Ілля Рєпін – «Бурлаки на Волзі»

 «Це дрімучі якісь геркулеси, зі скуйовдженими головами, з бронзовими від сонця грудьми і жилястими нерухомо висячими вниз руками.

В. В. Стасов

«Бурлаки на Волзі» одне з небагатьох полотен, якому повезло в тому, що збереглися численні підготовчі роботи автора – Іллі Рєпіна. Крім того, сам Рєпін на схилі віку написав повість-спогад про те, як він створював свій шедевр. Спогади багато що пояснюють. Та картина говорить сама за себе. Вона на диво легко знайшла собі місце в історії мистецтва. Рєпін взявся за саме складне завдання і вирішив його блискуче, не дивлячись на молодість, а можливо завдячуючи їй.

Початок «Бурлаків» –  в 1868 році. Рєпін на той час навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. Ще першого року навчання йому поталанило познайомитися з Крамським. Рєпін часто бував у свого друга і в Артілі художників. Разом з ними малював, зачитувався Чернишевським і Добролюбовим, думав про мистецтво… Це була друга Академія. Так формувався один із видатних художників-передвижників. Якось Рєпін прогулювався із Савицьким набережною Неви. Раптом вони побачили гурт бурлаків, що тягнули за собою баржу. Побачене врізалося в пам`ять молодого живописця. Напевно тоді з`явилися перші ескізи, та вони не мали відношення до композиції майбутньої картини і, нажаль, не збереглися. Перші думки про створення картини були досить далекими від кінцевого варіанту. Не зберігся і інший ескіз. За словами Рєпіна на ньому показані фігури бурлаків на краю обриву. Це лиця втомлених, змучених непосильною працею людей. Якби художник розробив цей задум, то полотно набуло б гостросюжетну соціальну тематику, та Рєпін не відкрив би нею нічого особливого на той час у мистецтві. Він шукав те, що по праву засвідчило б його талант. На іншому акварельному малюнку композицію з бурлаками художник доповнив поважними особами, які відпочивають і розважаються на пікніку. Федір Васильєв з цього приводу зауважив, що бурлаки виглядають штучно серед такої пишноти, можна заплутатися в цій картині, забагато безстрасності. Рєпін взяв до уваги сказане. Він зрозумів, що не готовий до створення «Бурлаків»: досить погано знав життя цих людей, характери і світ, в якому вони жили. Так виникла ідея поїздки на Волгу, щоб на власні очі побачити і відчути глибину душі своїх героїв. В 1870 році Рєпін разом з молодшим братом Василем, Макаровим і Федором Васильєвим зібралися у цю подорож. Із Твері вони вирушили вниз по річці до Самари. Зупинилися в Ширяєві, живописному куточку неподалік Жигулів. Літо було плодовитим. Тут і розпочалася рєпінська епопея «бурлаків». З часом Рєпін потоваришував з людьми, які згодом стали героями його полотна. Він ходив поряд них і малював на ходу, сидів біля вечірнього вогнища, розмовляв, спостерігав і вивчав їх. Вони все більше розкривали йому свою душу. Рєпіну потрібно було вибрати тих, хто дійсно найточніше підходить для образів, які запланував на картині. З`являються нові ескізи: «Біля вогнища», «Буря на Волзі». Він не оплакував їх, а захоплювався своїми героями, їхньою стійкістю і вдачею. Мотив вносив важливу компоновку до майбутньої картини. Якраз цей задум і захопив Рєпіна, він шукав нове вирішення всього образу картини. У Третьяковці зберігається ескіз «Бурлаки, що йдуть у брід». Це один із варіантів у пошуку композиції. Ескіз дописаний художником під час другої подорожі на Волгу – в 1872 році. Ці «Бурлаки» були все-таки боковою лінією, від основного задуму. Важливою знахідкою для Рєпіна став композиційний малюнок, де він ватагу бурлаків розвернув вздовж площини листка. Від цього малюнка і можна говорити про народження шедевру. Нова композиція одразу націлила художника на вирішення нових завдань. Рух ставав спокійнішим, розміреним; цей мотив руху тяжів до монументальності. Кожний із героїв отримав самостійність; тепер не варто було зводити їх до одного настрою. Потрібно було різноголосся. У Рєпіна з`явилося бажання охарактеризувати народ. Сама композиція, розвернена на глядача, створювала абсолютно нову модель, яка врешті-решт задовольнила художника. За малюнком він створив етюд і вже за ним писалася картина.

