3 кілограми 500 грам щастя

Якщо маленькі пенсії та зарплати в конвертах нікого в Україні не дивують, а питаннями екології та вступом до вищих навчальних закладів цікавляться не всі й не кожного дня, то хворіють і лікуються практично всі громадяни. Пересічний українець на своєму гіркому досвіді знає, що значить лікуватися в Україні. В медичних закладах ліків не вистачає, харчування поганеньке, обладнання – якщо є – то часто застаріле.

У 2011 році  запрацювала  реформа в медичній галузі. На першому етапі почали впроваджувати   центри первинної медико-санітарної допомоги з мережею амбулаторій і ФАПів. Це мало б наблизити медичну допомогу до пересічних громадян. А впроваджуючи певну економічну мотивацію закладів (тобто, медичний заклад надає  послуги населенню згідно договору з управлінням охорони здоров’я або державної адміністрації, яка і  сплачує  суму передбачену договором по певних  оціночних критеріях-індикаторах  виконаної роботи). Згідно реформи економічно мотивують і працю медиків, яка базується на оцінці обсягів і якості наданих послуг. Результатом цього, звичайно, має бути більш здоровий і вдоволений одержаними послугами пацієнт, адже за планом первинний рівень надання медичної допомоги повинен стати   потужним фундаментом на якому базується вся медицина. Адже згідно європейських стандартів лікарями-сімейниками до   90 % всіх хвороб виліковується саме на первинному рівні.   В Україні ж цей показник поки втричі нижчий.

Щоправда, в Україні  такі центри не устатковані належним чином, а реформа  примушує лікарів до не фахової діяльності (ну прикладом, терапевт  за шість місяців має перенавчитись на сімейного лікаря   опанувавши вісім клінічних спеціальностей). Також в  документах про медичну реформу немає слів “скорочення”, “звільнення”, “закриття”. Це  називається “реструктуризація”, “оптимізація” і “перепрофілювання”. Тай фінансування наполовину менше, як в європейських державах (3, 3 % ВВП  в Україні, 7 % – в Європі).

Але якими б не були новітніми реформи у тій чи іншій сфері, навіть запозичені від розвинутих держав, якщо їх впровадження базується на особистій чиновницькій філософії та ще  й застарілими  радянськими підходами, й надалі будуть українці вражені тяжкими хронічними хворобами, й надалі будуть черги в поліклініках, й надалі будуть білі халати з великими кишенями,  й надалі наші жінки будуть народжувати в Європі, в першу чергу не тому, що модно, чи дитинка отримає громадянство, а тому, бо там рівень медичного обслуговування, рівень медично-технічного забезпечення на найвищому рівні.  А отже, життя пацієнта в безпеці.

Але це так, узагальнено я підняла  медичне питання, аби привести Читача до нашої рідної Виноградівської районної лікарні. Ну, і користуючись нагодою, хоч із запізненням, але привітати лікарів з їх професійним святом – вітаю.

Отже, у телефонній розмові Ольга Сіладі зауважила: “Я вже стільки всього начиталась… особливо нашого соціолога Артура…” Таки, вона люб’язно погоджується на зустріч зі мною.  Тому у п’ятницю минулого тижня  я йду до пологового будинку. Власне, цього року у серпні буде 13 років, як там востаннє була, коли народжувала донечку Вікторію. 

“Грати на коридорі  четвертого  поверху залишились тільки як “ізолятор” від циган, бо коли їхні жінки народжують, то вони приходять в будь-який час і своєю невгамовністю  всім порушують спокій”.

Каже Ольга Мар’янівна

Що ж, родильна зала на право, я поки йду  на ліво – до кабінету завідувача пологового відділення ВР лікарні Сіладі Ольги Мар’янівни. Мене одразу вдягнули в халата, та  взули в бахіли – незручно, але правила треба виконувати. За чашкою кави ми почали розмову. Про що саме, розкажу згодом.

Кидається в очі ремонт, про який багато хто говорив. “Держава тут ніяких зусиль не приклала”  –  зауважує завідувач відділення, проводячи для мене екскурсію четвертим поверхом. Фотографувати можна? –  питаю. “Ну, звісно” –   стверджувально відповідає.

“Оце душова,  після ремонту. Тут окремо туалет. Бачите, все чистенько, плитка. А тут у нас (заходимо в невелику світлу кімнатку) шафа з медикаментами найпершої необхідності”.

Це саме та “найперша необхідність”, що фінансується державним кошторисом. Тож, для невідкладної допомоги в тій чи іншій ситуації у нас усе є –   трішки інакшими словами, але так сказала Ольга Мар’янівна.

