За чашкою кави з Надією Любка

…Ви бачили, як море фосфорить?

І на доріжці місячній так хочеться погратись.

Не бачили? Мені вас трохи жаль…

Бо те, що втрачене, не може повертатись…

Дивні етюди  людської душі – у ній ховається жінка. Жінка, яка благословляє життя. Благословляє своєю  щирою усмішкою, співочим словом. І як би я не намагалася  задавати питання, вона чогось  попередньо стирала усе зайве і  тоді я  просто слухала. Здається, Виноградів потроху має звикати до дивакуватих людей, котрі сидячи у звичайному кафе, на терасі читають поезію, чи то співають авторську пісню.

Що ж, це саме вона – та, яка «…безмежним щастям, як добром, яким наповнена по вінця, спішить ділитись…»; та, яка закликає «ходою до Бога ціною вищою за злата в проханні – не покидай ти нас любове… сквозь осени серебрянные нити». І варто тільки взяти до рук її книгу, як навколишній гамір зникає, ти потрапляєш в ілюзорний спокій затаєний, затишений  десь у глибині підсвідомості.  Але варто її послухати, бо вона ті вірші дивним чином уміє читати.

«Я про поезію нічого не знала, та й не намагалась вивчати. Тільки з часом  зрозуміла  послідовність власних думок, котрі стали будувати рядочки  найперших віршів. Ніколи не задумувалась над римою… Я лише передаю емоційний сплеск того світу, котрий дано мені відчути, а через мене  – іншим, адже добре розумію, що це не я така, ці думки просто крізь мене проходять і моїм завданням є їх записати та понести до людей. Можливо це  певний підсвідомий рівень розуміння світу цього за допомогою якого хочеться все вирівняти…»

Уродженка с.Олешник –  Надієя Михайлівна Любка. Закінчила Мукачівське педагогічне училище, а згодом Запорізький педагогічний інститут.  Працювала за фахом в дитячих садочках та школах. Зараз проживає у Сичаві. Окрім того, що вона  мама, Надія Михайлівна, ще й бабуся, більше того – бабуся, котра пише вірші, співає пісні, та займається  в стилі Канзаші. Останнє заняття зумовлює письмовою паузою. І зовсім не боїться, того, що вже  не буде писати, бо вважає: «Якщо Бог мені дав талан, то це на завжди, я відчуваю, що творчий Ангел  поруч.»

Писати почала на пенсії. І сьогодні той заслужений відпочинок вона активно втілює у творчості. Звісно, засмучена, що більшість людей, літературою не цікавляться. Та розуміє: в людському житті є багато буденних чинників, котрі зумовлюють інакші інтереси. І це її не засмучує, вона пише, вона читає, вона співає…

На разі, Надія Михайлівна є автором збірок віршів «Благословляю я життя» (2008р.) та  «Під священним покровом» (2012р.);

має  пісенні збірки «Повір в любов», «Срібний передзвін»; 

стала переможцем конкурсу поетів-аматорів Одещини «Осінь у Бірзулі» у номінації «Вірші, покладені на музику» за пісню «Вечірній порт»;

є  Лауреатом I ступеню літературного конкурсу «Ми майбутнє твоє, Україно» у номінації «поезія» в м.Южному (2011р.).

А нещодавно вийшла третя збірка  поезій « Я скрипкою вашою стану».

Мені хочеться зачепити ті струни і нехай часом вони забринять тугою за долю рідної України крізь плин років та поглядом Закарпатки, яка вимолює Бога на Сході. Просто, нині час такий – аби не чути свист куль, я буду співати….

Я слышу зов веков, как будто с поднебесья,

Доносится  ко мне, предупреждая нас:

«Опомнитесь! О, люди! Жизнью дорожите…

Цените Божий дар!» – взывает этот глас…

Світлана КЕДИК