Мистецтво – наука про відчуття

Читаючи мої висловлювання що до мистецтва із захопленим вигуком – гарно, б`ютифул, гадаю виявляться ті читачі, які приймуть іншу сторону. Сьогодні про мистецтво говориться, друкується чимало матеріалів.

І далеко не всі визначаються з тим, яке воно (мистецтво) в ідеалі. Нахімізована структура відбору художніх творів не визначається абсолютною формулою. І те, що деякі полотна і їх автори залишилися в історії скоріше факт, який потрібен був тій же історії. Сьогодні не оромно говорити вслух про те, що вам не подобається Пабло Пікассо чи Шагал, що ви вбачаєте авангардне мистецтво недбальством, а концептуальне звичайним нехтуванням прописування форм. Це все ілюстрації до одного конкретного визначення – мистецтво живе відчуттями.

Воно трактується короткими перекладами з різних мов, як майстер,НАУКА , вміння, навчитель. Узагальнено – те, що створюється механізмом уяви, що навчає, чи спонукає до навчання наш внутрішній світ. Майстерність завдяки технічним засобам дозволяє проявитися тому відчуттю в найбільш досконалій формі. Створювати малюнок, знати закони перспективи, вміти змішувати кольори і т. д. навчає багато підручників і посібників, вишів, викладачів. А основна наука у мистецтві – передати відчуття, а глядачу навчитися отримувати враження. Ця двухстороння пектораль цілісно підтверджує факт безперевного процессу взаємодіїї – навколишнього і внутрішнього світів. Внутрішній світ митця і, як дзеркало, зовнішній, сторонній погляд.

Як передача так и зчитування смислів мистецьких образів – робота підсвідомості, внутрішнього руху. Відчуття несвідомо регенерують нашу уяву. Завдяки мислительській функції, аналізу і відбору створювані образи набувають об`ємності, колористики, динамічності – візуально притягуючи чи відштовхуючи. Мистецтво дає нам доказ того, що ідеал можливий. Та гартування новоспеченого твору інколи займає чималий шмат часу. Тільки такий критерій теоретично визначає силу враженя, відчуття, його самоствердження.

Дехто зауважує, що завдання мистецтва – рух до цілого, єдність світу і людини. Та хочеться заперечити цьому по одній причині – у мистецтві немає формул. Його основна робота – викликати відчуття, рихлити в наших потайних СКРИНЯХ, не залишаючи свідомість в бездії. Працювати на вдосконалення.

«Дух, який веде в царство завтрашнього дня може бути пізнаний тільки відчуттям. Шлях туди прокладає талант художника»

В. В. Кандінськи

Якось зайшов до виставкового залу, де я працюю, відвідувач і незвичайно довго розглядав кожну з представлених робіт ( не називаю художника). Мені хотілося вгадати причину такої надмірної уваги. Чи вивчає, чи насолоджується, чи шукає… Він помітив, що я мовчки споглядаю за ним.

– Не відчуваю. Нічого не відчуваю. – пояснив.

Так багато елементів на полотні здатні впливати на наші відчуття – гама кольорів, різкість ліній, пластичність форм, проекція перспективи. Прихованість, а то визначеність силуетів, гра змін, а інколи викривлення форми чи масштабу – все до дрібниць визначає найважливішу суть творення – що зчитає глядач. Глядач хоче відчувати, чимось живити свої емоції. А коли він говорить – нічого не відчуваю, боюсь підтвердити поганий діагноз для даного твору. Не потрібно з докором відстоювати такий типовий в мистецьких колах ,, тренінг’’ – «А художник так бачить!» Дивимося ми всі і бачимо майже одинаково, а ось відчуття можуть бути різними. Люба експертна оцінка зайва, якщо біля створенного художником полотна у глядача виникнуть сльози чи затріпоче серце. Я так умію – говоритиме зображення на полотні. Тільки ваше особисте враження, а не слово експерта, чи мистецтвознавця гідне правильності судження. Та саме такі явлення в мистецтві, як маркетингова оцінка художніх творів заводить в оману справжність, дієвість і цінність твору. Парадоксально, та в мистецтві до шедеврів потрапили деякі, на перший погляд ,,недосконалі’’ форми. Та навіть у них при ретельному аналізі знайдеться пояснення і воно – у силі відчуттів. Нехай нестриманих, оголених, грубуватих, спрощених, але вибухових і самостійний. Нехай художник не витримує балансу протиріч, не працює на ілюзію, не вишколює на полотні анахронізми, а зайвий раз аномально збуджує уяву згустками можливо сирих емоцій, та ствердно говорить про це. Не буду судити про цінність таких творів чи спречатися з приводу важливості. Не стану визначати твори чи авторів. Можу підтвердити лише від себе факт їх створення – інерція руху, як нашарування досвіду і… потреба нових відчуттів. А сучасність вимагає прориву.

Ми живемо в повсякденні із закодованими до афоризмів справами і сплески емоцій через діалог з мистецтвом вельми корисний для нашого життя.