Поруч, оглядова кімната, навпроти під стінкою, спонсорський холодильник, по лівий бік коридору (позаду нас) –  допологова палата, попереду та прямо в його кінці – післяпологові палати. Праворуч родильна зала, але зараз вона зайнята, тож ми йдемо  прямо. Стук у двері, і я бачу перед собою жінку, яка сидить на ліжку з немовлятком на руках. Ми в палаті сумісного перебування матері та дитини.  Жінка була здивована побачивши незнайому людину (мене), чи може від мого смішного вигляду у великому халаті та кульках (бахілах) на взутті, більше того, коли я спитала чи можна сфотографувати  її для газети. Зрештою, маленький хлопчик і його мама Здена дають свою прешу сумісну  фотосесію.

“Зараз  у палаті  з мамою може перебувати й будь хто з родичів, навіть чоловік. Але з чоловіками трішки проблема, бо не маємо окремого туалета, тож, якщо тато тут залишається то при потребі йому треба виходити з відділення та спускатись на перший поверх”

 Розказує Ольга Мар’янівна.

–  А  при  пологах чоловіки можуть бути присутніми?

–  Так. Ми навіть кладемо дитинку татові на груди.

Бажаю мамі та хлопчику рости великими та здоровими та  виходимо.

“А зараз зайдемо до Оксанки, вона у нас одна у палаті” –  каже Ольга Мар’янівна. Жінка з розкуйовдженим волоссям потроху піднялася з ліжка, поруч ліжечко в якому спить дитинка. І це знову хлопчик. Мама Оксана дозволяє  їх фотографувати, перекидаємось кількома загальними питаннями типу: як вам тут? Чи все добре? (на що чую позитивну відповідь) і продовжуємо свою екскурсію.  

Заходимо ще в кілька палат, і нарешті  є перші дві дівчинки у мами Тані та мами Марії.

“Бачите, підлога встелена леноліумом, це такий ми знайшли, більш-менш дешевий, вихід, аби полегшити роботу прибиральницям, так практичніше дотримуватись чистоти. А от на 5-му поверсі у нас підлога викладена плиткою, –  піднімаємось, –  і  двері і стіни все що ви тут бачите  було зроблено державним коштом (зауважує, що кошти допоміг “вибити” Бушко Іван і це в розмірі близько 350 000 грн.). Щоправда 5-й поверх поділений на дві частини, і ось тут народжують наші ромські жони. Родзала обладнана необхідним устаткуванням.

Дивіться, і душева і туалет викладені плиткою, але вони люди специфічні –  палять (відкривши двері туалету дійсно тхне  сигаретним димом), з цим ми не можемо порадити. Палати  для них такі самі,  як для звичайних жінок (якщо можна так висловитись).

 По ходу заходжу до  просторої ординаторської (в якій і диванчик і телевізор…). На фоні грудного вигодовування фотографую  акушерок Сніжану та  Катерину разом з Ольгою.

В процесі екскурсії мені показали кімнату  в якій проходить ультразвукове обстеження, завідувач зауважила, що апарат старенький, але добре що принаймні є.  Ознайомили з палатою, що за потреби може стати певною ізольованою родильною залою, наприклад, для ВІЛ-інфікованих жінок, в якій є шафа з  необхідними медикаментами, ліжко,  ліжко для пологів, шафа для особистих речей жінки… Завітала я і в палату інтенсивного нагляду за новонародженими, де саме медсестра займалась дитятками.

Побувала в палаті  для недоношених, вона обладнана кювезами. У ній також є лампа фототерапії для дітей, що народились  з жовтяницею. Є апарат штучної вентиляції легень “Леоні” й апарат, що вимірює життеві показники дитини.

“Але ж для пологового відділення, чи будь якого іншого, сучасна техніка грає ключову роль, тому пологове відділення потребує  покращення технічного забезпечення. Було би добре аби ми мали  ультразвуковий апарат  із доплером, сучасний кардіотокограф, додаткові кювези для виходжування дітей, лампи фототерапії”

Говорила Ольга Мар’янівна  спрямовуючи мене до родильної зали на четвертому поверсі, саме тої, що ще півгодини тому була зайнята.

Ми пройшли коридором, завітали до передпологової і нарешті мені відкрився простір нового життя –  мама лежала на столі з немовлятком на грудях. Для лікарів така картина, певно, приємна буденність, а для мене – світ сповнений Божою Величчю, бо переді мною направду Живий Бог  – Жінка, яка щойно  подарувала  життя. Не йму віри, але чую миле – тутук-тутук-тутук… поруч незамінима акушерка Катя Товт (це згодом я взнаю) кардіотокографом обстежує вагітну, котра в очікуванні такого самого Дива, яке от  уже лежить на мамі.

Як звати? –  запитую.

Мама вдоволено усміхається і каже –  Денис.

А вас?

–  Галя.

Галя розказала свої побоювання народжувати природним шляхом через те, що має вузький таз, а дитинка велика (такий висновок дав лікар ультразвукового обстеження). По рекомендації Ольги Мар’янівни  жінка народила сама, як сказала акушерка  Катя  –  “Галя була дуже молодець”.  

