У фотографіях минулого – там сфотографовані ми

 «Його пам’ятають як людину з добрим серцем, готовим завжди й кожному допомогти і порадити.

Жоден нужденний не відійшов від його дверей  з порожніми руками, кожному був готовий віддати останнє» – зачитує ознайомчий текст з автором Валентина Костьо, відкриваючи виставку робіт священика й фотографа Миколи Аврелія Керестені. В той час, як у таємничому світі фотографії, чорно-біла сутність минулого вимальовує побут звичайних людей крізь призму сучасного погляду. Ми здатні сповна зацінити одяг, чорні плями і світло… і зовсім трішки впіймати спектр почуттів та миттєвостей, що передають хронологію 40-х років 20-го століття у всій повноті простої, але довершеної буденності. Кожне фото композиційне – саме той просторовий кадр, що робиш раз і назавжди.

Ретро-настрій, ретро-фото подорожуючи  у ретроспективу через виставкову залу ІМПАСТО.

Певно неспроста,  після тривалої перерви в роботі, Виноградівська виставкова зала відкриває свої двері виставкою робіт людини, яка  не скорилася та встояла перед машиною комуністично-радянського режиму. Позаяк, кожен час має свою історію, свій режим, свій погляд … і сильних духом особистостей, які вміють зупиняти швидкоплинність життєвого руху  та перекладати його на мову чуттєвості. Ото заходиш до ІМПАСТО, дивишся на фото і відчуваєш проникливі зирки дитячих поглядів, запах маку, тишу поля у шумі вітру, спокій дівчини, яка читає при свічці, погляд старця у постолах… І враз бачиш історичну прірву між паном та бідняком, бо той погляд старенького настільки багатий, що вміщує в собі усю життєву мудрість, яка не відділяє за розміром  статків, але об’єднує за почуттям людськості. Ось це вона і є сила Духу.

А на відкриття прийшло чимало гостей. Серед переліку місцеві художники,  представники громадських об’єднань,  посадовці,  преса та пересічні люди. Як не дивно, але саме ця ранговість примусила побачити сьогоденність у фотографіях минулого – там сфотографовані ми.

Нинішня виставка фотографій Миколи Аврелія Керестені представлена Йосипом Климчаком. Перед примусовим виселенням  автор заповів її саме цій родині.

Ще один не дивний, і не збіг, і не обставин примушує зупинитись на факті тому, що Володимир Ньорба голова спілки фотохудожників Закарпаття, зумів повернути роботи священика родом  з с.Королева, що поблизу Виноградова, додому. Але тільки після їх подорожі Європою.

Так ми відкриваємо для себе старі-нові імена. Так ми відтворюємо історію в сучасності, так… тільки так – віддаючи дань культурно-історичному розвитку у власній свідомості ми інвестуємо майбутнє у потенціал найвищої якості. Тільки так і тільки тепер, зараз, сьогодні. Кожне сьогодні  окреслює яким буде завтра.

І якщо вчора Микола Аврелій Керестені був священиком за покликом Душі, а фотографом –  за покликом Духу, то сьогодні він та людина, про яку говорять, а завтра він стане частиною класики – яку вивчатимуть діти у школі. І виявляється для цього треба так мало – просто бути собою відтворюючи ідентичну тільки собі справжність.

• 

• 

• 

• 

Довідково:

Священик і фотограф Mикола Аврелій Керестені народився 24 червня 1910 року в селі Королево. Закінчив гімназію в Береговому та теологічну гімназію в Ужгороді та Пряшеві. Висвячений в Ужгородському Хрестовоздвиженському кафедральному соборі 28 липня 1935 року. Службу розпочав у селі Звала. У 1938 – 1950 роках служив капеланом в Гуменному, з якого регулярно, аж до 1950 року, добирався до села Сопковці на службу, що взимку було дуже не просто.

Проводив Маріянську конрегацію греко-католиків в Гуменному та багато часу присвячував молоді. Вчив їх співати старослов’янські пісні, молитися тa, в скромному капеланському будиночку, репетирував з ними театральні спектаклі. Часто риболовив разом з ними на річках Лаборець та Ціроха. Великим його захопленням була фотографія. Керестені був членом фотогуртка при Клубі словацьких туристів і лижників, активно брав участь у різних змаганнях та виставках.  

У грудні 1943 р. в Гуменному була організована перша фотовиставка словацьких фотоаматорів, у якій Mикола Аврелій Керестені взяв участь. Пізніше його фотороботи експонувалися також на виставках у Спишській Новій, Кежмарку, Банській Бистриці, Братиславі.

Високою оцінкою його копіткої роботи у царині фотографії стала нагорода «Золоте яблуко» на фотовиставці у Франції. Успіхи його виставкової діяльності оцінили редакції декількох часописів. Саме фотографії М.А. Керестені були вибрані для оформлення чергового календаря.

Теми митець знаходив у своєму найближчому оточенні. Так, у спадок нащадкам, залишилися пейзажні фотографії межиріччя  Лаборця й Цірохи, портрети мешканців Гуменного, Гажина, Сопковців, Кудловців, Камениці. Часто  він фотографував дітей та молодь, яким присвячував чимало свого часу.  

Репресивна машина комуністично-радянського режиму не зламала міцного духом Керестені. Він залишився вірним греко-католицькій церкві, навідріз відмовившись перейти у православ’я.  Його інтернували на примусові роботи до концтабору в  Новаки(1950), звідки був переміщений до Глоговця, а пізніше до табору в Пензіку  і монастиря в  Подолинцях. Пізніше, ліквідувавши монастир ( 20. 11. 1951), його виселили до Турнова (Чехія), де він працював на фермі.  Під час роботи ніби-то впав до вигрібної ями, в результаті чого зазнав серйозних ушкоджень голови. Його прооперували, але проблеми зі здоров’ям залишилися на все життя.  

Пізніше Микола Аврелій Керестені працював робітником мотузкової фабрики в Турнові, а востаннє – на хімічних комбінатах міста Литвинов, де отримав виробничу травму хребта. Помер Микола Аврелій Керестені в  місті Литвинов  25 січня 1969 року.

Світлана КЕДИК