Примхи сучасного мистецтва

Про мистецтво можна говорити скільки завгодно. Про сучасне мистецтво – як завгодно. Світ сьогодення в мистецтві являє собою бурхливий вир, що все підхоплює у свою воронку. Багате розмаїття мистецьких напрямків, стилів, жанрів викликають глибоку полеміку, диспути, обговорення. Звичайному глядачеві прийдеться стати осторонь від оціночно-мистецьких тонкощів. А ось критикам і мистецтвознавцям є над чим попрацювати.

Примхи сучасного мистецтва схожі на примхи моди. Розкутість життя приводить до  створення нових базових систем. З класичних варіантів вибудовуються нові, ексцентричні моделі. Період видозмінень характеризується хаотичністю, що в теперішньому часі створює безліч розділених, розосіблених форм. Та саме вони утворять потенціал для нових об`єднань і новоутворень. Любі зміни в будь-якому процесі відбуваються з порушенням ритмів. І сьогодні ритм раніше лаконічних площин композиційно і колористично модифікується. Однак відмічається гостре порушення звичних штампів, що в деяких випадках приводить до реформації гармонійно виваженої дилеми. У вирішенні питання береться до уваги і третє і загалом кількісність варіантів цим не закінчується. Реалістичність на даному етапі похитнулася у зразковості першооснов. Трансформації, що при цьому відбуваються спонукають мистців до нових і надто складних пошуків свого стилю. І це скоріше за все боротьба за свою ідеологію в мистецтві. Наперед не знаючи і не передбачаючи яким має бути зразок сьогодення, в багатьох випадках твори набирають один з багатьох важливих акцентів – це виразність. Хай так! Це дозволяє, принаймні, розпізнавати складові задуму.

Мистецькі примхи вимагають то вишуканих досконалих форм, то спрощення до адекватності задуму. Образність вимальовується синтетичною, то ж перебуває в стані екзотичної реальності. Можна також посперечатися з визначення атрибутів і символів класичного творення. Власне, вони визначають сталу доктрину мистецтва попереднього. Несхожі прояви сучасного мистецтва скоріше можна назвати космополітичними і не націоналізованими. Символізм зберігається лише з урахуванням початкових мислеформ. Він ніби зникає з явного поля зору. На цьому підґрунті розвивається принцип релятивізму( відносності), де зрівняння різних художніх систем приведе до здобуття абсолютно нового досвіду. Пульсація справжнього , живого буде критерієм довершеності. Та це в майбутньому, а на разі,, мистецтво можна створювати майже з нічого” – стверджує історик і галерист Метью Боун. Цей процес синтезований, викликаний еволюцією мистецтва, що зійшов з точки відліку архаїчних форм і подається крізь багатогранну призму сучасності. Та виникають пробіли, де недостатньо опрацьовані в художньому плані площини, втрачають власну естетику. Відчувається у творах цілковита відсутність людини. Масштабність полотен не завжди визначає масштабність мислення. А саме втрата чистоти думок і первинного сприйняття світу позбавляє мистецькі твори пластики, статичності, лаконічності і довершеності. Прагнення мистців очистити палітру від ,,колишніх домислів” все-таки дозволяє втручанню чужорідній фактурі, що лише збиває з пантелику глядача. Методом опору йде сприйняття, адже проковтнути млявий живопис чи кострубатість інсталяцій тяжкувато. Мистецькі твори мають демонструвати власні закони з принципу: як і для чого вони виникають. Лише в цьому випадку глядач може зрозуміти ідею художника без допоміжної ,, зовнішньої інформації ”. Запереченням цьому може бути старе твердження проте, що художні твори визнаються майбутнім поколінням. Сфера зацікавленості немає часових прикмет і якщо полотно не прочитане теперішнім, а майбутнім – це свідчення про недостатню зрілість як глядача, так і майстра( про це можна говорити окремо).

Чим би не спрощувалися ці тези – мистецтво без глядача не існуватиме. Надто примхливе воно в цьому плані.

Гадаю має залишатися той стрижень, який може стати опорою новим тендеційним пошукам, що приведуть до ґрунтовного, всебічного знання про об`єкт зображення, його природну сутність. Лише через творчо переосмислений досвід мистецтва, митець може прийти до досконалості, а не загрузнути в майстерності безслідно. Далеко не всі витримують цей тест. Те, що сьогодні являє собою –  здебільшого виробництво непотребу, тому заповнене зверхністю і порожнечею ефектів. І лише маленька частина – це дійсно щось вартісне.

Можна сперечатися з принципами концептуалізму, який каже, що ідея головне, а втілення значення немає. Ідея сама по собі ілюзорність. Шлях, пройдений нею до втілення, нерідко вимагає титанічних зусиль, але повинен бути пройдений ідеально. Лише тоді можна спитати:,, Чи пройде випробування часом це мистецтво?”.

Творчий процес вабить… І на перших порах видається безмежним. Техніка. Саме вона в своєму стандартно-поданому вигляді безмежна. Спроби розширення її меж  дозволяють мистецтву бути більш доступним, ширшим і тим декламувати абсолютність ідеалу.  Кожен митець, пройшовши шлях вивчення основ мистецтва отримує можливість знаходити особливі засоби передачі задуму, складаючи нові голограми, використовуючи засоби сучасного світу. Та в середовищі популяризації творчого процесу  розвиваються несподівано елементи здекорованості. Вони у сухості і затертості. Робити щось, щоб виділитися здебільшого характеризує ентузіастів непричетних до мистецтва. Це стосується скоріше молодіжних напрямків, які не варто, як кажуть, судити строго, а лише з принципу:,, чим би дитина не бавилася, лиш не плакала”. Вартісніший сам процес формування, що неодмінно має виявити глибинні творчі течії.

Сьогоднішній арт-простір охоплює неймовірно великі площі. Арт-ринок включає в себе систематизовану роботу арт-салонів, інтернет-сайтів, арт-галарей, скульптурних салонів, відео-артів… На цих просторах з`являються художники-бренди, що виділяються своїми новаторськими, а іноді і революційними ідеями в мистецтві. Цей показник засвідчує початок нової фази, що має ознаменувати нове світосприйняття. На даному етапі воно викристалізовується через новітні технології і гучно йде в ногу з часом. Діалог з традицією порушується саме гучністю і складністю утворених образів. Через співставлення різних художніх систем, через авторські прийоми наділяти ,, класичний фон” особистісним втручанням збереже здатність мистецтва,, відстоювати нашу чутливість до відмінностей і посилювати нашу здатність переносити нестерпне…”(Ж.- Ф. Ліотар)

Філософ Гарі Леман сформулював тезу, згідно з якою нова фаза відбудеться лише тоді, коли в традиційних медіа-живописі й круглій скульптурі – буде створено певну кількість принципово нових творів. На його думку, мистецтво, створене в новітніх технологіях, нової фази ознаменувати не може. Чому ж все-таки в новій фазі, де йде одночасно роздроблення і об`єднання фрагментальних частин фундаментом залишиться картина і скульптура? Про це підказують пройдені фази, сама історія мистецтва, що оберігає і утаємничує загадкову примху – трактувати свої примхи.

Як класичне так і сучасне мистецтво, як би не вирішувалися епохальні віхи, залишає за собою право у любих напрямах до змін тримати вектор в одному напрямку – пошук божественного, удосконалення душевної субстанції. Не релігійності, а її нової проекції.

             Валентина Костьо