В додаток до всіх моїх запитань та своїх пояснень і відповідей Ольга Мар’янівна надала мені звіт про роботу пологового відділення строком з 2011 по 2013 роки.  Згідно якого   у нашому районі   на сумарну кількість пологів  0,9%  припадають пологи   дівчат до 14-ти років (2013 р.). В порівнянні з 2012 роком це менше  на відсоток; в 2011 ця сума взагалі  1,4%, коли діти народжують дітей. Пологи у дівчат від 15-17 років лякають цифрою у 5,5% (характерне для представниць ромського населення).

Медики вважають, що найбільш сприятливим віком для народження дитини (особливо першої) є період від 20 до 30 років. Жінки до 20 років ризикують народити недоношеного або ослабленого фізично малюка. Крім того, вони не дозріли ні духовно, ні фізично, не встигли набути необхідного життєвого досвіду. І нерідко малюк сприймається ними як тягар. Але це тема, як наслідок, веде за собою розкриття важливої життєвої психології, яку ми – батьки маємо впроваджувати у вихованні наших дітей.

Маю сказати, що розмова ж з Ольгою Сіладі була набагато обширнішою, піднімалось питання  діючих у нас лабораторій «Діла» та «Астра-діа», де впроваджуються аналізи на європейському рівні, щоправда і ціни для пересічної людини можуть здатись європейськими (1 ан. в межах від 200-250 грн.). Але ж це все проходить по рекомендації лікаря і тільки за згоди пацієнта. Бо задача лікаря  проінформувати жінку, а не змусити що-небудь робити.

Було піднятим питання спонсорських коштів для розвитку  відділення, навіть банального придбання холодильнику, чи ремонту котла. Сподіваюсь, існуючи спонсори не образяться якщо я не називатиму їх імена, лише з власної позиції – добро роблять мовчки. Хоча, на жаль, як зауважила Ольга Мар’янівна: «Більшість спонсорів  з’являється саме перед виборами». Як на мене цей стереотип треба ламати. Треба ламати поняття купівлі людської прихильності та любові.

Було піднятим питання благодійного фонду, адже у кожному відділені  Виноградівської РЛ  є своя скринька, де люди можуть  внести пожертви. Сама завідувач згадала, як збирала кошти на сесії міськради від депутатів.

Було піднятим питання кабінету довіри, що діє при поліклініці для ВІЛ-інфікованих.

На моє прохання мені надали виписки  заробітних плат: медсестри, санітарки, акушерки, дитячої медсестри, завідувача. В порівнянні яких я не бачу логіки наших державних мужів, коли зарплата старшої акушерки прирівнюється до санітарки, відповідно зарплата – медсестри – до лікаря вищої кваліфікації.

Було піднятим питання «власних лікарських аптек» із довгими рецептами. На жаль схема відкату існує. Але це питання компетентне до Податкової інспекції, Прокуратури та інших подібних державних установ, що дозволяють подібну діяльність.

Було підняте питання інтернів.  До речі, студенти проходять 3-річну інтернатуру.

Було підняте питання підбору кадрів, на що завідувач зауважила, що ймовірно має давати відповідь головний лікар РЛ.

Отже проблема в державі, і як би не було жаль, але держава в цілісній структурі це є ми. І я впевнена якщо кожен  з нас замість того, що нарікатиме на долю, на суспільство, державу та багато інших соціально-побутових факторів  почне змінювати себе, а не світ навколо себе, ми таки досягнемо успіху і особистого, і суспільного, і державотворчого.

А майбутнім мамам  я хочу порадити:

Шановні жінки, сміло користуйтесь своїм правом, адже  будучи вагітною Ви в особливому положенні і від цього залежить дуже багато. Пам’ятайте: не обов’язково ставати на облік  в жіночу консультацію за місцем прописки – в «Основа» (стаття 38) сказано, що пацієнт має право бути прийнятим у будь-якій державній лікувальній установі на свій вибір, якщо ця медустанова  має можливість  забезпечити відповідне лікування. Дуже важливо питати лікаря  про причини призначення лікарських препаратів або медичних процедур – лікар зобов’язаний у доступній формі  пояснити мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів та прогноз на майбутнє у тому числі ризики для здоров’я жінки та її дитини (стаття 39).

А взагальному є перелік прав вагітних у пологових будинках. Це окрема розмова.

На разі, якщо Ви збираєтесь народжувати у Виноградові, то  у  пологовому відділенні  постійно працюють завідуючий відділення, 2 лікарі – ординатори акушер-гінекологи, лікар – неонатолог. Рододопомога цілодобово надається лікарем акушер-гінекологом та неонатологом. Функціонує цілодобовий неонатологічний пост. Те, що я бачила зараз в порівнянні з тим часом, коли народжувала я (13 років тому) різниця кардинальна в кращому значенні. Але скажу відверто  –  суть не в тому де ти народжуєш, суть у тому, що ти приносиш у світ Нове Життя, ось на чому треба зосередитись. Особисто я молилася без упину, допоки те Життя не ковтнуло кисню і голосно закричало…. Успіху вам!

Світлана КЕДИК