Посаджу я калиноньку, щоб вірно любила

Ти вірності й дружби

Навчаєш мене.

Говориш про зле,

Про смішне і сумне.

Про далі небесні,

Про надра землі –

З тобою усе зрозуміло мені…

Приємна новина: з четвертою книжкою казок «Циган і три срібні монети» до читачів вирушає молодий ромський літератор Микола Бурмек-Дюрі. Писалися вони в різні роки, але зараз зібрані в одній книжці. Нестимуть людям мудрість, приховану від читацького загалу ромську культуру, своєрідне цим народом бачення світу, чуттєві відчуття від сприйняття свого існування на Землі, тих слідів, які ними започатковані в далекій Індії і цим кочуючим по світу народом пронесені через десятки держав. Нарешті пришпорений часом до осілого способу життя цей народ у плині часу зазнав багатьох змін. Але в генах цієї спільноти і досі нуртує той запал і потяг до волі, загострене відчуття свіжості вітру, до правди, та неуємна пристрасть до музики, танцю і співу. Все в них є: краса і душевність, данина пошани батькам і матерям, уміле прийняття свого, відторження і осмислення перейнятого від чужого і запозиченого від народів з якими зустрічалися, проживали разом.

Передмову до нового видання «Щастя душі на вітрі» написала редактор Наталія Ребрик. Слово від автора передало думки ромського самородка і його світобачення тих фактів, які люди часто оминають, вдаючи що не бачать їх. Видання цієї книжки здійснене за фінансового сприяння Міжнародного фонду «Відродження», що підтримує проби пера молодих літераторів ромського походження. Видане воно в ужгородськім видавництві «Гражда». На 190 сторінках надруковані 32 казки та епістолярна повістина «Прийми моє щире вітання, Ліянко». Вони гарно вплелися у канву цього літературно-художнього видання і вдало доповнюють один одного.

Чим живе сучасна ромська спільнота? Хлопців змалку привчають розводити, доглядати, об’їжджати та підковувати коней. У польових умовах дівчатам передаються таємниці приготування їжі. Змалку вони вчаться гаданню по руці, ворожінню, умінню кроїти, шити і оздоблювати свій барвистий одяг. Ніхто краще за циган не розвеселить людей, не зіграє, не заспіває тужливих пісень, не затанцює, не подарує гарний настрій своїм глядачам, коли повз людей пропливе лебідкою і в швидкому темпі рухів не заворожить глядачів. Правда, інколи не уникнути непорозумінь, зустрічей з випадками злодійства, обману, нечесності, але це вже нині рідкісні випадки. Зараз молоде покоління ромів більше тягнеться до знань, проявляє свою кмітливість, винахідливість, щирість і щедрість душі, своє бажання заробляти щоденний хліб чесною працею, у молитві прославляти Всевишнього і не втрачати віри у прийдешній день. Всі ці настрої ми знаходимо в казках «Чорна ворона і циганський табір», «Про трьох злодіїв», «Сірі коні б’ють мене в груди передніми ногами», «Брехуха», «Про баяніста», «Ром оженився на жабі»… У казках автор дотримується бажання показати власну приналежність до гордого і вільного народу, де правда завжди перемагає зло, а всі життєві перепони людина може успішно подолати, не втрачаючи своєї гідності і свого «Я».

Епістолярна повістина «Прийми моє щире вітання, Ліянко» побудована на 12-ти листах, які юнак пише своїй коханій, як своєрідний щоденник для самого себе.

…У автобусі зустрілися двоє – 24-х річний юнак Драгомир та 20-ти річна Ліянка. Дівчина вперше їхала на побачення з краєм свого батька-рома. Помер він молодим і вона з матусею-чужинкою опинилися в міськім середовищі. Коли дівчина подорослішала їй захотілося більше дізнатися про ромів, їхні умови життя, табірні традиції, звичаї. Драгомир привів дівчину до табору. Допитлива дітвора, яка бігала біля вогнища смакувала яблука і дикі грушки враз оточила дівчину-красуню. Малеча радісно горнулася до неї. Вона всіх ніжно обіймала, гладила по голівках, цілувала, роздавала їм гроші на морозиво, цукерки, солодощі. У чиїхось руках опинилася гітара. Невимушені перебори струн видали свої невибагливі  закличні акорди. І забулася втома, довга тривала дорога, людські незгоди і сутички, побутові неурядиці і проблеми… Над принишклими людьми спорхнула пісня про любов і зраду, тугу і біль… До співака приєдналися інші голоси. І вже під зоряним небом стало тісно цьому щемному співу. Роми кочують. Це їхнє право на вільне життя і волю, даровані їм Всевишнім.

На вітрах-дорогах шліфувалася ця вроджена майстерність заворожуюча пластичність і грація, яка проявляється у танцях ромів.

Під час останньої розмови Ліянка попросила юнака більше її не турбувати. Зустрічей з нею вже не буде. Довго не знаходив собі місця Драгомир. Наважився поїхати до міста. Відшукав помешкання Ліянки. Однак двері йому відкрив чужий, незнайомий чоловік, який перекупив у них це міське помешкання. Так юнак почав писати, на папері виливати свою тугу, біль і розчарування. У серці переплелись його гнів, нерозуміння її вчинку та порив палкого кохання. Вони не давали йому спокою. Коли так щиро любила, що її підштовхнуло до розриву? Не міг усвідомити, відповісти на єдине запитання: «Чому?»

У кожнім із 12-ти листів юнак розповідав про своє життя. Захопився підготовкою до Різдва, виготовленням вертепу. Написав віршованого сценарію, підібрав акторів – ромських юнаків, які стали персонажами біблійного сюжету про  появу Божого Сина на світ… У своїх листах Драгомир (з циганської мови ім’я перекладається, як «дорогоцінний») описував свої будні, щире бажання розшукати кохану, свою поїздку в місто. У роздумах: чому так доля легко звела і так безжально розлучила молодих людей, які щиро любили один одного, автор залишає читача на одинці і підводить його до думки, що вірне кохання не може пропасти. Він посадить калину аби Ліянка його щиро любила.

Враження від прочитаного, що відображає ромську душу і універсальні людські цінності, ілюструє повноту життя, вірність і любов, виспівує все те, що дороге і близьке від народження доповнює наші пізнання про культуру, традиції, звичаї цієї спільноти, з якою живемо поруч, зустрічаємось щодня і вибудовуємо наше сьогодення.

Марія Конкіна