Заповіді Божі стали основними законами його життя

У Івана Чейпеша було стільки цікавих задумів, планів і мрій на найближчий час. На нього чекали ще незавершені справи, які незабаром думав закінчити. Однак, 8 березня 2016-го повністю змінило хід намічених ним земних подій.

 Несподівано для близьких, рідних і знайомих на автотрасі Івано-Франківськ-Ужгород обірвалося його життя – серце отця Івана Чейпеша зупинилося назавжди. Йшов йому 73-й та 20-й  рік його священства.

Високий, ставний, з привітною посмішкою та щирою людською привітністю, уважним поглядом карих очей та тихим голосом, таким він запам’ятався назавжди. Таким і залишився в нашій уяві і пам’яті. Ще в липні 2015-го задумав нас зібрати всіх. Розшукував юнаків та дівчат, які в 1960-му закінчили базову Чорнотисівську середню школу на Виноградівщині. З рідних стін випустилися, розїхалися  в різні кінці тодішнього Союзу. Хто подався на навчання, хто на ударні комсомольці будови Сибіру та Дальнього Сходу, хто на лісоповали крайньої Півночі, на будівництво металургійних комбінатів, коксохімічних заводів, на прокладання нових залізниць… 

За плечима вже літніх людей довге й тривале життя: злети і падіння, знахідки і втрати, радощі і розчарування. Кожному буде що сказати, прозвітувати перед однокласниками, за набуте, досягнене та зроблене в житті, за час, що так стрімко пролетів після останнього шкільного двінка та незабутнього випускного вечору. У наших серцях викристалізувалася життєва мудрість, уміння сприймати всі реалії сьогодення, виживати у складних ситуаціях, знаходити себе і своє місце в суспільстві.

З отцем Михайлом Тиводором, який під’їхав з Будапешту тої суботи, 18 липня, разом відслужили Божу літургію за всіх померлих вчителів, що колись перед учнями  сіяли вічне, розумне та мудре та за однокласниками Іриною Йовжі, Августином Егреші, Оленою Шандор та іншими, які передчасно відійшли у вічність.

На цю зустріч з’їхалися і прийшли Євген Фірко та Йосип Товт, Юстина Егреші та Марія Волічко, Петро Матій та Федір Кіш, Йолана Діміцькі та Маргарита Донку, Михайло Ківер… Всім уділили святе причастя священиче благословення та побажання доброго всім здоров’я, спокою, достатку і благодаті в родинах, сили й наснаги для подальшого людського життя…

Народився в селянській родині 29 серпня 1943 року, в селі Сасово на Виноградівщині. Батьки Іван та Марія Чейпеші трудилися, не покладаючи рук. Мали трьох дітей –  старшу Марійку, Іванка та молодшу Вірку. Змалку привчали їх до молитви і роботи. Восьмирічку закінчив у рідному селі. У 9-й клас перейшов до Чорнотисівської середньої школи. Щоранку з хлопцями Мироном Келеменом, Іваном Газдиком та Антоном Луканді прямували до сусіднього села. Жодного разу не спізнився, не пропустив уроків. У недільні дні з батьками радо відвідував сільську церкву. Служив тоді у Сасові священик Андрій Шімша. Мав у народі несхибне визнання, заслужену повагу та авторитет.  Бувало випаде релігійне свято серед тижня. У церкві проведе службу Божу, з людьми віддасть честь, поклін і похвалу Всевишньому, поблагословить всіх і відправить людей на роботу в колгоспі «Україна». Кого на косовицю трав чи на жнива, кого на ферму до молодняка, кого на доїння у літньому таборі на березі Тиси. Саме цей чоловік так полонив уяву Івана, що він ще тоді  вирішив, що теж  колись стане священиком. Але до цієї мрії шлях проляг неближній. 

У 1960-му закінчив середню школу. З успішним атестатом зрілості з першого заходу вступив на престижний хімічний факультет Ужгородського державного університету. Навчався на вечірньому відділенні, а днем працював на механічному заводі та СКБ ЗАТ. Потім прийшов час обзаводитись родиною. Руки попросив від однокласниці Маргарити Роспопи. Разом прожили 44 роки. Виховали 2 доньок Марину і Віру та сина Яника. Коли випадала нагода з сім’єю радо навідувались до батьків у Сасово. Прийшли довгоочікувані часи, коли греко-католицька церква вийшла з підпілля. На молитви люди почали збиратись біля Хреста під відкритим небом. Вже у зрілому віці Іван Чейпеш приймає тверезе рішення стати духовним наставником земляків. Поступає до теологічного інституту в Івано-Франківську. 20 вересня 1996 року в Ужгородському Хрестовоздвиженському кафедральному соборі його висвятив єписком Іван Семедій. Першу службу служив з отцем Іваном Романом у Виноградові. На церковній ниві ревно трудився в селах Ганичі та Калини на Тячівщині.

У 2001 році з дружиною Маргаритою між Сільцем та Великими  Ком’ятами потрапили в дорожньо-транстпортну пригоду. На місце аварії одразу прибули дві невідкладні допомоги. Травмованого Івана завезли в Іршаву, а Маргарита опинилася у Виноградівській районній лікарні. Хірурги і травматологи збирали понівечені в аварії тіла. Та тривале лікування для Івана Чейпеша закінчилося тим, що вже пересуватись на землі міг лише на милицях. Головне, що залишився живий.  Цілих 15 років  Іван безвідмовно служив церкві, людям  і Богу. Його прикріпили до парафії Святої Трійці по вулиці Богомольця, 15 а –  в Ужгороді. Та коли наставала потреба обслуговувати вірників сіл Великі Лази та Глибоке на Ужгородщині, протягом двох років отець Іван безвідмовно відправляв всі необхідні людські обряди: хрестив новонароджених, вінчав молодих, відспівував померлих, висвячував нові будинки та придбані людьми для проживання придатні помешкання, нові автівки, проводив богослужіння, уділяв євхарестійну тайну, відправляв служби-подяки Всевишному за життєві ювілеї вірників, успішне навчання їхніх дітей у вузах, за вдало знайдену роботу, за мандруючих з цих сіл по світу заробітчан. Часто замінював місцевих парохів на багатьох парафіях Мукачівської єпархії.

За чесну працю, високу відповідальність і ревне служіння народу єпископ Мілан нагородив отця Івана Чейпеша хрестом з прикрасами  та почесним званням «Ставрофорний протоієрей». 

Не віриться, що вже рік з нами немає щирого нашого шкільного товариша, вірного і відданого церкві і Богу служителя, доброзичливої і простодушної людини, не замінимого батька та дідуся трьох онуків Романа, Ніколетти та Яна.

В наших щоденних молитвах ми постійно згадуємо його. Просимо Всевишнього радо  відкрити перед ним сонцесяйні ворота Раю, де вже немає ні хвороб, ні смутку, ні плинності часу, а триває непроминаюче блаженство і життя вічне. Цієї найвищої нагороди від Творця хай удостоїться отець Іван Чейпеш, якого ми пам’ятаємо, згадуємо, любимо і за якого віддаємо свої щирі і ревні молитви.

Марія КОНКІНА