Іван Хланта: Коломийкарі Закарпаття

Від самісінького дня свого народження – 20 квітня 1941року, в селі Копашново, Хустського району Іван Хланта закоханий у народну творчість. Змалку йому притаманна ця щира синівська любов до усього свого кревного, що лише породила людська уява, неуємна фантазія, багатюща видумка.

З коріння селянського роду тут Віра завжди перетікала у людські душі. Оберігала своїх синів на чужинських вітрах, на світових дорогах заробітчанства, під час тривалих пошуків свого щастя, долі. Працьовитість цього чоловіка завжди підганяла. І вирушав він у незвідані краї,  тривалі мандри, дивовижні подорожі не лише незміряними дорогами Закарпаття, але й сусідніх держав Румунії, Сербії, Хорватії. Скрізь спішив записати і зберегти для нащадків винесені з віків народні легенди, казки, пісні, приповідки, фіглі, колядки, коломийки. Скрізь дбайливо підбирав все цінне, посіяне людською мудрістю вивершене селянською любов’ю, розумом і силою духу, що в собі вмістило всю емоційну красу, вулканічні виверження людських почуттів, емоцій і сприйнятих від життя неповторних і незабутніх вражень. Старався, щоб ця генетична пам’ять попередніх поколінь десь не обірвалася, десь не розчинилася, не зникла безслідно. Не згасла в часі і просторі. Це – найцінніша коштовність, яку прагнув заново повернути ментальності свого народу, притаманній українцям самобутній культурі і мистецтву.

На цей раз незбагненний світ незайманої чистоти та душевних поривань вивів Івана Васильовича на коломийкарів краю. 712 сторінок нової антології «Коломийкарі Закарпаття» присвятив їм. Вони порадують учнів, учителів, студентів, викладачів, науковців, бібліотекарів та всіх любителів художньої самодіяльності і тут знайдуть коломийки, наповнені усіма привабливими і негативними сторонами нашого життя. Мотиви їх зворушливі, проникливі, піднесені, обнадійливі, а часом глибоко життєствердні. В них  істини нашого буття. Кожний в цій унікальній енциклопедії побачить, відчує, переживе і знайде красу, силу і довершеність нашого буденного життя. Десь глибоко у серці прокинеться щире бажання глибше пізнати казковий світ коломийки. Співається вона скрізь: у горах Карпатах, мальовничих Боржавських та Теребовлянських долинах, на берегах Латориці, Ужа, Білої і Чорної Тиси…Все в ній оспіване: безкрає небо та сонце, ясні зорі та місяць, росяні світанки, неповторні краєвиди рідної землі, все дбайливо вирощене, доглянуте і обласкане працьовитими людськими руками. Переспівані людьми доповнення навколишнього простору: сосна, тополя, калина, черешня, яблуня, груша, ліщина, смерека, явір,барвінок, колосся, зерно і хліб, коні і воли, коноплі…Простежуються основні віхи, ритм і хода історії,  пережиті нами втрати і події, довгоочікувані та вражаючі переміни у житті суспільства. Над усім згаданим у своєрідній енциклопедії веселої і дзвінкої закарпатської коломийки домінує любов до життя, віра народу у свої сили, невтрачену людяність, милосердя, повагу до ближнього, до батьків і людей старшого віку, до своєї землі, яка надихає, придає сили і наснаги, здоров’я, бажання жити, творити, дивувати білий світ неповторними витворами і проявами своїх думок, почуттів і рук.

Вийшло літературно – художнє видання «Коломийкарі Закарпаття» у товаристві друкованих видань «Патент» в Ужгороді, восени 2017 – го. Її наклад – 175 примірників. Однак, поява цього видання у культурно мистецькому просторі одразу  викликала відчутний резонанс.

Вступна стаття «Коломийка – найпродуктивніший жанр самодіяльних поетів Закарпаття» написана самим автором, провідним методистом Обласного організаційно – методичного центру культури Закарпаття, науковцем Іваном Хлантою. Творчий доробок 42 коломийкарів відкриває інженер – технолог лісової промисловості з Рахівщини Іван Беркела. Його 8 коломийок легких, гнучких, ритмічних і доступних подивують читачів. Це – своєрідні поетичні твори: « Встают рано в селі жони» (Сільські вісті), « Сидит дідо коло плота» ( Амнезія), « В селі ярмарок буяє» … (На ярмарку), «Забігає кум до кума» (Не спізнишся!), «Їде бус из Братіслави» («Алпа»), «Попилили у Богданах» (Плач за вербою), «Поздоймали постоли» (Футбол у центрі Європи)

Нелегка доля випала політв’язню Івану Бігуну з Великої Копані на Виноградівщині. Все своє свідоме життя він боровся за незалежну Україну, за свободу народу. Від нього Іван Хланта записав 17 коломийок. Дар любові до рідного слова уміло передали твори Сидора Білака з Лисичева та Ірини Галайди з Великого Равковця Іршавського району, Галини Гордійчук з Новоселиці та Юрія Бойчука з Калини Тячівського району, Марії Горової – Мишанич з Нижнього Студеного що на Міжгірщині. Чудові наспіви про рідний край, синіючі в далині гори знаходимо в коломийках Ілька Гурдзана, Бориса Дерда, Юлії Драгун, Олени Думен, Федора Ірша.

