Сповідь жінки, яка любить життя

Знайомтесь: Олеся Чепелюк. 34-ох річна хустянка. Любить своє місто, в якому живе, працює, творить.

Тут кожна вуличка, виступ Замкової гори, руїни древньої фортеці, розбитої гарматним пострілом опришка Пинті, місця злиття Ріки та Тиси, мов досі не прочитані сторінки історії. Їй вони нагадують буремні дні проголошення Карпатської України, коли малий наш народ творив свою самобутню історію, чесно боровся за незалежність, всьому світові достойно сповістив, що має свій Гімн «Ще не вмерла Україна», жовто-блакитний стяг і священний герб нації-тризуб, як вияв християнської віри, надії і любові до отчого краю-Срібної землі.

У Хусті народилося 24-го серпня 1985-го року. Тут виросла, стала вчителювати. 10 років навчала української мови та літератури вихованців Хустської гімназії-інтернату. Започаткувала шкільну літературну студію «Джерельце» та мистецько-читацький клуб «Літературна майстерня». Завела свою родину. Стала матір’ю донечки Катрусі та синочка Павлуші. Жартуючи каже, що щаслива та жінка, яка мамою стала. Додалося клопотів і турбот, але не від’ємними залишилися відчуття відповідальності та любові, бажання дітей своїх виховати корисними Батьківщині і родині.

Олеся Дмитрівна ще молода, але в житті вона встигла вже зробити багато корисного. Стала заступником літературно-мистецького об’єднання «Верховинська плеяда» та обласної філії об’єднання «Письменники Бойківщини», членом журі Міжнародного літературного конкурсу « Коронація слова» у номінації « П’єси» (м. Київ, з травня 2018-го).

Після подій на Майдані Небесній Сотні присвятила драму на дві дії «Не зрадь!», за яку отримала обласну літературну премію «Дебют Срібної землі- 2016». В анталогії письменників Бойківського краю « Голосом трембіти» надрукована її новела « Творець долі», приурочена історичним подіям, що у березневі дні далекого 1939-го відбувалися на Красному полі під Хустом . Брала активну участь у проведенні багатьох літературно- мистецьких заходів, фестивалів та конференцій на Хустщині. У обласному виданні «Срібна земля» та в інтернет- виданнях друкувала рецензії на театральні вистави.

У вересні 2017-го наважилась пов’язати своє життя і долю з театральною діяльністю. Отримала нове призначення керівника літературно-драматичної частини  Закарпатського обласного театру драми та комедії. який з Мукачева був переведений до Хусту. Через рік як акторка стала грати на сцені. Життя підштовхнуло жінку до навчання  за новим фахом «Режисура естради та масових заходів».

…З сьомого класу Олеся Чепелюк почала писати вірші. Не полишає пера і зараз. Якось жінка наважилась почитати написані вірші колегам по театру. Вражені почутим, вони порадили їй оживити поезії на сцені театру. Так було зіграно музично- театралізоване дійство «Кришталь душі». Воно отримало заслужений успіх у глядачів. Ця подія стала поворотною у її долі. Укріпилося її подальше бажання дописати свій роман. Як майбутньому режисеру здійснити театралізовану постановку і вийти на шлях літературного драматурга.

У січні 2019-го в Ужгородськім поліграф центрі «Ліра» накладом 100 примірників видала  своє 108-ми сторінкове літературно художнє видання «Гори! Не тлій». Передмову до видання дуже вдало написав професор УжНу Сергій Федака. Він оцінив задатки авторки, яка роками вела поетичний щоденник. В ньому занотовувала свої нестримні, всепроникні та всепоглинаючі уяву вірші. Це той рідкісний випадок, коли жіночі емоції б’ють струменем з душі, словам стає тісно, а думкам просторо у Вселенній. На всебіч розсіюється людське захоплення, здивування, радість, а серце іскриться, світиться, палає і тут уже не діють ніякі фізичні закони чи заложені правила, а народжується думка першовідкривача, заворожуючий погляд звабливої Єви. Вона колись в Едемі теж вперше бачила усе і забороненим плодом – яблуком звабила Адама.

Між написаними авторкою рядками відчувається свобода і її життєве кредо – постійно творити. У виданій збірці поезії надруковані розділи «Гори! Не тлій!» (5-43стор), «Вистоїм! Зумієм!»(44-53 стор), «Поклич…, Почуй… Відчуй…» (54-93стор), «Твої очі» (поезія в прозі) (92-93стор), «Не лізь в кишеню за словом» (шкіци) (95-104стор), розкриває сутність жіночого єства, тої відчутної свободи. якою дихає душа, очікуючи нових злетів і викрісталізованих в серці відчуттів. Думка стартує до світлих ідей, а серце бажає просто жити, мріяти, любити, бо кожна з нас вічна боржниця перед Богом і людьми. І розносяться навкруги її життєстверджуючі рядки:

«Урок мій зітканий

З отрути й жала.

Я стала сильною

Я сталлю стала»

Про кроки недобрі жінка щиро жалкує і кається. Вона готова на камені щастя тесати. І на горі життєвій, у любій круговертні ніколи нікому не вдасться безслідно зітерти ці щирі пориви душі, сокровенне бажання жити, творити, світлими жіночими думками очищати навколишній простір і наповнювати світ. В такому разі мрія все не відпускає її, вона сприймає виклик долі, бо це був тверезий задум Творця. І хоч авторка сама не відає за яким критерієм Бог сіє: одним молодими вмирати, іншим аж до ста років життя верстати, однак вона впевнена чи будем чи не будем щось робити – усім ніяк і ніколи не зможеш угодити.

Авторка робить аналітичний розбір людських почуттів, чорних, сірих і білих смуг, які трапляються в житті кожного з нас. Подає підказані буднями бурхливого сьогодення, підмічені власні спостереження. Впевнена, що вибір життєвого шляху за кожним з нас. Можна спалити мости, гонорово вихлюпнути … прощай, напів шепотом вимовити  -прости, із завмиранням серця сказати: чекай… Я прийду… Прилечу… Бо тебе щиро кохаю!

Вражаюче написана її поезія у прозі «Твої очі»…В ній передана всепоглинаюча жіноча любов, яка часом доходить до шрамів на зболеному чеканням серці…

У 90-х афористичних замальовках – шкіцах «Не лізь в кишеню за словами» Олеся Чепелюк подає власні крилаті вислови, підмічені у бурхливому сьогоденні, підказані самим життям у прожитих наших буднях.

Читач отримає велику насолоду, непередбачену користь і задоволення. налаштується на серйозні роздуми і піймає себе на думці. що це він теж колись пережив, бачив, відчув, розуміє і знає, але зайве нагадування винесених з життя уроків теж буває дуже корисним: аби знову вдруге не наступати на одні і ті ж граблі.

Марія КОНКІНА