«Якщо одна гора вищає, вищають гори інші» – Петро Мідянка або Зустріч з автором у Виноградові

«Я мав багато літературних вечорів, що проводились в різних місцях і таких, як національно-академічний театр у Львові, але чомусь, люблю маленькі зали, скажімо, як зали бібліотек. Виступав і в Тячівській бібліотеці і в Хустській… нарешті добрався й до Виноградова.» – розказує Петро Мідянка.

Власне, імпровізована зустріч відбулася у районній Виноградівській бібліотеці за ініціативи Василя Горвата. Впізнавані обличчя людей, котрі цікавляться літературою і не тільки, вдумливо слухали есе про творчий шлях Петра Мідянка з вуст автора.

Можна переповісти цілий ряд його здобутків, та мені хочеться передати особисті спостереження на рівні морально-культурного піднесення від зустрічі з ерудованою людиною з неабияким багажем енциклопедичних знань. Відчуваєш простір світосприйняття і велич сутності простоЛюдини. ПростоЛюдини, котра живе насушним життям, несе в собі культ Бога та Батьківщини, через це й дарує українському читачу найкраще з українського – мову і слово.

Це та простоЛюдина, котра змусила українського президента-втікача, коли той зачитував наказ про вручення Шевченківської премії, вимовити закарпатське слово «Луйтра».

Петро Мідянка став лауреатом національної премії України імені Тараса Шевченка у 2012 році за збірку поезій «Луйтра в небо».

Тож, закарпатський неусамітнений самітник цього дня з не менш ерудованою супутницею свого життя відвідав Виноградів.

Поезія Петра Мідянка перекладені російською, угорською, англійською, чеською, сербохорватською мовами. Тому сміло можна стверджувати, що це центральноєвропейський поет. У своїх творах він пропагує Україну, власне, Закарпаття, як маленьку часточку культурної спадщини цілого слов’янського народу.

«У кожному вірші пана Петра є логічний зміст, але основна суть у самодостатності слова. Кожен вірш, це цілий музей, який фіксує нашу ідентичність, нашу сутність, нашу історію, культуру…» – зауважив Василь Васильович Горват.

Василь Кіш продовжуючи династію Василів Васильовичів висловив захоплення: «Ми маємо щастя бачити і зустрічати у Виноградові справжнього, великого поета. Його багато хто не розуміє, але не думаю, що вірші треба пояснювати, їх треба читати, їх треба слухати. Автор, десь ігнорує риму, до якої ми звикли, але це не важливо, бо твори його надзвичайно глибокі…»

Якщо одна гора вищає, вищають гори інші. Як це може стосуватись поезії? – запитала Валентина Костьо тримаючи в руках збірку автора «Вірші з поду».

Її хитромудре питання лишилось за ширмою погляду Петра Миколаєвича у щирій посмішці.

Марія Андріївна Селехман не залишила без уваги гостя, обдарувавши його особистим посилом усіх благ.

Мальвіна Савинець подарувала автору ручку з написом «Петро», від виноградівських жінок. А Чухран Михайло – аж цілих «Сім тайстринок» своїх власних творів, не пошкодував для творчого гостя.