Після повернення з Волги робота над картиною пішла швидко і на початку 1871 року була викладена в товаристві заохочення художників. Та Рєпін не вдовольнився  нею, тому почав переробляти і робив це прямо на полотні. Та відволікали інші завдання: терміново потрібно було писати дипломну роботу, потім груповий портрет композиторів. Влітку 1872 року Рєпін із дружиною їде знову на Волгу: він шукав натуру, писав етюди. Не можливо уявити, як змінювалися «Бурлаки» під час роботи художника за два роки. Рєпін наполегливо шукав образ народу на своїй картині. В 1949 році дослідник А. Н. Савінов опублікував замітку «Про переробку «Бурлаків на Волзі». Дослідник роздивився під новим, пізнішим шаром фарби першочерговий задум Рєпіна. Це стосувалося зміни деяких персонажів. Голова самого правого бурлака залишалася опущеною. Тепер він підняв голову і дивиться на глядача прямо і рішуче. Це дало картині силу і міць. Інші поправки не такі значимі, та всі вони підпорядковувалися основному принципу – послідовному вираженню нової трактовки народної сцени. Рєпін забрав з картини ланцюжок гір на горизонті, від цього стало просторіше і вільніше на картині; бурлацька ватага злилася з пейзажем, набрала характер протяжної пісні. Рєпін більш чітко розбив ватагу на групи. Ці групи, як строфи у вірші дали картині рівновагу і закінченість. Фігури, що додалися зробили ритм дійства чітким і ясним.

У ватазі одинадцять людей. Кого тут тільки нема! Піп Канін, солдат, Ілько -матрос, калмик, грек, старий бурлак, молодий хлопець Ларька. Художник спеціально хотів зробити свою ватагу бурлаків багатоликою, щоб ці люди представляли весь народ. Та художник не поступився правдою, природністю створеного. Кожний із героїв картини для художника живе лице, був конкретною людиною зі своїм характером, життям, долею. В цьому, в якійсь мірі і пафос рєпінського полотна. Найбільше Рєпін захоплювався Каніним.

«Була в його лиці особлива незлобність людини, стоячого багато вище свого середовища. Так думалось мені, коли Еллада втратила свою політичну незалежність, багачі  Залізного Риму ина ринках, де торгували рабами купували собі вчених-мислителів для виховання своїх дітей…

Багато років після я згадував Каніна, коли переді мною в пропотілій наскрізь сорочці проходив по борозні Лєв Толстой …»

Канін позував Рєпіну серйозно і вдумливо. Він спокійний, просвітлений, його печаль далека від відчаю. В ньому зібрана сила і мудрість, правда і честь. Сусід Каніна виконує в композиції іншу функцію. В ньому домінує фізична сила. Цей чоловік з бородою простий і наївний, в двоє ширше інших бурлаків, здається він тягне не лише баржу за собою, а й всю ватагу. Для загального строю картини  важливо, що саме ці два персонажі виявилися попереду. Вони стверджують тему сили і краси, забезпечуючи тим самим перевагу позитивного, навіть героїчного начала над критичним аналізом.

