Ти з нами залишився назавжди

Вісім років у світі без Тебе…

Опустіла без  тебе Земля. Серце завмерло від болю. Самотність стукає у вікно. А в горах знову випав сніг.

Несподівано похолодало. Наче й не було тих 365 днів, коли в останній високосний лютневий день року Вогняної Мавпи ти не очікувано залишив цей суєтний земний світ. Догорає прощальна свіча, яскраво розсіває сяйво навкруги. Очі знову туманяться сльозами. В світі нелегко жити без тебе, без твого надійного плеча. А ще важче повірити в те, що ти від нас уже далеко і ніколи не повернешся до рідної домівки.

Ти прожив довге, змістовне і цікаве життя. Воно увібрало в себе відсвіт цілої епохи, сповненої тривогами, надіями, радощами і багатьма бідами… Народився Валентин Васильович Конкін на Рязанській землі 28 жовтня 1934-го… Підлітком, відпочиваючи у селі в бабусі, на картоплянім полі зробив вимушену посадку військовий літак. Дітлахи першими добігли до нього. Пілот, який вибрався з кабіни, дозволив тобі посидіти у літаку і потримати його штурвал. Так зародилася мрія про високе, безмірне і неозоре небо. В юності воно заворожило, полонило і покликало до себе. Після десятирічки, без відома батьків ти поступив в Качинське військове авіаційне училище. На зимові канікули ти приїхав до батьків у курсантській формі. Швидко мужнів, формувався як військовий. Чітко знав, чого від життя хочеш. Усього наполегливо досягав сам. Настирний твій характер  допомагав долати труднощі, які виникали на життєвому шляху. Крок за кроком послідовно,  впевнено, виважено і спокійно йшов ти до поставленої мети. Повсякденна праця, впевненість в своїй можливості шліфували твою льотну майстерність і вміння. Ти захоплював і дивував усіх своєю працездатністю, фізичною витривалістю, несхитною волею. У вільний час від навчання грав у основному складі команди по волейболу, баскетболу, футболу, шахам, настільного тенісу та в більярд, вільно плавав кількома стилями. Твоя постать випромінювала впевненість, яка передавалася твоїм друзям-курсантам.

Прийшов час, і мрія твоя здійснилася – ти став молодим офіцером льотної ескадрильї.  Твій екіпаж став одним з кращих і ваші фотографії заслужено зайняли своє місце на Дошці пошани. Потім були численні військові гарнізони, служба в різних кінцях Союзу. У зростанні професійної майстерності багато тобі дало поглиблене навчання у військово-повітряній інженерній академії імені М.Є. Жуковського. В 1970 році ти закінчив Військово-повітряну червонопрапорну ордена Кутузова академію імені Юрія Гагаріна в Моніно. Як офіцер з вищою військовою освітою продовжуєш служити в різних  гарнізонах країни та за рубежем. Після служби в складі Збройних сил СРСР п’ять років ти викладав нарисну геометрію та технічне креслення у вищому Владивостоцькому морехідному училищі.

В столиці проходили Олімпійські ігри і Москва прощалася з Володимиром Висоцьким, коли ти повертався у Закарпаття. Сповнений енергії й сил, ти знайшов роботу до душі. Протягом 13 років ти виховував майбутніх продавців, кондитерів, кухарів, офіціантів, барменів, перукарів у Виноградівському кооперативному професійно-технічному училищі. Юнакам та дівчатам цього закладу ти читав інформатику та обчислювальну техніку. Зі своїми вихованцями ви оформили зразковий кабінет, для всіх бажаючих поглибити свої знання з цього предмету. З листопада 1993 року ти перейшов на роботу в автошколу Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів. Цей перехід став важливим кроком у твоєму житті. Ти повністю зібрав, відновив, укріпив і заклав основи матеріально-технічної бази школи майбутніх водіїв. . За неповних 23 роки разом із колективом з 13 чоловік, з якими ти зріднився і досяг високих професійних успіхів, ви випустили тисячі спеціалістів. На сучасних транспортних засобах і зараз вони  рухаються по всіх дорогах не лише Закарпаття та України, але й за рубежем. Від райвійськкомату  у той час ти  був відряджений на перестажування в Ленінградську академію  імені Михайла Фрунзе.

Упродовж усього життя теплом свого серця ти зігрівав рідну землю, близьких по духу тобі людей. Доля тебе зводила з ними щодня. У пам’яті багатьох сучасників залишився твій світлий, глибоко людяний погляд блакитних очей. Слід добрих твоїх справ не загубився. Суспільством високо цінувалася твоя особистість. Про це свідчать численні високі урядові та державні нагороди за бездоганну військову службу, похвальні грамоти, подяки Закарпатської ОДА, Виноградівської районної ради та райдержадміністрації. Твоїм улюбленим заняттям були полювання, рибалка, збирання грибів і виходи на рідну природу. Прив’язаність до землі відчувалася в посаджених тобою деревах, плодоягідних кущах та квітах, які ти так любовно плекав. Біля гуртожитку Виноградівського кооперативного професійно-технічного училища вітер розчісує вічно зелені гілки посаджених тобою п’яти ялин.

Тепер небо знову відкликало тебе. І ти став його вічним небожителем. Нам дуже не вистачає тебе, твоєї офіцерської виправки, дисциплінованості, виваженості, мудрості, життєвого досвіду, несхитної віри і переконаності, що всі людські мрії збуваються, якщо до цього прикласти рук, старання і вміння. До останку, маючи за плечима 60 років трудового стажу, ти продовжував трудитися на благо України. Ти був не просто чоловіком, але й вірним товаришем, мудрим  і уважним співрозмовником, люблячим батьком, незамінним дідусем, чуйним і добрим братом, мудрим керівником і людяним сусідом. Таким ти залишаєшся з нами назавжди. Пам’ятаємо. Сумуємо. Любимо. Віримо в твоє безсмертя. 

Дружина, сини, внуки, родичі, близькі, сусіди, колеги та знайомі