Його величність «Парнас»

Тільки генії здатні народити шедевр

Семирадський перебував у Римі, коли йому вручили лист зі Львова.

Пан Зигмунт Горголевський звертався в листі до відомого польського художника з пропозицією створити полотно, яке б прикрашало завісу нового, ним спроектованого оперного театру у Львові. Велична архітектурна споруда мала стати однією з кращих у Європі, головним театром Галичини. Споруда будувалася з 1895 року по 1900. Семирадський в 1984 році створив полотно для театру ім. Словацького в Кракові, яке органічно вписалася в інтер`єр і її схвально прийняла публіка. На пропозицію Горголевського художник погодився з умовою – свобода у виборі теми. Вже в січні 1889 року він приступив до роботи над ескізами, а в червні того року вислав до Львова фотографію рисунка майбутньої картини, відзначивши в листі, що сам малюнок через розміри та вагу складно і довго транспортувати. А ще зазначав, що враховуючи масштаб полотна, не в силі закінчити її до наступної  весни. Враховуючи транспортування картини на той час, то вона може бути у Львові хіба що до осені. Згодом попросить замовників експонувати полотно у Варшаві. Це, пояснював він, піднесло б цікавість до твору, надало б йому розголосу.

Відхиливши всі замовлення, Семирадський у жовтні 1899 року розпочинає працювати безпосередньо лише над самим полотном. Майже рік художник створював «Музи на Парнасі» і завершив її в червні 1900 року. Львівська опера відкрилася 4 жовтня 1900 року, незважаючи на відсутність полотна. Генріх Семирадський був запрошений на прем`єру лірико-драматичної опери «Янек», про те він не зміг приїхати. Відгукнувся на листівку із зображенням театру:

«Дякую за картку із зображенням театру. Чудова споруда. Всі земляки, які бачили говорять про нього з великим захопленням. Я мав можливість це чути, як того літа у Варшаві, так в Римі…»

«Парнас» експонувався спочатку в Римі в залі Акваріум на площі Манфредо Фанті, а потім, у вересні 1900 року, у Варшаві. Тільки на початку жовтня художник зайнявся відправленням полотна до Львова. До міста вона прибула 16 жовтня і була розміщена спочатку в будинку виробничих майстерень театру. Полотно розміром 5,8 х 9 м потребувало відповідного оформлення. Ним зайнявся художник-декоратор театру Станіслав Ясєнський. Для цього було створену бордюр шириною півтора метри. В неділю 13 січня 1901 року картину змогли побачити глядачі.

Та не обійшлося без ексцесів у цій історії. Картина не сприйнялася однозначно всіма. Польська письменниця Габріела Запольська цілковито її скритикувала, що дуже розхвилювало Семирадського. Натомість він відповів:

«Коли вложилося стільки праці, стільки думки і серця в якусь справу, брутальні і злісні відгуки… болять і дратують. Прагну тиші і спокою, тим паче, що працюю над великою композицією».

Другу світову війну шедевр пережив завдяки патріотам театру, які заховали його в оркестровій ямі під уламки декорацій. Із 1967 року полотно стало власністю Львівської галереї мистецтв. У 80-их роках пройшла реставрація театру, була відновлена і завіса.

Щодо сюжету картини, то сам художник просив дирекцію театру надрукувати тлумачення картини для зручності глядачів. А сам пояснював її так:

«Центральна постать, що розміщена на тлі храму Аполона – бога прекрасних мистецтв і поезії, – уособлює натхнення у вигляді Піфії».

З правої сторони, на тлі понурого краєвиду зображено людський натовп, який женеться за примарами людського щастя: фортуною, славою, коханням, головними пружинами трагікомедії. Алегорична постать Історії лівою рукою вказує на ту шалену гонитву. В правій руці вона тримає книжку з вписаними на ній словами: «як було, так є – чи так буде завжди?» Постаті Комедії і Трагедії доповнюють цю групу.

На лівій стороні картини: жіноча постать, що сперлася на арфу і дивиться на постать Натхнення. Вона уособлює музичну драму (Оперу). Двоїсту сутність опери розтлумачують зображені поруч: Поезія (з лірою в руках і лавровим вінком) і Музика у вигляді Сирени – напів-птаха, напів-жінка. Оперу доповнюють: опера комічна (Оперета) – молода, грайлива, усміхнена жінка, що тримає ліру,  прикрашену комічною маскою і Танець. Із таємничих випарів, що виринають із глибин землі, утворюється і підноситься в гору окрилена Уява (Фантазія). Сила, що врівноважує уяву під час свідомої творчості – Розум, – стоїть по другий бік дельфійського триножника в одязі Мінерви з терезами в руці.

«Парнас» є втіленням високого потягу людини до творчості, до прекрасного. Музи, яких відтворив на полотні Семирадський, до тепер надихають на творчі звершення не одне покоління. Величність цього твору не потребує підтвердження.

Валентина Костьо