Та не менш важливою на картині є решта героїв. Кожний з них – це ціла епопея життя, боротьби, сили. Єдиним на картині, хто вперто дивиться на глядача є матрос Ілька, що поряд Каніна. Він озлоблений, різкий, рішучий. Від цього погляду мурашки по шкірі. «Цей, здається, всюди побував, в усіх краях світу спробував життя і шукав щастя, і сам став схожим на якогось індуса чи ефіопа…» (із вибраних творів В. Стасова). Ілька не хоче миритися, прощати образи. Його принижує стан раба у цьому світі, але він вперто тягне баржу.  На задньому плані бурлаки не менш усвідомлюють свій пригнічений стан і разом з тим своє приречення. Ось тільки молодий Ларька пробує протестувати лямці. Він хватає руками ненависний ремінь, відкидає голову назад і, ніби призупиняється у своєму русі. Його рожева сорочка світлою плямою малюється на фоні темного одягу решти бурлаків, тим самим вирізняючись з групи. Та ця рішучість Ларьки мине, він звикне до важкості, що тисне на груди і монотонно примкне до групи, а поки що обурення панує над ним. Остання група із трьох людей найбільше віддалена від глядача. Тут недавній солдат, що лише вчиться бути бурлаком втомлено долає цей шлях. За ним темноволосий грек повернув голову на тих, хто поганяє з баржі. Гнів і злоба в його погляді і водночас щось царське і величне. Він, як протилежність  останньому бурлаку, що зовсім не маючи сил, йде з опущеною головою.

Дійсно, такі різні рєпінські бурлаки. В їх характерах той новий підхід, який так ретельно шукав художник. Стасов так висловився після виходу картини:

«Не для того, щоб розжалобити і вирвати громадські вигуки , писав свою картину Рєпін: його вразили бачені типи і характери, в ньому жила потреба намалювати далеке, невідоме життя і він зробив із картини таку сцену, для якої рівню знайдеш, хіба що, у глибоких творах Гоголя».

Важливо, що Рєпін не сприймав своїх бурлаків через приниження. Його цікавили самі люди, захоплювала ідея багатообразності народних мас. Цей склад глибоко продуманий, зважений. Тут різні професії, національності, вік і темпераменти. Образи так співставленні між собою, що існує гармонія між сильними і слабкими. Мотив сили помірно затухає по мірі руху погляду глядача зліва на право, потім він підтримується поглядом Ларьки і грека і завмирає на фігурі останнього, понурого бурлака. В цьому загальному малюнку, об`єднуючому різних героїв, є закінченість, внутрішня логічність. В цій закінченості – один із принципів композиції.

 Ще одне завдання, яке блискуче виконав Рєпін стосується монументальності. Жанрові картини 60-их були малими по розміру, не могли претендувати на монументальне звучання. Якраз новостворена композиція «вимагала» цього. Будуючи композицію картини, Рєпін мав перед собою чимало завдань. Він повинен був передати рух, зробити сцену переконливою, реальною.  Та з іншого боку, щоб досягнути враження значимості необхідно цей рух заспокоїти, врівноважити. Художник обрав точку зору трохи внизу, тому ватага так ясно читається на фоні пейзажу, через це фігури набирають рис монументальності. Рєпін таким чином розташовує ватагу бурлаків, що їх голови тягнуться паралельно горизонту, що створює враження стійкості, а та лінія, що позначає шлях бурлаків по піску наближається до діагоналі. Цю діагональ повторює лінія берега. Цей же ритм підкріплюється розташуванням баржі. Всіма цими деталями Рєпін створює рух бурлаків. Одначе він не дозволяє зайвої активності, а навпаки, ніби затримує його. Для цього використовує вертикальні ритми, наприклад, бурлак з люлькою, фігури Ларьки і грека. Рєпін турбується про загальні контури ватаги, даючи її в перспективній зменшуваності, значно збільшуючи масштаби попереду і разом з тим ділить на три самостійні групи, кожна з яких по своєму контуру утворює трикутник – площинну стійкість.

Принцип об`єднання руху і стійкості, життєвості і картинності стане головним в творчості Рєпіна-жанриста. Коли дивишся на картину, перед нами як живі її герої. Рєпін створив свої «Бурлаки», як пам`ятник праці народу, стражданням його, силі, духу, віри… Він зумів створити новий для мистецтва задум і стати попереду всіх.

«Я не можу і ніколи не міг займатися безпосередньою творчістю, прикрашуванням, робити із своїх картин килими, радуючи очі. Всіма своїми силами я прагну втілювати мої ідеї про правду життя. Життя навкруги, наша дійсністть мене надто хвилює, мучить вдень і вночі, не дає спокою і сама проситься на полотно»

Ілля Рєпін

Валентина Костьо