Вірна подвижниця Христового вчення і католицької віри

Другий рік по Україні триває Всеукраїнське паломництво Блаженної Марти Вецької.

Її нетлінним мощам уже вклинилися тисячі вірників римо-католицької церкви. Зі щирою довірою до монахині звертаються  люди, щоб випросити в неї вирішення усіх тих буденних і житейських проблем, які вони самостійно не в змозі розв’язати і вирішити, але через жертовність перед Всевишнім і відвагою людського милосердя та за сприяння і її заступництва можуть досягнути.

У четверту суботу листопада мощі Блаженної Марти Вецької відвідали наш охоплений осінніми стожарами старовинний Виноградів. У освіченому вогнями міському храмі Господнього Вознесіння пройшли вшанування її нетлінних мощів та піднесено божественна свята меса, яка дала повний відпуст всіх людських гріхів і прогрішень у Рік Божого Милосердя.

Що ми знаємо про вірну подвижницю Христового вчення і віри? Блаженна Марта Вецька (1874-1904) народилася в містечку Новому Вецу на Помор’ї. Третьою дитиною із шістнадцяти, яких згодом мали батьки, прийшла на світ 12 січня 1874 року у побожній польській родині Мар’яна Домбровського. На шостий день її охрестили і нарекли ім’ям Марта-Анна. Разом із молоком матері ще немовлям вона всмоктала високу духовність і побожність батьків. Всією сім’єю відвідували храм Божий, молилися. З батьками й прислугою дому їх день розпочинався і закінчувався спільними молитвами. В школі Марта виділялася між дітьми своєю простотою, добротою, щирістю і чуйним ставленням не лише до оточуючих її людей і дітвори, але й до тварин. Духовним опікуном-наставником і покровителем усієї родини вважався Святий Іоанн із Непомук. Йому поклонялася вся сім’я, вся церковна громада місцевості, де вони проживали. Врочистою подією для дівчинки стало прийняття її першого причастя (пройшло це торжество 3 листопада 1886-го року). Від цієї миті сила її молитви набула особливого дару і значення. До своїх рук вона вперше взяла  і вже до кінця життя свого не випускала вервечку. Улюбленим місцем її молитов став сад та статуя Святого Іоанна із Непомук. Дівчина щиро молилася за всю Вселенну, за святу католицьку і апостольську церкву, за всіх людей, що в благочесті, чистоті і чеснім житті перебували; молилася за навернення грішників, за Богом бережений народ наш, за почивших у святій вірі праотців, отців, патріархів, пророків, апостолів, проповідників, євангелістів, мучеників, ісповідників, воздержників, за всякого духа праведного, що спочив у святій католицькій вірі.

У 15-річному віці її запросили до себе сестри-монахині з містечка Хелмне. З ними радісно провела Різдвяні свята. Вони остаточно укріпили її безпосереднє бажання стати сестрою Місійної Конгрегації милосердя Святого Вікентія де Поля. Через два роки її заповітна мрія збулася – на свій лист-прохання з Кракова вона отримала позитивну відповідь. Невдовзі разом із подругою відбула в монастир. Після короткого постулату успішно пройшла формацію в новіціаті, освоїлась і пройнялась жертовним духом Конгрегації і була увінчана черненим облеченням та направлена на роботу в госпіталь до Львова. Між 50-ма медсестрами, які трудилися тут, вона швидко прижилася, освоїлася зі своїми обов’язками, набула необхідних медичних навиків. Жила і працювала в лікарні, поєднуючи нелегку сестринську працю з молитвою. Всіляко прагнула не лише полегшити страждання немічних, але й духовно підбадьорювати, впливати на них, укріплюючи їхню віру, надію і любов на Боже милосердя, приближаючи всіх хворих до нашого Творця через сповідь, святе причастя, таїнство єлеопомазання…

Потім трудилася в лікарнях в Підгайцях та Бохні. Її наставниця Марія Хабло не могла нахвалитися своєю жертовною медсестрою, яка днювала і ночувала між хворими. Марту знову переводять у Снятин. Лікарі швидко оцінили набутий досвід роботи черниці, на неї вони могли завжди покластися у найважчі моменти догляду за хворими. 

Тим часом до ізолятору поступила важко і безнадійно хвора на тиф жінка. Чи від щирих за неї Мартиних молитов, чи від її сестринського старання пішла на поправку. Через певний час її виписали з лікарні. Ізолятор мали повністю дезінфікувати. Роботу мав виконати найманий працівник, але в чоловіка була молода дружина з немовлям. Сестра Марта взяла цю роботу на себе. Через день стан її здоров’я погіршився, піднялася висока температура. Відчутна слабкість організму дала себе знати. Недуг прогресував і підкосив сестру Марту. На очах вона згасала і передчасно померла. Поховали її на снятиському місцевому кладовищі, поблизу каплички, що носила ім’я Святого Іоанна із Непомук, її улюбленого і шанованого впродовж життя наставника, опікуна і святителя. Вже згодом люди розповідали, що в 1945 році, коли костел у Снятині закрили і облаштували на кузню, а поблизу храмів ніде не було, вірники почали збиратися біля могили сестри Марти. Тут молилися і шукали захисту та підтримки від недолі, труднощів і хвороб, неочікуваних випробувань, що навалилися на них у перші важкі повоєнні роки. Вони їй щиро дякували за особливий дар, яким володіла за життя, за пророцтва, її проникнення і читання людських доль, уміння заспокоювати і переконувати людей у тім, що необхідно прийняти святе хрещення, жити згідно основ Святого Євангелія, повсякденно дотримуватися десяти Божих заповідей…

До 18-ти років Блаженна Марта перебувала в родинному оточенні. Решту – 12 років свого життя провела в Конгрегації сестер милосердя Святого Вікентія де Поля.

Основою її визнання стали 270 свідчень вірників, які підтвердили жертвенну підтримку, допомогу і зцілення хворих при безпосередній її участі. Збереглися ці документи в провінційному архіві сестер милосердя в Кракові.

Беатифікація сестри Марти Вецької відбулася у Львові 24 травня 2004 року. Пройшла вона за рішенням Святійшого Отця Бенедикта ХVI і причислила Блаженну Марту Вецьку до лику святих відваги милосердя, яким люди завжди поклонятимуться, шукатимуть розради і підтримки, укріплюватимуть свою віру, любов до молитов, що вважаються духовним стержнем кожної людини.

Марія КОНКІНА