Виноградів: відомі постаті. Вкладаючи душу… (Лютий)

Кожна держава має постаті, які у тій чи іншій мірі, творять історію – своєрідне особистісне бачення себе у світі та світу в собі.

Митці, науковці, підприємці… діячі різних галузей суспільної діяльності несуть для загалу приклад для наслідування та  захоплення.

А для того аби історія жила ми маємо пам’ятати їх імена. Імена тих, ким можуть пишатися не лише сучасники, але й нащадки.

Це ті, без яких важко уявити розвиток науки, культури і всіх інших сфер життя нашого краю та країни загалом. Це по-своєму великі і знамениті люди, гідні уваги.

Лютий 2021 дарує щонайменше 3 дати народження: Івана Антоновича Маргітича, Одоті Пацкан (Євдокії Панасівни Коробець), Івана Михайловича Вашкеби.

Іван Антонович Маргітич

Культурний та громадський діяч, єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії. Дата його народження – 4 лютого 1921 року. Що ж, 100 років це неабияке навантаження на свідомість нащадків, враховуючи його духовний багаж.

Уродженець села Боржавське.  Після закінчення 5-ти класів сільської школи 3 роки навчався у Севлюшській горожанській школі (тепер ЗОШ №1), невдовзі – у третьому класі Хустської гімназії. Ще за шкільних років став членом шкільної молодіжної організації «Пласт». А під час навчання в Хустській гімназії Іван Маргітич вступив в нелегальну організацію юнацтва ОУН. 1941-го  Іван Маргітич закінчив Хустську гімназію і за рекомендацією о.Дмитра Поповича поступив на навчання до Ужгородської духовної семінарії, саме за час навчання,  вирішив стати місіонером у рідному Закарпатті. 1942-го його було заарештовано і відправлено в «Ковнер» де 22 липня засуджено угорським воєнним трибуналом на один рік тюремного ув’язнення. Згідно судового вироку,  юнак мав мету революційним шляхом відокремити Закарпаття від Угорщини і приєднати його до самостійної Української держави. У грудні поточного року був помилуваний. Після виходу з тюрми продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії, яку закінчив у 1946 році і єпископом Ромжею був висвячений на єпископа.  Був призначений помічником Севлюського декана о.Павла Карцуба. А через два місяці призначений адміністратором єпархії у Рахові на правах пароха. Власне, це стало початком діяльності Івана Антоновича як священника.

Іван Маргітич служив священником у той період коли церкву історично намагався знищити КДБ. Доводилось  проводили богослужіння та готували молодих священників потай. Як наслідок – арешт. Це сталося 4 березня 1951 року, йому присудили антирадянську пропаганду  й дали 25 років ув’язнення.

Чотири роки відбув у таборах під Омськом в умовах виснажливої праці. Після багаторічних звернень батька до Верховного суду УРСР, 6 вересня 1955 року Іван Маргітич опинився на волі. Повернувшись із заслання він підпільно проводив релігійні обряди і службу Божу…

1998-го Іван .Маргітич був висвячений владикою Софроном Дмитерком на єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. Верховний суд незалежної України у 1992 році реабілітував Івана Маргітича.

У рідному селі за його ініціативи та допомоги побудовано храм. Виступаючи за єдність греко-католиків Західної України та Закарпаття мав велику підтримку з боку демократичних сил Закарпаття. Серед люду знаний, як   народний єпископ. Адже завжди був у гущі народних мас, він зазнав чимало біди і горя, нестерпного переслідування, але не зламався. Він організував і особисто брав участь у поїздках до святого міста Риму….

Ще за життя він став живою легендою прикладом сповідування християнських чеснот, синівської любові до рідного краю до України. Його життєве кредо – «Бог і Україна».

Помер на 83-му році життя.

20-й день лютого знаменує 95-ту річницю  від дня народження Одоті Пацкан (Євдокії Панасівни Коробець).

Уродженка села Торговиця Кіровоградської області.  За освітою педагог, працювала у Вільшанській школі вчителькою мови та літератури, а пізніше – інспектором райвно.

Після Другої світової війни, 1945-го  переїхала до Закарпаття. Зупинилася  у місті Тячеві де стала  літпрацівником газети «Червона трибуна». Одружившись з Миколою Пацканом  подружжя перебралося до Виноградова. Микола Петрович став редактором районної  газети «Сталинський прапор». Разом з дружиною займалися випуском газети.  

Одотя Панасівна по сумісництву  вела дитячі студії  –  літературну «Росточок» та образотворчу «Чарівний пензлик».

