Ботічелівська весна

 «Він першим зустрічав ранковий туман нового і довгого дня в історії світу під єдиним знаменом чистого мистецтва».

Такими словами російський мистецтвознавець Павло Муратов охарактеризував флорентійського художника другої половини ХV століття Сандро Ботічеллі. Популярність художник заслужив завдяки покровительству відомих, на той час, братів Медичі. Він довгий час виконував замовлення для їх дому і вілли Кастелло. Витончений стиль Ботічеллі, виразність, поетичність вирізняли його роботи з поміж інших майстрів. Своє розуміння і свою естетику художник вкладав у сюжети, надаючи кожній деталі на полотні особливу роль. Епоха Відродження рясніла талантами. Це епоха, в якій кардинальних змін зазнавали не лише стилі в мистецтві, а й світогляд людини в цілому. Відбувалося оновлення стереотипів. Міфологічні образи набували рис реальних, тобто канонічність почала втрачати свою вагу. В образі Бога поставала людина. Християнство зазнавало радикальних змін. Лоренцо Медичі, що правив на ту пору у Флоренції проповідував гуманізм і був послідовником неоплатоніків – групи вчених, котрі клали собі за ціль об`єднання класичної філософії з християнством, щоб змінити пануючі погляди на Всесвіт. Вони з повагою відносилися до язичництва, а античні алегорії вважали невичерпним джерелом мудрості. Кошти, які ці багаті люди вклали в мистецтво, творили безсмертя. Це пора духовної революції. Свідки якої, залишилися на полотнах.

Саме в той період Сандро Ботічеллі пише «Народження Венери» і «Весну». Божественна краса в людських образах, символізм та загадковість майже п`ятсот років залишаються незмінними. «Весна» була замовлена для юного Лоренцо П`єрфранческо Медичі, як путівник у самовдосконаленні, як вказівник шляху до вищих сфер. Ботічеллі черпав натхнення при створенні картини з календаря Овідія «Фасти», з поезії сучасників. Та створене ним не лише поетичне сказання. Поєднуючи античну поезію з міфологічним підтекстом, Ботічеллі створив полотно з глибоким філософським змістом. Виконана «Весна» на дереві (тополя) темперою в 1478 році. Розміри – 203 х 314. Довгий час картина зберігалася в будинку Медичі, лише у 1815 році потрапила в галерею Уффіци. Після смерті роботи Ботічеллі були на довгий час забуті, як такі, що не виявляли величі і не мали чистокровних християнських мотивів. Цьому ще й посприяв приїзд до Флоренції Джироламо Савонарола – фанатичного вікарія ордена домініканців, який хотів навернути народ в лоно Христове. Він затвердив славнозвісні костри марнославства. Ботічеллі, як вірний послідовник монарха, власноручно спалив декілька своїх робіт та малюнків. В 1919 році на «Весну» звернув увагу мистецтвознавець Джованні Туччі і вона стала перлиною експозиції, світовим шедевром, дивом мистецтва.

Композиційність картини доволі складна і має декілька локальних груп, що пов`язані між собою внутрішнім рухом. Плавний ритм, на якому тримаються персонажі відкриває хитку віртуальність, де зримі образи мають можливість постійно рухатися, створюючи ефект ілюзії. Можливо, Ботічеллі свідомо відмовився від ренесансної побудови перспективи, щоб підсилити відчуття дива. У кожної фігури свій горизонт, то ми можемо бачити їх трохи зверху, то знизу. Плоскінне зображення стовбурів дерев здаються важкою завісою, тоді, як, всіяна квітами земля, плавучою і хиткою. Фігури розміщені хвилею. Вони, то тісно скупчені, то поодинокі. В лініях контурів і складок переважають діагоналі зі зростанням вліво. Погляди більшість фігур розділені. Рухи кожного, ніби зразу забуваються, коли по інерції переходиш поглядом від одної фігури до іншої. Ця таємничість руху на картині містично закладена художником з діючого принципу природного циклу. «Весна» тісно пов`язана з культурою Італії того часу. Картина мала сприяти утвердженню моральних ідеалів. Образ Венери в картині Ботічеллі символізує не лише любов і красу, а й милосердя, гуманність, добро, людяність. По тематиці і вибору діючих осіб, картина перегукується з костюмованими дійствами, що проходили у Флоренції щовесни. Та є в картині зміст, який могли сприйняти найбільш освідченні сучасники Ботічеллі – тема духовного життя.

