу лягають на метал вкрапленнями слів і малюють загальну картинку відчуттів. Завмирають. «Світ жінки багатий, та не пізнаний…» – вказує нотатка на звороті. Не пізнаний навіть самою жінкою. Вона постійно шукає себе. Тому напевно у Олесі Мамчич з`явилися такі рядки:

«Сукні вальсують.

В сукнях нема дам»

– Все плинне у цьому світі, – кажуть вальсуючи сукні без дам.

– Ми вільні, – кажуть дами без суконь.

Це період усвідомлення явних і прихованих явищ, образів. Це прагнення переходу від ажіотажних моделюючих форм, від престижу імітацій до розкриття індивідуальності. І, як перший крок, спонукає жінку до віршування. Тому в сучасній літературі так багато поетес. Ця внутрішня потреба збалансовує в жіночій душі гротескну масу вражень, почуттів. Позбавляє зримості, виявляє унікальність…

Валентина Костьо