Степан Кутлан. Велич його внутрішнього світу

Кожен великий митець – це неповторність. Він формується як особистість у виняткових умовах. Він постійно працює над собою, самовдосконалюється, і, як наслідок, шукає засоби для самовираження, прагне все нових і нових вершин. 

Степан Васильович Кутлан із села Фанчиково один із таких… Він і спортсмен. Він і художник. Він і винятковий педагог. 

СПОРТСМЕН

У періодиці початку ХХ століття час від часу з’являлись замітки, що різнобічно висвітлювали цю колоритну постать. Спортсмени писали як про спортсмена, мистецтвознавці – про художника, а педагоги захоплювались вмінням навчати дітей.

Сьогодні вирізки з цих газет, як і всі інші документи, що стосуються життя і творчості відомого художника, вчителя, спортсмена Степана Кутлана бережно зберігаються у родинному архіві його внучки Ельвіри Дмитрівни Гудак.

Степан Кутлан народився 6 січня 1894р. в родині дрібних господарів. Окрім нього в сім’ї були ще два брати і три сестри. Початкову освіту здобув у с. Фанчиково Виноградівського району. Педагогічну освіту здобув в Сігеті (зараз Румунія).

Захоплення спортивною боротьбою поділяли і брати Антон та Андрій. Брати Кутлани упродовж 20-х років минулого століття були справжніми кумирами уболівальників та героями частих спортивних публікацій.

Ось до прикладу, 1 жовтня 1919 року газета “Гірек” повідомляла, що “відомий по всій країні Степан Кутлан показав всю красу боротьби, вміння задіяти всі частини тіла, м’язи ніг і рук, регулювати дихання, забезпечувати самоконтроль”. 

Саме Кутлани стали на Закарпатті фундаторами стилю спортивної боротьби джіу-джитсу, як основи дзюдо. Їм належить також ідея створення в Ужгороді спеціалізованої школи зі спортивної боротьби для дітей віком від 5 до 12 років, утому числі й дівчаток. Навчання у цій школі, за повідомленням газети “Спорт ревю” від 21 грудня 1919 року, було безкоштовним. Згодом такі секції були і в інших містах Підкарпатської Русі.

За  тодішньою практикою тренувальні збори, показові виступи борців проводилися у будь-якому місці, де збиралися глядачі. Це могло бути і в антрактах між театральними виставами, і в ресторанах, на відкритих спортивних майданчиках, навіть на міських пляжах. 

• 

• 

Ось цікаве повідомлення газети за 25 листопада 1919 р. про тренувальний виступ за участю близько 200 борців в ужгородському ресторані  “Корона”. Ключовим моментом став поєдинок Іштвана Кутлана з професійним борцем з Праги, тодішнім чемпіоном світу, чехом Йозефом Вондрачеком. Тоді Іштван  Кутлан зробив те, на що  не сподівався й сам: Вондрачек не встояв перед могутнім захватом його рук і змушений був визнати поразку.

Ця ж газета у публікаціях 20-х років, захоплюючись силою й борецькою майстерністю братів Кутланів, називає їх “левами” і “тиграми”, які не знають втоми і є бажаними гостями публіки у всьому краї.

А ось в газеті “Хоторселі Уйшаг” за 1 січня 1920 року під рубрикою “Театр” сказано: “У вівторок, середу та четвер був показаний спектакль, написаний Кутланом. Дві ролі вдало зіграли брати Кутлани”. У цих виставах Кутлан виконував роль бродяги з величезною силою, який заробляв собі на хліб демонструючи прийоми з боксу, джіу-джітсу та класичної боротьби.

А в газеті “Карпат футар” з Мукачева за 17 лютого того ж року міститься замітка про Степана Кутлана як актора кіно.

Афіші того часу розповідають, що його з нетерпінням чекали у Мукачеві, Ужгороді, Севлюші. Квитки закуповувались глядачами заздалегідь.  

Для пропаганди спортивної боротьби Іштван Кутлан неодноразово виїжджав у населені пункти області і влаштовував показові виступи. При цьому спаринг-парнерами виступали брати Андрій та Антон.

