РЕЙТІ ЯНОШ – то művész (митець) Хто його не знає?!

«РЕЙТІ ЯНОШ – то művész (митець)  Хто його не знає?!», – імпровізований мотив з Ш. Петефі.*     

(Цей текст – то намагання розкрити окремі риси езотеричної сторони  творчості ЯНОША РЕЙТІ; філософська, психологічна,  символічна архітектоніка робіт митця).

Янош Рейті, один з найбільш оригінальних митців не тільки Закарпаття, неповторний графік, своєрідний пейзажист, самобутній ілюстратор книжок. Богемна особистість, і як угорський закарпатець виконує роль такого собі зв’язкового, поміж Товариством угорських митців Закарпаття імені Імре Ревеса і всією Україною та рештою світу.

Небагато віднайдемо індивідів посеред людей творчих, яким байдуже визнання, відзнаки та пошанування їх таланту. Герой тексту  не є винятком. Отож, які добрі, радісні звістки принесли недалекі роки цьому непересічному гонведу закарпатського малярства:

2013 – й рік – удостоєний обласної премії Й. Бокшая і А. Ерделі у жанрі прикладної графіки.

2016 – й рік – номінант премії імені Імре Ревеса, як живописець і графік.

2017 – й рік – персональна виставка робіт в Будапешті. 

18 січня  2017-го року в угорській столиці була відкрита персональна виставка творів Яноша Рейті «Звичаї і традиції» в галереї «Форраш» («Джерело»). Перед присутніми знавцями і шанувальниками мистецтва, науковцями слово тримали: Саліпські Ендре – головний консул Угорщини в місті Берегово; Еврі Ласло – голова Карпатського мистецького та культурного товариства міста Ніредьгаза. Своїм співом принесла втіху виконавиця народних пісень Корзенські Клара.

Сам пан Янош про про цю мистецьку пригоду висловився так: 

«Я радий, що відбулася моя персональна виставка у Будапешті. Збулося давнє бажання, мої картини побачили у столиці Угорщини…».

Виставка мала успіх не лише в Угорщині, про цю мистецьку акцію писав відомий закарпатський спеціаліст у сфері мистецтва – Володимир Мишанич.

Але, зосередьмося на окремих моментах езотеричного характеру в картинах художника. В наш швидко – біжучий час очевидно, що хоч і поступово, та вперто, з року в рік, таки відбувається утвердження національних, автохтонних цінностей, нехай мимоволі, та вони знаменують одну з тенденцій розвитку, – шукаючи нове, варто віднайти призабуте старе… Ще один вектор, синкретичний, який дає можливість розвивати цікаві варіації поєднання різних складових  в малярстві. Ця заувага дотична до творінь Я. Рейті, де перетинається філософський дух орієнталізму і західний стиль письма. Також проглядається в його картинах –  і змістовне, не банальне явище перетікання ідей, смислів, , у четверному (4) колі, а саме: малярство, поезія, музика, філософія. Ще віднайдуться невиявлені і тому не розтлумачені наповнення живопису цього митця.

Велику поживу для думки і душі містять праці Грега Брейдена. Ось для  прикладу коротка оповідь, де він пише: «Під час свого першого паломництва в буддійський монастир наприкінці  1990-х років  я швидко переконався, наскільки по-різному влаштований розум людей західного світу і монахів у місцях, заради вивчення котрих ми забрели аж так далеко. Найбільшою відмінністю між нами і ними являється, без сумніву, наше невгамовне бажання знати, чи все  влаштоване так, як влаштоване, і повна відсутність бажання знати це, у мешканців монастирів…».

Короткий діалог, що виник між одним з  вчителів у монастирі на Тибетському плато і мандрівником Брейденом: – «Якщо  ти бредеш по пустині і бачиш кролика з оленячими рогами, –   запитав він, –  що це: реальність або вигадка? – Видіння кролика в пустині   є породження свідомості тієї людини, яка бачить його, – продовжував я. – Якщо ця людина ви, то він настільки ж реальний, наскільки Ви вірите в нього».

Тому, коли ми задаємо питання: Наскільки реальна реальність? Відповідь мала б бути така:  

«Реальність реальна в тій мірі, в якій ми віримо в неї…».

Відомий дослідник і майстер відкриттів Еріх фон Денікен не тільки вірив в те, що описане в міфах колись було реальністю, а й наводить чимало вагомих доказів правильності своєї візії. Уважно вчитаймося в рядки однієї з його книжок:

«Філологи вважали Одіссея ”героєм давніх легенд”. А всю історію, зрозуміло, “не більш ніж казку”. Тривалий час ніхто не думав, що в основі міфу могли лежати справжні події, – до тих пір, поки Генріх Шліман з томиком Гомера в руці не виявив місто Трою…»

Обов’язково нагадаймо собі, чи все оте  дійсно відбувалося в історії минулих віків, та чому нас навчали у вищих школах? Якщо першопочатки людської цивілізації виводили: з давнього Риму і Греції, згодом, з Шумеру…, а як же тоді відноситися до археологічних знахідок Мізинської і Трипільської культур, як трактувати Кам’яну могилу? Таке враження що вченим Європи і США ці наукові факти невідомі до сьогодні, або вони не помічають їх усвідомлено, бо такі знання їм і їхнім державам просто не вигідно визнавати. Тоді що це за науковці?