Про своє коріння українське, гідність людську, щире прагнення до самовираження співають Василь Качуряк та Гаврило Климпуш. Силу і натхнення в піснях нам передають Гафія Ковбаснюк, Дмитро Коренюк, Петро Куртанич з Великого Бичкова та Марія Ледчак. Жити й працювати для України прагнуть Михайло Лісіцкі, Віра Лукач та троє Михайлів – Лях, Майор та Матіко.

Як дзвінко перегукуються пісні Івана Мельника з мотивами Степана Молдавчука та Михайла Панька. Творчо горіти і духом не скніти нам радять Маргарита Паулик та Олена Передарюк. Поет з Широкого, вже нині покійний освітянин Юрій Погоріляк читачеві пропонує від переспіву повчальних сторінок вічної книги буття – Біблії перейти до самопізнання себе як особистості, громадянина і сина свого народу. Ця невтомима спрага самопізнання проходить і через твори Олени Продан, великого життєлюба і оптиміста Василя Суботи з Синевира на Міжгірщині, Василини Сухомлин, Івана Тегзи, та відомої в народі поетеси і педагога з села Кваси на Рахівщині Марусі Тисянської (Кабалюк).

Олекса Улинець засмучений поневіряннями своїх земляків по закордонах, які приносять відчуженість у роодини, розлучають близьких і рідних людей, лишають дітей сиротами. Прагнуть засіяти добірними зернами мудрості освітню нашу ниву педагоги Маргарита Фегер, Іван Фриган, Омельян Чонка, Олена Чупак, яку приємно вразив рясний білопінний цвіт на яблуні, котрий появився на її дереві золотої осені.

… Спів коломийок розноситься над залісненими Карпатами, під час роботи в полі і на сінокосах, на весіллях і народних гуляннях, на посиденьках та вечорницях, які, мов перлини Верховини завжди захоплювали Василя Шако, Івана Штаєра та Степана Шутка. «Коломийки у нас люблять і старі і діти» – в цей окремий розділ Іван Хланта включив 24 коломийки та 6 шкільних, складених учнями Ужгородської гімназії Нелею Стан, Павлом Стойкою, Віталієм Федоренко, Сергієм Савчином, Мариною Беля, Катериною Ковач, Ростиславом Бакулинком, Вікторією Медвідь, упорядкованими викладачем рідної мови та літератури цього закладу Ю. В. Олімпієвою.

Доктор філологічних наук Олексій Вертій написав велику пізнавальну працю «Без нього Закарпаття і Україна були б іншими». Її він присвятив творчості нашого земляка, збирача та дослідника усної народної творчості, надзвичайно працьовитого і скромного у побуті Івана Хланти. В дорогу його постійно споряджають не лаври та слава, а щире бажання із забуття повернути рідному народу його найцінніші надбання – перлини зрілої народної духовності для нині сущих і майбутніх поколінь. Цьому захопленню відомий наш земляк – науковець присвятив усе своє свідоме життя. Він – у постійних роз’їздах. Поспішає в школи, навчальні заклади, активно співпрацює з колективами художньої самодіяльності, частенько виступає в пресі, на радіо і телебаченні. Прагне молодим донести багатющу поетичну спадщину рідного народу. Юнаків та дівчат залучає до улюбленої справи не лише як свідків, але і носіїв культури та її початківців – творців. Аби національні естетичні смаки і надалі прививалися і передавалися від покоління до покоління, слугували надійною основою гармонійного формування молодих особистостей, здатних протистояти усьому згубному, шкідливому, тимчасовому, що вносить негатив у наше життя, формує хибну оцінку окремих явищ подій, дій, вчинків, характерів, та норм, які похитують напрацьовані вихованням життєві позиції молоді і обезцінють їхні вартісні цінності.

Член Національної спілки письменників України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, відомий книговидавець з Мукачева Мирослав Дочинець правдиво і цікаво описав своє захоплення автором нової антології «Коломийкарі Закарпаття» Іваном Хлантою. У статті «Золота гора Івана Хланти» він наголошує що  автор Іван Васильович постійно пише, видає свої нові і нові рідкісні фоліанти. На обласних, районних, міських та сільських полицях бібліотек нашого краю його рідкісних творів вже набралося за сотню. Але виношених у серці цього чоловіка задумів і не реалізованих планів ще сотні. Слово лише за Часом. Нові книжки Іваном Васильовичом Хлантою і далі пишуться. Вони не залишаться в рукописах. Хвилею прибою самого життя їх винесе до читачів, які їх чекають, високо цінують, люблять і ними радо зачитуються. Все, що народжується з – під його пера заздалегідь будоражить нашу уяву і знаходить живий і жвавий відгук в невгамовних серцях тих, хто щиро і віддано любить усну народну творчість, не міліючі джерела цілющої краси та духовного надбання нашого краю, що завжди приноситиме славу нашій рідній Верховині.     

Марія Конкіна