Визначним вважається і той факт, що в 1924 році Степан Кутлан був  одним із кандидатів до складу  збірної команди Чехословаччини для участі  в олімпіаді в Парижі.  

ХУДОЖНИК

Починаючи з 1927 року газети все менше пишуть про спортивну діяльність Степана Кутлана. Це не тому, що зникла зацікавленість в його спортивній діяльності, просто він більше уваги приділяв іншому улюбленому заняттю – мистецтву. І про нього вже в публікаціях згадують як про “художника Тиси”. 

У 9 років намалював свою першу картину – “Рибалки”.

А  в кінці 40-х років ХХ ст. два його етюди були придбані до колекції Третьяковської галереї.

Перед широкою публікою перший раз С.В.Кутлан демонстрував свої картини в Ужгороді в 1923 році. Спеціалісти високо оцінили роботи молодого митця. Відтоді він неодноразово приймає участь у виставках та конкурсах.

А коли зайняв перше місце в конкурсі молодих талантів у Празі, отримав премію – поїздка в Париж у художню академію “Жуліен”.

Газета “Полгар” за 20 вересня 1927р. повідомляла: “Іштван Кутлан, молодий, енергійний і талановитий художник із Підкарпатської Русі був посланий на навчання у Париж. Він перший художник, якого нагороджує “школьний референт Гражданського управления Подкарпатской Русі” такою великою премією, щоб навчатися у Франції, відвідувати музеї і виставки”. Він там багато старанно малює, знайомиться з архітектурними шедеврами центру мистецтва. Там заводить щоденник “Мої роздуми про Париж”. В сімейному архіві зберігаються привезені з Парижа ілюстровані каталоги “Салон”, листівки, журнали, газети, словники.

А на згадку перед від’їздом на знак дружби і поваги, вчитель-скульптор виліпив його бюст з гіпсу.

Після повернення з Парижа С.В.Кутлан був запрошений видатним угорським митцем Івані Грюнвальді-Белом з Будапешта для організації персональної виставки. Він вважав за потрібне познайомити мешканців Будапешта з молодим, талановитим художником Підкарпатської Русі, який відображав у своїх картинах не тільки Карпати в різні пори року, але й побут людей того часу. 

Художник також малює ікони для різних церков району та області. Багато картин подаровано та присвячено друзям, членам родини. 

Він багато їздив, зустрічався з своїми друзями. Малював Чорну гору, Тису, околиці Фанчикова, Хустський замок, сніжані гори поблизу Рахова. Не можна сказати, що вдавалося більше: пейзажі, інтер’єри, натюрморти чи букети різних квітів.

Найпершим своїм учителем і наставником Степан Кутлан вважав Шимона Холоші – видатного угорського живописця, організатора і беззмінного керівника великої художньої школи, що ввійшла у світове мистецтво під широко відомою назвою “Надьбанської школи”. Досить великий філіал цієї школи знаходився у Тячеві. 

Великий вплив на художника мав Арнольд Берлін – представник німецької школи художників, Іван Соломко – представник російської школи, які в 1910 році, жили і творили в Парижі. Під впливом Бекліна Кутлан  намалював цикл романтично-фантастичних полотен “Русалка на скелях”, “Золотий ліс”, “Ворона-воровка” та інші.  

“Дещо наївні, але чистосердечні і по-людськи об’єктивні портрети Кутлана, які носять жанровий характер і будуються на виразності пози і жесту і, як колись сказав про особливість портретної майстерності А. Коцка, “на красномовності погляду”. Щоправда, рисунок та моделювання форми у Кутлана інколи мінливі і приблизні, а живопису не вистачає багатства і широкої градації відтінків. Але це в деякій мірі компенсується енергійною манерою письма, сміливим поєднанням барв, декоративними контрастами кольору. Пейзаж захоплює потужною пластикою фактурного вирішення”, –  так пише про роботи С. Кутлана мистецтвознавець, член Спілки художників України Олена Михайлівна Чернега-Балла. 

