Ой віночку з барвіночку. Юлія Драгун

Неповторні скарби рідної Новоселиці у спадок передала молодим

Ой, упало веретенце, подай ми, Іванку,

Я ти шапку закосичу барвінком ізранку…

Цю коломийку люди захоплено співали в її селі.

Виросла в Новоселиці на Тячівщині. Їй виповнився рочок, коли помер батько Юрій Проданець. І зосталася вдова Ганна Степанівна з п’ятьма донечками на руках. Потім була місцева семирічка, вечірня школа робітничої молоді. Робота на Тересвянському заводі. Рано пішла під вінець з Михайлом Драгуном, визнаним молодим будівельником у селі та навколишній місцевості. Удвох виростили синів Володимира та Михайла. У дружню сімю прийняли невісток Поліну та Тетяну. Сімейне життя скрасили шестеро внуків. У зрілому віці – мала 54 роки, коли почала писати. З 2009 до 2017-го видала 14 різножанрових літературно-художніх видань. Кілька місяців тому 62-річна письменниця у Виноградові започаткувала районний конкурс учнівської творчості імені Юлії Драгун. І ось нова приємна новина: напередодні свята Івана Купала в Ужгородському видавництві «Патент» вийшла 15 – та книга визнаної авторки, поетеси-піснярки, самобутнього прозаїка та драматурга Юлії Юріївни Драгун «Ой віночку з барвіночку: звичаї та обряди, коломийки Карпат». Передмову «У променях народних традицій» до цього видання, весь фольклорний матеріал до нього упорядкував, підготував та подав біографічні довідки на талановиту письменницю Юлію Дрвгун та місцевого композитора Галину Гордійчук з додатком словника маловживаних верховинських слів місцевого діалекту невтомний шукач народних скарбів, заслужений діяч мистецтв України Іван Васильович Хланта. Для  обкладинки цього літературно – художнього видання вдало підібрана і використана репродукція картини видатного живописця, засновника Закарпатської школи малярства Йосипа Бокшая «Дівчата на полонині», написана ним у далекому 1933-му. Всіх аматорів колоритно-етнографічного та пісенного, мистецького надбання, науковців, істориків, краєзнавців, працівників культури, вчителів та учнів дитячих шкіл мистецтв, які постійно проявляють неослабний інтерес, захоплення і бажання поглибити свої знання у народному фольклорі, люблять і самі відтворюють збережені місцевим людом звичаї та обряди, коломийки порадує і збагатить це видання.

Щиро і захоплююче передає авторка звичаї та обряди рідного села Новоселиці на Тячівщині. Уміло описує стародавні новоселицькі вечорниці. У канву сільського дійства гарно вписуються співанки «А пропав би тот котище!», «Фурт ня біда присідає», «Їхали вози ідгорі», широко вживані в’язанки дівоцьких та парубоцьких пісенних перемовок «Ой упало веретенце», «Співав Лянці співаночки», «Ой дано, моє давно», «Цилько моя мила», «Файні були вечорниці» та інші (музичний супровід 52-ох народних пісень опрацювала і подала вчителька музичного мистецтва Новоселицької ЗОШ І-ІІІ ст.. Галина Василівна Гордійчук) і хоч доріженьку до милої завіяв сніг та приморозив холодок, це не стане на заваді, аби любко не добрався  до свої милої…

У книзі подані колядки цього гірського села, цікаві та багаті на позитив вінчування. В них відгомін того молодечого захвату, іскрометної радості і святкового настрою, яку з морозу юнача ватага внесла в святково прибрану і натоплену хату, де вже красується ялинка і все готове до Святвечора.

Вслухаєшся у звучання таких багатих на видумку народних творінь «У саду-саду, а у винограду, Марічка сидить, яблучко держить. Лише свому миленькому Іванкові його верже», «Росте деревце тонке, високе, з вершку широке, ой дай, Боже», «Під буком, буком трава зелена», «Ой на святий вечір…», «Ясная зоря світу засвітила»….всі вони до читача доносять гарну новину, що пречиста Діва цього зимового вечора Сина Божого зродило…

Скільки теплих спогадів навіюють авторкою вдало описані вертепні дійства «Діди із дзвунками по селу ходили…» та підлітки-пастушки з вертепом (бетлегемом) в святково прибрану хату з ганку ся просили, аби в цій родині разом з її членами вклонитись рожденному Ісусу і скласти свою прославу новонародженому Богодитяті. Юлія Юріївна цікаво описала і переповіла читачам важливу родинну подію «Ішли з хижі сватачі». Вона входила в життя Марічки та Іванка, які недавно вирішили побратися. Тепер буде робота і дорослим, і дівчатам: з барвінку сплести віночок для молодої на вірну любов, щиросердечні почуття, котрі ніколи не зів’януть, як цей незрадливий синій-синій барвінковий цвіт. У пучках барвінок роздавали легіням і женихові. Це добрий знак: вони запрошені на весілля хто дружбувати, хто кумувати і тому, хто молоду судженою назве і під вінець щасливо поведе. Із розмаринку плели віночки до церкви. Від малого хлопчика  у храмі їх перебере священик, коли вінчатиме молодих. Покладе їм на голови перед присягою Всевишньому на сімейну вірність, злагоду і любов. Ці віночки молодята зберігатимуть упродовж свого спільного подружнього життя.