Писати вірші Одотя Пацкан  почала ще в шкільні роки. Друкувалася в районній газеті, альманасі «Над Тисою». Її поетичний доробок незначний, але літературно та образно досконалий.  Поєднуючи творчість та виховання,  впродовж життя працювала з творчою молоддю. 2001-го вийшла її єдина збірка поєзій «Йде весна над Тисою».

Померла Євдокія Пацкан  30 липня 2002 року

26 лютого, далекого 1941-го,  народився Іван Михайлович Вашкеба. 

Його знають як заслуженого журналіста України, почесного громадянина Будапешта. 16 років працював на дипломатичній роботі в посольстві СРСР в Угорській Республіці, першим секретарем та радником посольства.

Іван Михайлович народився у Виноградові. Після закінчення середньої школи працював на  Виноградівському широкопрофільному промисловому комбінаті. Мав професійні навики слюсаря-інструментальника, коваля, газоелектро-зварювальника, токаря.

З 1959 по 1962 рр. перебував на строковій службі. Після демобілізації поступив на історичний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив у 1967 році.

Протягом навчання у вузі Іван Михайлович регулярно публікувався у студентській пресі, ужгородській та виноградівській районних газетах, брав участь у підготовці програм молодіжної, громадсько-політичної та літературної редакцій Закарпатського обласного радіо. Ще під час навчання в університеті, у 1964 р. Іван Вашкеба був прийнятий на творчу роботу – позаштатним студентським кореспондентом-організатором обласного радіокомітету. По закінченню вищого навчального закладу став кореспондентом редакції новин, потім редактором, старшим редактором редакції громадсько-політичного мовлення обласного радіо. Невдовзі очолював  кореспондентський пункт Держтелерадіо Української РСР і водночас був власним кореспондентом багатоканальної радіостанції “Маяк” Всесоюзного радіо. Співпрацював з редакціями обласних газет та низкою республіканських періодичних видань, для яких готував  обмінні передачі для Кошицької україномовної студії Чехословацького радіо та Ніредьгазької студії Угорського Національного радіо.

Де  публікував свої репортажі, нариси, публіцистичні матеріали про людей праці нашого краю, кореспонденції на актуальну суспільно-політичну тематику.

Шістнадцять років поспіль – з жовтня 1973 р. по грудень. 1992 р. Іван Михайлович працював на дипломатичній роботі в Угорській Республіці.

В коло його професійних обов’язків входило поширення та глибоке роз’яснення знань у галузі культури й культурного співробітництва двох держав.

Це дозволило Івану Вашкебі в Угорській Республіці організувати ряд: виставок, концертів, вистав, зустрічей… українських митців та вчених.

Водночас був власним кореспондентом Українського радіо в Угорській Республіці, тісно співробітничав з українськими республіканськими періодичними виданнями.

Протягом роботи в Угорщині закінчив у Будапешті вечірнє відділення Міжнародного інституту журналістики за фахом «міжнародна журналістика». З жовтня 1970 року Іван Вашкеба – член українського відділення Спілки журналістів СРСР (згодом Національної Спілки журналістів України), а з листопада 1974 р. – член Міжнародної організації журналістів.

За шістнадцять років дипломатичної служби в Угорській Республіці Іван  Михайлович – учасник  та переможець кількох Всеугорських журналістських конкурсів. Йому  присвоєно звання “Почесний громадянин ХІІ району Будапешта”.

1991-го повернувся в Закарпаття. Працював у відділі  прес-служби управління з питань внутрішньої політики Закарпатської обдержадміністрації на керівній посаді.

З січня 2000-го Іван Михайлович перейшов на роботу в Закарпатський філіал Національного інституту стратегічних досліджень Президента України (ЗФ НІСД).

Бере участь у підготовці й проведенні міжнародних конференцій, семінірів, “круглих столів”, експертних зустрічей, презентацій нових наукових видань філіалу. Водночас, як журналіст-міжнародник Іван Вашкеба регулярно публікує власні матеріали у друкованих та електронних засобах масової інформації Закарпаття,

Іван Михайлович Вашкеба  має низку урядових та відомчих нагород.

Отже, народний єпископ, педагог та журналіст – звичайні професії людей, які окрім навиків та досвіду вклали у життєве кредо, кожен по-своєму,  власну душу. Чи наслідувати, чи вивчати глибше, а може,  перечитати й забути… не суттєво. Важливо, що їхній слід, незалежно від нас, вже залишився в історії.

підготувала Світлана Кедик,

за матеріалами бібліографічного посібника «Календар знаменних та пам’ятних дат Виноградівщини на 2021 р.»