Задаймося і таким питанням: «Якою бачили істину любомудри Сходу, тобто тибетські китайські? Зовсім інакшою являлася істина для теософів і мудреців Сходу. Вони також знали, що її не можна встановити без загального розуміння фізичного світу, але в той же час вони усвідомлювали, що істина перебуває перш за все в нас самих, в началах нашого  розуму і у внутрішньому житті нашої душі. Для них душа була єдиною божественною реальністю і ключем, відкриваючим всесвіт. Зосередивши свою волю у своєму власному духовному центрі, розвиваючи свої приховані здібності, вони наближалися до того великого вогнища життя, котре називали Богом», –  оці знання доніс до нас Едуард Шюре.

Янош Рейті, я переконаний, свідомо чи підсвідомо, застосовує  ту методу, щойно окреслену, у письмі своєму малярському (по Шюре)…

Зробімо зупинку, аби спробувати віднайти розгадку знаків- символів, що найчастіше можна уздріти на графічних, та не тільки, роботах автора: Риба. Сова. Півень…

«У загальних тричленних (по вертикалі) міфологічний схемах Всесвіту Риба служить основним зооморфним класифікатором нижньої  космічної зони та (менш виразно) великим тваринам, що символізують середню космічну зону. В творах так званого мобільного мистецтва палеоліту найчастіший елемент (на жезлах з отворами) представлений Рибою у вигляді фалоса. Деміургійна функція Риби проявляється в двох варіантах: активному, коли Риба приносить із дна первозданного океану мул, з якого створюється земля, і пасивному, коли Риба (Кит. три Кити) є опертям землі. Риба, що врятувала Ману, трактується як втілення Вишну… Згідно з біблійною традицією, Рибу отримає Месія і розділить з праведними наприкінці світу». – з “Міфів народів світу”.

А ось Володимир Остапчук доводить наступне: «Тут хотілося б нагадати про ще один стійкий образ українського фольклору –  ідіому дівчина – рибчина… Гадаю, ця метафора давніша за християнство, хоча.  без сумніву, символ Риби як щонайдавніший, доземлеробський, був поглиблений християнами, але й присвоєний. А тому про його істинну глибину можна лишень здогадуватися…».

Сова та птаха, що тримає зв’язок між світами, відає про долі і вершить їх, володіє езотеричними знаннями. Півень – то будитель, провісник приходу світанку, початку нового дня. Пробудженість властива тим, хто відійшов від приспаності – перейшов до духовної праці, такої, щоб була творчим актом.

«Вибравши собі землі закуток,

Ріка опанувала початок,

Рухалася наперекір:

Випрямляла лабіринти гір

І тягнулась крізь перехрестя

Звуком високим води пришестя». 

Людмила Нестуля (переклад з рос. мій, А.Б.).

Колись писав Євген Маланюк:  «… Гоголь є явищем, коли можна так висловитися  –  місячним». І на додаток цитата про того ж пана М. Гоголя: «… або згущував тіні на й без того тіньових явищах нашого історичного життя, або й освітлював їх, але світлом фантастично чарівним….». Не проводжу пряму паралель між “місячністю” Миколи Гоголя і малярством Рейті….Проте, дуже зрідка віднайдемо посеред картин цього автора твір з веселим, радісним змістом. Не скажу, що його картини занепадницького характеру, але містичну зажуру, легеньку захмареність таки виявляють…

«Холодна тиша.  Місяцю надламаний

За мною будь і освіти печаль мою» –

з Володимира Свідзінського.

Хоча минулого року довелося визнати, що у творчості митця відбулися певні зміни … Янош Рейті  ілюстрував малюнками дитячу книжку віршів авторства Weinrauch Katalin “Сirkuszvarazs” (“Зачарований цирк”). Чи не з усіх малюнків так і бризкає: сонячність, веселощі, радість. На нас дивляться – птахи, що весело гомонять між собою, зайчик-музикант, джміль гуде у польоті; а ось тут –  дерево життя, по гілках якого білочка поспішає до білченяти, у небі ясне сонечко, а  під деревом хлопчик приліг, а поруч зайчик; і ще один малюнок  –  як знак приходу весни, сніговик доживає останні дні, по ньому весело стрибають горобці, дах будинки ще  прикрашають бурульки, та з них уже скрапує  вода, песик визирає із буди, весну виглядає…

У фантазії Ольги Кобилянської  “Смутно колишуться сосни” потрапимо на тему розкриття взаємних віддзеркалень. Лісове озерце перебувало у володінні царя, він його називав ”морським оком”. Образ ”морського ока” зустрінете і в новелі  “Битва”: “Се було –  морське око. Неначе дзеркало, бережене прибиваючим багатством зелені,  лежало воно тут неподвижно, сонливо, з  погідною гладкою поверхнею, бездонне, ніби вічне дзеркало склепіння шпилів  дерев – кусень нетиканої краси”.

Озеро – то спокійне велике око. Воно увібрало в себе весь світ і відтворює з нього світ. Озеро могло б промовити: світ – цемоя уява….

А щодо митця, фантазера, мрійника, великого поціновувача жіночої краси, та передусім –  філософа, Яноша Рейті, то він, як і герой вірша Ш. Петефі :

«В часи минули на ослі

філософ їздив. На землі

усе змінилося з тих пір:

Тепер у нас

Осли – їздці

А  пішки ходять мудреці…».

Андрій Будкевич – Буткевич,

дослідник мистецтва, брендолог.

*Мотив з вірша Шандора Петефі «Газда Янош».