Весь хід весілля, прийом подарунків, гостину, завивання молодої у білу шеріночку (хустинку) – з цієї миті вона полишає дівочий гурт і стає самостійною газдинею та молодою дружиною свого чоловіка – поданий на сторінках нового видання.

Люди знову збираються, веселяться на поправках. У другу неділю гості пробують кумівські колачі. Люди жартують, співають, веселяться, танцюють. І це вартує того. На цім застіллі єднаються два роди. Присутні бажають молодим щоб через рочок знову завітати і зустрітися в них на гостині, але вже … на хрестинах. Зібрала Юлія Юріївна і базарові фіглі та неповторні верховинські звичаї, властиві добросусідству. Аби зимовими вечорами час коротати, усі повинні за вечір сільські новини переказати. Збиралися гуртами до куми, сусідки. А коли у пітвари на лавиці зацвіли косиці, баби, дівки, всі охочі газди сходилися сюди парубки і молодиці… На таких посиденьках не обходилося без жартівливих пісень, що торкалися всіх сторін сільського життя. Співали співанки «Ой що тя, мила Цилько, сльози обливають», «У зеленій полонині бистра вода биркат», «Мальовані оболочки, мальовані замки, самі ми ся вдопирають, коли йду до Лянки», «Ой збираю хворостічки і мечу до купки, які у тя, муй миленький, солоденькі губки»… Книга вдало проілюстрована. 76 світлин передають яскраве життя поетеси, яка постійно зустрічається з читачами в різних слухацьких аудиторіях: в Закарпатській обласній бібліотеці для дітей та юнацтва, у музеї в селі Копашново, в Ужгородському прес-клубі, в рідному селі Новоселиця, на Празькому форумі «Світ книги», Богословській академії в Ужгороді…

За багаторічну літературну творчість та вагомий особистий внесок у збереження і примноження української етнографічної та пісенної спадщини Президент України Петро Порошенко нагородив письменницю Юлію Драгун медаллю «За працю і звитягу»; Тячівська районна рада відзнакою «За розвиток Тячівщини». Її портрет поміщений між портретами видатних особистостей цього району. Єпископ Мукачівський і Карпатський Віктор Бедь вручив їй медаль «Знамення Пресвятої Богородиці І-го ступеня». Отримала авторка «Сертифікат визнання заслуг за сприяння справі створення в Європі єдиного економічного, культурного та інформаційного простору, за зміцнення дружби між європейськими народами» від Президента Дому Європи в Києві. Має талановита жінка 8 дипломів лауреатів різних книжкових конкурсів та понад 30 грамот і подяк за пропаганду літератури для дітей отчого краю та за внесок у культурний розвиток Закарпаття. Про Юлію Драгун зняті теленовела «Калинові барви осінніх слів» і теленарис «Мистецтво життя» (телеканал «Тиса-1»). Проникливі, одухотворені та живі рядки письменниці доходять до серця юних та літніх читачів. Багато її віршів вже стали піснями. Музику до них написали заслужений працівник культури України Василь Попович, місцеві композитори Галина Гордійчук, Марія Жабляк, Василь Гудак, Марія Баяновська, Мирослав Шваля, Ганна та Тиберій Мельники, Любов Прокопів, Людмила Бонка, Василь Сторонський, Йосип Фиштик та інші. Її книги полюбили, залюбки читають і співають пісні на прославу Всевишнього в українських селах Кривий, Русково, Кригунів, Луг над Тисою та Вишня-Рівня в Марамороському повіті у Румунії. 5 років тому священик Юрій Албічук, який обслуговує один з цих приходів, познайомив земляків з творчістю закарпатської письменниці. Вона стала членом їхньої української спільноти і приблизила їх до витоків культури населення, проживаючого в Карпатах…

І досі добре пам’ятає те захоплення і солодкий у серці щем, коли через паркан з сільською дітворою зустрічали троїстих музик. Сільські гудаки супроводжували всіх гостей, веселий весільний кортеж від молодої до молодого. І та людська радість, веселий мелодійний передзвін переливали через край. Понад 740 співанок записала впродовж свого життя.  Хотіла зберегти їх для нащадків, поєднати минуле, теперішнє і майбутнє нашого роду і народу, передати любов до життя, до життєдайного потягу, що єднає закоханих і дає змогу родичатися і створювати міцні, здорові та щасливі закарпатські сім’ї .

Магічна сила обрядів, донесена до сьогодення співзвучна рідна мова, звичаєвість гірського села, живучість традицій простих верховинців підсилюють відчуття тепла і яскравості родинного вогнища, притягальну силу батьківського порогу та материнської ніжності і любові, яка постійно гріє всіх нас і залишається силою земного тяжіння, що звідусіль і завжди кличе нас додому, у рідні Карпати. Тут громадське, родинне і суспільне життя наше переплітаються і залишаються національними і духовними цінностями і святинями назавжди. 

 Марія Конкіна