«Весна», або «Прімавера» показує сад Венери, богині кохання, цвітіння, відродження, творіння. Той самий неоплатонівський образ краси, ведучої від земного до небесного. Рух в картині відбувається з права на ліво. Голуба фігура з крилами, одна з найкращих вигадок Ботічеллі, символізує бога західного вітру Зефіра. Від його подиху зігнулися стовбури дерев. Крони їх мертві – ні квітів, ні плодів. Зефір переслідує німфу Хлорис, яку візьме за дружину і перетворить на богиню Флору. Вона на картині зображена в розшитому квітами платті і у вінку. Більшість називають її весною, та в дійсності це один і той самий персонаж. Дві жіночі фігури не реагують одна на одну. Про це говорить віртуозно написаний одяг, що розвивається в різні сторони. Ці персонажі символізують перший місяць весни, відродження всього живого від зимового сну. Весна, ніби хоче розсівати з подолу весняне цвітіння. Її ошатне вбрання прикрашено стилізованими квітами, імітуючи вишивку. Ботічеллі полюбляв відтворювати такі прикраси. Флора легко йде по землі, пильно вдивляючись у глядача.

Венера зображена в центрі картини. Схиливши голову, вона дивиться прямо на глядача, жестом правої руки благословляючи трьох грацій. На ній характерна фата заміжньої флорентійки, лице виражає сум та скромність, той тип мадонни, що полюбляв зображувати Ботічеллі. Ореол із листя та арка над образом підтверджують бажання художника вознести її до ряду святих. В горі над нею пузатенький, із зав`язаними очима, амурчик – син Венери. Він націлився зі свого лука в одну з Грацій. Ці тендітні жіночі образи символізують Відчуття, Інтелект і Волю.  Переплетіння рук, дивовижне змальовування одягу грацій, говорить про майстерність, якою володів художник. Тонкі лиця, витягнуті шиї, покаті плечі, округлі животи складають ідеал жіночої краси ренесансної Флоренції. Граційність рухів викликає відчуття танцю, летючості образів, божественності і недоторканності. Художник винахідливо змальовує зачіски молодих богинь, що важкими потоками спадають на плечі, то в`ються локонами в ритм руху тіла. Прозорі одежі служать, хіба що, вивільненню танцю. Недарма танець Грацій  прирівнюють до танцю ангелів в райському саду в композиції «Страшний суд» Фра Анжеліко. В образі Венери і грацій художник показує возвеличення і поклоніння жінці. Цікавим є факт, що Венеру Ботічеллі писав з відомої на той час флорентійки Сімонетти Веспуччі. Можливо, художник був закоханий в цю особу, бо з такою любов`ю і ніжністю зображував її на багатьох своїх полотнах. Вона померла у віці двадцять дев`ять років. У 1477 році під час перевороту, затуливши свого брата Лоренцо, гине молодий Джулиано Медичі, а згодом і Лоренцо. Люди, які були близькі Ботічеллі відійшли у вічність, а їх образи постійно переслідували художника і так часто з`являлися на полотнах.

І Венера, і три Грації символізують другий місяць весни – квітень. Завершальним образом картини є постать Меркурія. Він син німфи Майї, в честь якої названий місяць май, травень. За допомогою жезла він розганяє хмари. Рахується, що в цьому образі Ботічеллі зобразив Лоренцо Медичі.

Надзвичайно цікавим є сад Венери. Фахівці та дослідники картини нарахували численні види рослин і кущів, зображених на полотні. Ботічеллі уважно вивчав рослинність, що проростала у Флоренції весняної пори, щоб з достовірністю передати у своїй роботі. Апельсинові дерева також не випадковість у «Весні». Цей плід – елемент герба Медичі.

Символів, трактувань у Ботічелівської «Весни» неймовірна кількість. Її не перестають вивчати вчені, астрономи, теологи, мистецтвознавці… Це той шедевр, про який кажуть: «Тут сказано все і нічого».

Валентина Костьо