Крізь плин століть до вільного Духу

По-своєму великі і знамениті люди відтворюють  історію впродовж століть.

Сьогодні важко уявити розвиток науки, культури і всіх інших сфер життя нашого краю та країни загалом без визначних імен. Пам’ять нащадків – своєрідна подяка за діяльність, за стиль життя…

Саме тому впроваджуючи культурологічну традицію,  продовжую відтворювати життєві синопсиси непересічних особистостей внесених до імпровізованого списку «Відомих постатей Виноградівщини».

Календар краєзнавчих знаменних та пам’ятних дат  у листопаді знайомить нас з постатями минулого століття: письменником Андрієм Вороном та  істориком Андрашом Комаромі. Проте і сучасність вимальовує щонайменше одну людину варту нашої уваги  – Валентина Костьо. 

Крізь плин століть

Згідно історичної хронології віддаємо шану КОМАРОМІ  Андрашу  – історику, архіваріусу, члену АН Угорщини, який народився 1861 року в селі Пийтерфолво. Найбільш цінними й вагомими визначають його праці  з історії Закарпаття: “Замок Нялаб  і його домінія”,  “З архіву Угочанського комітату” , “З архіву родини Перені” та ін.  18 листопада – 155-річчя від дня народження Комаромі Андраша.

ВО́РОН Андрій Михайлович – громадський і культурний діяч, журналіст, письменник.  Друкувався під псевдонімами Сігма та  Крук. Народився 7 листопада 1901 року в затисянському селі Чума (з 1946 року Затисівка, Виноградівського району).

Прозаїк відтворював у публіцистиці, що друкувалась в часописах  «Пластун» та «Русинъ» критичність того часу. Займався перекладом  з чеської мови творів Й. Махара, К. Гавлічка-Боровського, А. Гартла. В періодичних виданнях Закарпаття друкував актуальні статті на тему руської мови, етнографічні  розвідки про культуру та побут гуцулів…  Відомо також, що Андрій Михайлович був укладачем  «Альманаху підкарпатських українських письменників», що 1936 року видавався у Севлюші (Виноградові).  Саме на його сторінках були вміщені оповідання автора:  «Василька проганяють», «Смертний потяг», «Марійка пастушкою».  Його перу також належить  збірка  оповідань «Гуцульська помста».

Писемницький потенціал розробляв  здобуваючи початкову освіту  в церковно-приходській школі. Отримавши неповну середню освіту, продовжив навчання в Ужгородській учительській семінарії, після чого став учителювати. Літературну діяльність розпочав у другій половині 20-х років минулого століття. 

За часів Карпатської України Андрій Ворон був секретарем міністра  Українського Національного об’єднання Юліана Ревая. Проте, після окупації  України Угорщиною  його ув’язнили. Перебував у таборі у Варюлопоші та у Виноградівській  в’язниці.  А з приходом радянських  військ  Ворона заарештували як українського буржуазного націоналіста, однак невдовзі звільнили.

Опісля він працює (в тому числі  й перекладачем  з чеської та угорської мов) у різних організаціях під постійним наглядом КДБ. 

Помер Андрій Ворон 22 червня  1962 року.

Звільняючись від стереотипів

Ніщо не вражає так жінку як її власний потенціал. Особистісна спроможність відтворити найпотаємніші закуточки душі, відтворити не для загалу, а для себе, аби не сховати не притрусити у круговерті буденності єдиної досяжної тільки їй сутності – жінка.

Її довершене начало у образі жінки бере свій початок 28 листопада  далекого 1966 року.  Вродженка села Красноволя (Волинь).

Випускаючи роки дитинства та юності знайомлю Вас з художницею вільного стилю, адже вона так вільнодумно перебовтала найяскравіші фарби своєї уяви аби відтворювати знову і знову полотна у розмаїтті квітів – Валентина КОСТЬО.  Не маючи художньої освіти завершує кожен ескіз абревіатурою найщиріших почуттів. Виходить по-своєму досконало.

Але досконалість річ уперта, певно саме тому Валентина шукає пориви у поезії, пісенній ліриці та прозі,  віднаходить себе у казках для малечі.

Її творчий багаж містить дві книжки для діток: «Намистинки» та «Відчуття щастя»; сотні живописних полотен; десятки публіцистичних статтей на тему мистецтвознавства; захованих у пам’яті комп’ютера тисячі поетично-прозових рядків думок… 

Її життєва стилістика зіткана з ниточок підсвідомості, якою керується авторка притягуючи до себе харизмою. 

Сьогодні Валентину Костьо впізнають у обличчя, впізнають за стилем написання  чи то картин чи то літератури, впізнають як керуючу виставкової зали «ІМПАСТО»… 

Вона та, яка живе не всупереч загальним нормам, а та, яка їх скасовує особистісними амбіціями спрямованими на саморозвиток. 

50-та річниця – це вже неабиякий пласт життєвого досвіду. Ним Валентина  ділиться з пооцінювачами  мистецтва. А вдячний читач щиро вітає письменницю, художницю, громадську діячку… з знаменною життєвою датою. 

Світлана КЕДИК