• 

• 

Талановитий художник працює двома способами – мастихіном та пензлем. Частина картин написана на фанері. В творчому доробку багато акварелей та графічних робіт. І що характерно, він не готував свої роботи на продаж. Він пристрасно захоплювався образотворчим мистецтвом і був радий, коли його творчість давала людям задоволення.

У 30-тих роках у його двоповерховому будинку в Фанчикові на незаплановані художні пленери і диспути збиралися видатні метри європейського живопису Дюла Рудної, Петер Сюле, Шандор Котоно, Янош Торно, Герман Липот, Бейла Івані-Грюнвальд. Разом з художниками з Будапешта прибувають актори та поети, добре відомі Угорщині на той час. 

ПЕДАГОГ

Наші уявлення про значення творчого доробку будуть неповні, якщо оминути педагогічну діяльність. Степан Кутлан багато років віддав навчанню і вихованню дітей. Був учителем початкових класів. 

Учні ловили кожне слово вчителя, бо задачі, цифри, виявляється. можна подати захоплююче. 

У 1925 році вийшла у світ у друкарні “Свобода” м. Ужгород перша читанка для руських дітей – “Зорниця”. У цій книжці є азбука русинська, азбука церковна і молитви.

Її автором був Олександр Маркуш, а ілюстрував Степан Кутлан. Книжка містила дивні малюнки. Вони відтворюють побут і життя сільських мешканців того часу. Це і дитяча колиска, дерев’яний коник, корито для купання немовлят, різноманітні іграшки. Красиві ілюстрації допомагали краще засвоїти матеріал з читання та письма. 

У 1937р. оформляє румунську азбуку “Лучефарул”. 

В 1945р. оформляє угорські букварики, де є автором тексту і ілюстрацій. Роботи виконувались біля керосинової лампи. Сьогодні це не тільки підручник, але й культурно-історичний документ. З нього можна почерпнути цікаву інформацію про перший трактор, літак, комбайн тощо. Оновлював букварик кожні 5 років. Допомагали йому в цьому самі учні першого класу, від яких він у першу чергу зміг дізнатися, що подобається їм, а що ні. Якщо малюнок вважав невдалим, працював над ним до кінця. Доступність і надзвичайна краса характеризують тексти і малюнки тих буквариків. До слова, вони перевидавались 

З Олександром Маркушем також уклали підручники “Географія” та “Наша околиця”. 

Варвара Іванівна до кінця життя була надійною помічницею художника Кутлана, доброю і ніжною матір’ю своїх дітей. Числені відвідувачі будинку Кутланів завжди згадували її добрим словом і неодноразово присв’ячували їй свої твори. Вона дуже любила квіти і робила з них чудові букети, які потім просила свого чоловіка малювати. Так народився художній цикл ” Букети нашого саду”.       

У 1970р. С.В.Кутлан був нагороджений значком “Відмінної педагогічної освіти”.

Помер С.В.Кутлан у 1969р. в рідному селі Фанчиково.

Велич його внутрішнього світу

На жаль сьогодні це ім’я відоме зовсім невеликому колу фахівців і ще менше знане в середовищі прихильників образотворчого мистецтва.                                         Минуле закономірно сприймається як історія. Історична пам’ять має властивість як віддаляти об’єкт, так і наближати його. Відстань у часі дозволяє оглянути об’єкт ніби зі сторони, осягнути його цілісно-об’єктивний образ та побачити  ті деталі й елементи, які раніше були приховані, замасковані.

Вагомим кожного художника робить тільки велич його внутрішнього світу. Чим більший і складніший цей світ, тим складніше те мистецтво, яке він народжує.

Сьогодні його пам’яті присвячені турніри із греко-римської боротьби у нашому місті. Перший пройшов у вересні 2007 року. З року в рік кількість учасників і команд збільшується. На даний момент турнір має статус міжнародного. 

Отже, досліджуючи життєвий і творчий шлях художника, зауважимо на різнобічність даної постаті і на внутрішньому бажанні бути потрібним людям.

Ольга ГАЛ