Ішла земними дорогами терпіння і удостоїлася Божої прослави усіх часів

ОсобистостіІшла земними дорогами терпіння і удостоїлася Божої прослави усіх часів

Ішла земними дорогами терпіння і удостоїлася Божої прослави усіх часів

Цього вересневого вівторка у Святотроїцькому Храмі на вулиці Тюльпанів, у Виноградові пройшло святкове і справді хвилююче молитовне знайомство вірників місцевої громади з блаженною Йосафатою.

Вона одна з співзасновниць згромадження сестер-служебниць Непорочної Діви Марії, яким на Виноградівщині започаткували  ювілейні святкування з нагоди 125-ти річчя цього згромадження. У20-ти країнах світу на всіх 5-ти континентах Землі, де проживає українська діаспора вони мають свої осередки на місійні згромадження такого роду.

Жінки спільноти «Матері в молитві» приклонилися до її мощей, разом з священиками отцями Миколою Дербаком, Степаном Федоркою та рік тому висвяченим у духовний сан отцем Олександром Егреші відслужили Божу службу. Бажаючі мали нагоду висповідатися і причаститися. В цих урочистостях безпосередню участь взяли сестри місцевого згромадження, недавно заснованого у Виноградові. Сестра Тарсикія присутнім цікаво передала розповідь про долю преподобної Йосафати. За свого життя ця українська монахиня опікувалася дітьми і молоддю, вселяла батькам надію, впевненість і сили, піклувалася про немічних, обездолених і бідних, у кожній людині вона бачила Божу подобу, повсякчас старалася і дбала про красу божого храму де люди знаходили духовну підтримку, пізнавали Боже Слово, відчували вплив гармонійного співу на прославу Господа, щоденними ревними молитвами прославляли доброту Господню і підтримку.  Увінчана в небі славою святої преподобна сестра Йосафата продовжує і далі молитися за всіх християн, які потребують її безцінної молитви і повсякденного захисту.

Серед присутніх побачила ще двох сестер-монахинь Тадею та Бернадету, які прийшли сюди зі своїми вихованцями 9-ти річною Наталочкою та  дітьми з однієї родини 5-ти річним Васильком та його 4-ти річною сестричкою Іванкою. Ними зараз опікуються сестри, їх виховують, огортають родинним теплом і увагою, як прийомна сім’я. Це вони організували надійний прихисток  цих  знедолених і позбавлених батьківської опіки дітей, за яких вони несуть відповідальність перед державою, церквою і народом.

Довідково:

Блаженна Йосефата (у світі Михайлина Гордашевська)

20.11.1869 м.Львів – 07.04.1919 Кристинопіль.

Одна з співзасновниць першого на Західній Україні жіночого греко-католицького  згромадження служебниць Непорочної Діви Марії. Займалася харизматичною працею серед незаможних, знедолених і збіднілих верств населення. Через молитву і Боже Слово прилучалася до людей, вводила молодь до церковної спільноти. До своєї роботи відносилася дуже рево.

Народилася у сім’ї столяра Якова Пукаса  та Ксенії Гордашевської. Стала третьою дитиною цього родинного подружжя. Дівчинку батьки охрестили мирським ім’ям Михайлина. Проживала родина на Личаківській вулиці, 67 і згодом стала багатодітною – мала ще шестеро сестер та двох братів. Хлопчиків передчасно забрала невблаганна смерть.

Змалку Михайлина виділялася потягом і любов’ю  до Божого храму і щоденної молитви. Своєю людяністю і жертовною готовністю була готова прийти на допомогу будь-кому, хто потрапив у біду. У школі навчалася успішно, виділялася світлим розумом і властивою їй старанністю. Продовжити навчання не змогла. Матеріальна скрута родини змусила дівчинку влаштуватися на роботу на місцевий склозавод. Своїм скромним заробітком вона допомагала батькам ставити на ноги молодших за себе.

Десь у її душі постійно жевріло щире бажання стати монахинею. Своє життя присвятити служінню Богові й людям. За порадою вона звернулася до монаха-василіанина  Єремії Ломницького. Знаючи її змалку він схвалив цей вибір і в 1892 році вона потрапила в монастир сестер філіціянок.

У стінах святої обителі вона формується  як монахиня, набуває досвіду чернечого та апостольського життя, приймає облечини, отримавши ім’я Йосафата. Відчуваючи її моральну стійкість, силу і організаторські задатки духівник Єремія Ломницький пропонує сестрі Йосафаті заснувати й очолити нове чернече згромадження сестер служебниць, яке би виключно займалося місійною працею, тонко відчуваючи потреби свого час, потреби свого обнищалого  від  панського свавілля і гніту народу, який живе у постійному безправ’ї, злиднях, хворобах, голоді і холоді.

У селі Жужеляни на Сокальщині 1902 році сестра Йосафата та семеро надійних її послідовниць сестер-послужниць , які гаряче підтримали цей задум, приступили до незнаної досі духовної формації нового  згромадження, до непроторенної ніким місійної стезі і духовної праці на Божій ниві. Без остраху і оглядин монахині зайнялися роботою: пішли до немічних, обтяжених хворобами і безнадійних, надаючи усім потребуючим не лише медичної, але й духовної допомоги-підтримки. Вони зігріли любов’ю і турботою багатьох дітей, яких осиротила війна, висока смертність завчасно постарілих від нестатків батьків. Їх вони прилаштували до створених сиротинців.  Сільським хлопчикам і дівчаткам вони допомагали здобути початкову освіту, вчили азам грамотності, прививали елементарні гігієнічні навики та правила культурної поведінки у соціальному розрізі суспільства, у якому їм належатиме жити, давали основи знань і практичних навиків для окремих ремесел найпоширеніших у сільській місцевості Галичини та всієї Західної України.

Життєвим кредом преподобної Йосафати були її духовні бажання: «У будні і свята працювати, не покладаючи рук. Виховувати молодь – серце народу. Служити народові там, де назріла найбільша в цьому потреба».

За свого чернечого життя вона заснувала 40 таких осередків і до роботи в цих згромадженнях залучила понад 400 сестер-послушниць. Та важкий невиліковний недуг – туберкульоз кісток нечутно підкрався до цієї неустанної  духовної трудівниці. У ніч празника Благовіщення Пречистої Діви Марії, 7 квітня 1919 року сестра Йосафата спочила. До себе Господь забрав її саме в тих літах, коли повністю розквітла сила її впливу на громадськість, коли вона стала готовою постати перед Творцем, щоб прозвітувати про чесно виконану на рідній землі духовну працю на користь молоді, дітей-сиріт та всього пригнобленого люду.

Пройшло немало часу. У людській пам’яті призабувся її чернечий подвиг. Та справедливість восторжествувала: її тіло було знайдене нетлінним. Земні останки святої Йосафати перенесли з Відня до Риму у 1982 році. І тільки 27 червня 2001 року, у Львові,під час святої літургії у візантійському обряді Папа Римський Іван Павло ІІ завершив обряд беатифікації і оголосив 28 святих України: з них чоловіки – 23 священомученики і 1 мученик, серед жінок виділив 3 преподобномучениць –  Олімпія Біда, Лаврентія Герасимів, Тарсикія Мацьків та 1 преподобна Йосафата Гордашевська.

Маленька часточка її молей покоїться у монастирі по вулиці Пасічній, 8 у Львові. Сотні людей щодня приходять сюди, шукаючи і знаходячи її заступництва і підтримки у свої невирішених мирських і нез’ясованих до кінця духовних потребах.

 Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети... Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Залишити відповідь

…Я нестандартна у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва