РЕЙТІ ЯНОШ – то művész (митець) Хто його не знає?!

РоздумиРЕЙТІ ЯНОШ – то művész (митець) Хто його не знає?!

РЕЙТІ ЯНОШ – то művész (митець) Хто його не знає?!

«РЕЙТІ ЯНОШ – то művész (митець)  Хто його не знає?!», – імпровізований мотив з Ш. Петефі.    

(Цей текст – то намагання розкрити окремі риси езотеричної сторони  творчості ЯНОША РЕЙТІ; філософська, психологічна,  символічна архітектоніка робіт митця).

Янош Рейті, один з найбільш оригінальних митців не тільки Закарпаття, неповторний графік, своєрідний пейзажист, самобутній ілюстратор книжок. Богемна особистість, і як угорський закарпатець виконує роль такого собі зв’язкового, поміж Товариством угорських митців Закарпаття імені Імре Ревеса і всією Україною та рештою світу.

Небагато віднайдемо індивідів посеред людей творчих, яким байдуже визнання, відзнаки та пошанування їх таланту. Герой тексту  не є винятком. Отож, які добрі, радісні звістки принесли недалекі роки цьому непересічному гонведу закарпатського малярства:

2013 – й рік – удостоєний обласної премії Й. Бокшая і А. Ерделі у жанрі прикладної графіки.

2016 – й рік – номінант премії імені Імре Ревеса, як живописець і графік.

2017 – й рік – персональна виставка робіт в Будапешті. 

18 січня  2017-го року в угорській столиці була відкрита персональна виставка творів Яноша Рейті «Звичаї і традиції» в галереї «Форраш» («Джерело»). Перед присутніми знавцями і шанувальниками мистецтва, науковцями слово тримали: Саліпські Ендре – головний консул Угорщини в місті Берегово; Еврі Ласло – голова Карпатського мистецького та культурного товариства міста Ніредьгаза. Своїм співом принесла втіху виконавиця народних пісень Корзенські Клара.

Сам пан Янош про про цю мистецьку пригоду висловився так: 

«Я радий, що відбулася моя персональна виставка у Будапешті. Збулося давнє бажання, мої картини побачили у столиці Угорщини…».

Виставка мала успіх не лише в Угорщині, про цю мистецьку акцію писав відомий закарпатський спеціаліст у сфері мистецтва – Володимир Мишанич.

Але, зосередьмося на окремих моментах езотеричного характеру в картинах художника. В наш швидко – біжучий час очевидно, що хоч і поступово, та вперто, з року в рік, таки відбувається утвердження національних, автохтонних цінностей, нехай мимоволі, та вони знаменують одну з тенденцій розвитку, – шукаючи нове, варто віднайти призабуте старе… Ще один вектор, синкретичний, який дає можливість розвивати цікаві варіації поєднання різних складових  в малярстві. Ця заувага дотична до творінь Я. Рейті, де перетинається філософський дух орієнталізму і західний стиль письма. Також проглядається в його картинах –  і змістовне, не банальне явище перетікання ідей, смислів, , у четверному (4) колі, а саме: малярство, поезія, музика, філософія. Ще віднайдуться невиявлені і тому не розтлумачені наповнення живопису цього митця.

Велику поживу для думки і душі містять праці Грега Брейдена. Ось для  прикладу коротка оповідь, де він пише: «Під час свого першого паломництва в буддійський монастир наприкінці  1990-х років  я швидко переконався, наскільки по-різному влаштований розум людей західного світу і монахів у місцях, заради вивчення котрих ми забрели аж так далеко. Найбільшою відмінністю між нами і ними являється, без сумніву, наше невгамовне бажання знати, чи все  влаштоване так, як влаштоване, і повна відсутність бажання знати це, у мешканців монастирів…».

Короткий діалог, що виник між одним з  вчителів у монастирі на Тибетському плато і мандрівником Брейденом: – «Якщо  ти бредеш по пустині і бачиш кролика з оленячими рогами, –   запитав він, –  що це: реальність або вигадка? – Видіння кролика в пустині   є породження свідомості тієї людини, яка бачить його, – продовжував я. – Якщо ця людина ви, то він настільки ж реальний, наскільки Ви вірите в нього».

Тому, коли ми задаємо питання: Наскільки реальна реальність? Відповідь мала б бути така:  

«Реальність реальна в тій мірі, в якій ми віримо в неї…».

Відомий дослідник і майстер відкриттів Еріх фон Денікен не тільки вірив в те, що описане в міфах колись було реальністю, а й наводить чимало вагомих доказів правильності своєї візії. Уважно вчитаймося в рядки однієї з його книжок:

«Філологи вважали Одіссея ”героєм давніх легенд”. А всю історію, зрозуміло, “не більш ніж казку”. Тривалий час ніхто не думав, що в основі міфу могли лежати справжні події, – до тих пір, поки Генріх Шліман з томиком Гомера в руці не виявив місто Трою…»

Обов’язково нагадаймо собі, чи все оте  дійсно відбувалося в історії минулих віків, та чому нас навчали у вищих школах? Якщо першопочатки людської цивілізації виводили: з давнього Риму і Греції, згодом, з Шумеру…, а як же тоді відноситися до археологічних знахідок Мізинської і Трипільської культур, як трактувати Кам’яну могилу? Таке враження що вченим Європи і США ці наукові факти невідомі до сьогодні, або вони не помічають їх усвідомлено, бо такі знання їм і їхнім державам просто не вигідно визнавати. Тоді що це за науковці?

Задаймося і таким питанням: «Якою бачили істину любомудри Сходу, тобто тибетські китайські? Зовсім інакшою являлася істина для теософів і мудреців Сходу. Вони також знали, що її не можна встановити без загального розуміння фізичного світу, але в той же час вони усвідомлювали, що істина перебуває перш за все в нас самих, в началах нашого  розуму і у внутрішньому житті нашої душі. Для них душа була єдиною божественною реальністю і ключем, відкриваючим всесвіт. Зосередивши свою волю у своєму власному духовному центрі, розвиваючи свої приховані здібності, вони наближалися до того великого вогнища життя, котре називали Богом», –  оці знання доніс до нас Едуард Шюре.

Янош Рейті, я переконаний, свідомо чи підсвідомо, застосовує  ту методу, щойно окреслену, у письмі своєму малярському (по Шюре)…

Зробімо зупинку, аби спробувати віднайти розгадку знаків- символів, що найчастіше можна уздріти на графічних, та не тільки, роботах автора: Риба. Сова. Півень…

«У загальних тричленних (по вертикалі) міфологічний схемах Всесвіту Риба служить основним зооморфним класифікатором нижньої  космічної зони та (менш виразно) великим тваринам, що символізують середню космічну зону. В творах так званого мобільного мистецтва палеоліту найчастіший елемент (на жезлах з отворами) представлений Рибою у вигляді фалоса. Деміургійна функція Риби проявляється в двох варіантах: активному, коли Риба приносить із дна первозданного океану мул, з якого створюється земля, і пасивному, коли Риба (Кит. три Кити) є опертям землі. Риба, що врятувала Ману, трактується як втілення Вишну… Згідно з біблійною традицією, Рибу отримає Месія і розділить з праведними наприкінці світу». – з “Міфів народів світу”.

А ось Володимир Остапчук доводить наступне: «Тут хотілося б нагадати про ще один стійкий образ українського фольклору –  ідіому дівчина – рибчина… Гадаю, ця метафора давніша за християнство, хоча.  без сумніву, символ Риби як щонайдавніший, доземлеробський, був поглиблений християнами, але й присвоєний. А тому про його істинну глибину можна лишень здогадуватися…».

Сова та птаха, що тримає зв’язок між світами, відає про долі і вершить їх, володіє езотеричними знаннями. Півень – то будитель, провісник приходу світанку, початку нового дня. Пробудженість властива тим, хто відійшов від приспаності – перейшов до духовної праці, такої, щоб була творчим актом.

«Вибравши собі землі закуток,

Ріка опанувала початок,

Рухалася наперекір:

Випрямляла лабіринти гір

І тягнулась крізь перехрестя

Звуком високим води пришестя». 

Людмила Нестуля (переклад з рос. мій, А.Б.).

Колись писав Євген Маланюк:  «… Гоголь є явищем, коли можна так висловитися  –  місячним». І на додаток цитата про того ж пана М. Гоголя: «… або згущував тіні на й без того тіньових явищах нашого історичного життя, або й освітлював їх, але світлом фантастично чарівним….». Не проводжу пряму паралель між “місячністю” Миколи Гоголя і малярством Рейті….Проте, дуже зрідка віднайдемо посеред картин цього автора твір з веселим, радісним змістом. Не скажу, що його картини занепадницького характеру, але містичну зажуру, легеньку захмареність таки виявляють…

«Холодна тиша.  Місяцю надламаний

За мною будь і освіти печаль мою» –

з Володимира Свідзінського.

Хоча минулого року довелося визнати, що у творчості митця відбулися певні зміни … Янош Рейті  ілюстрував малюнками дитячу книжку віршів авторства Weinrauch Katalin “Сirkuszvarazs” (“Зачарований цирк”). Чи не з усіх малюнків так і бризкає: сонячність, веселощі, радість. На нас дивляться – птахи, що весело гомонять між собою, зайчик-музикант, джміль гуде у польоті; а ось тут –  дерево життя, по гілках якого білочка поспішає до білченяти, у небі ясне сонечко, а  під деревом хлопчик приліг, а поруч зайчик; і ще один малюнок  –  як знак приходу весни, сніговик доживає останні дні, по ньому весело стрибають горобці, дах будинки ще  прикрашають бурульки, та з них уже скрапує  вода, песик визирає із буди, весну виглядає…

У фантазії Ольги Кобилянської  “Смутно колишуться сосни” потрапимо на тему розкриття взаємних віддзеркалень. Лісове озерце перебувало у володінні царя, він його називав ”морським оком”. Образ ”морського ока” зустрінете і в новелі  “Битва”: “Се було –  морське око. Неначе дзеркало, бережене прибиваючим багатством зелені,  лежало воно тут неподвижно, сонливо, з  погідною гладкою поверхнею, бездонне, ніби вічне дзеркало склепіння шпилів  дерев – кусень нетиканої краси”.

Озеро – то спокійне велике око. Воно увібрало в себе весь світ і відтворює з нього світ. Озеро могло б промовити: світ – цемоя уява….

А щодо митця, фантазера, мрійника, великого поціновувача жіночої краси, та передусім –  філософа, Яноша Рейті, то він, як і герой вірша Ш. Петефі :

«В часи минули на ослі

філософ їздив. На землі

усе змінилося з тих пір:

Тепер у нас

Осли – їздці

А  пішки ходять мудреці…».

Андрій Будкевич – Буткевич,

дослідник мистецтва, брендолог.

*Мотив з вірша Шандора Петефі «Газда Янош».

АНДРІЙ БУДКЕВИЧ (БУТКЕВИЧ) – брендолог, дослідник мистецтва, журналіст. Народжений 18 квітня 1962 року в Закарпатті (м.Мукачево). З 5 річного віку залюблений у читання, починав з прочитання казок. Навчався на історичному факультеті Ужгородського державного університету. Творчо працює у площині гуманітарного простору і продовжує займатися самоосвітою. Автор книжки "Білий світ на чорній землі" (Мистецька мандрівка Полтавщиною). Пише на культурологічно-мистецьку тематику, політичну, релігійну. Публікувався (публікується) в наступних виданнях: "Артанія", "Образотвоче мистецтво", "Культурологічні джерела" (часописи); "Шлях перемоги" "Українське слово", "Літературна Україна", "Слово Просвіти", "Українська літературна газета", "Культура і життя", "Український простір", чимало інших... У свій час публікувався у тижневику "Срібна Земля"(Закарпаття), як політичний експерт, також в "Українській правді" (гостра політична публіцистика). Веде мандрівний спосіб життя, відшукуючи обдарованих художників, скульпторів, народних майстрів, поетів (не обов’язково знаменитих) і створю’ тексти про цих самобутніх людей/

Залишити відповідь

c

Lorem ipsum dolor sit amet, unum adhuc graece mea ad. Pri odio quas insolens ne, et mea quem deserunt. Vix ex deserunt torqu atos sea vide quo te summo nusqu.

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва