Перший

…сонце, таки обігріває, навіть якщо по щоках шалено котиться дощ.

Дай часу, якого не маю.
Дай вислови, слова, перемови, заговори, мови…
Дай мовчки, шепотом сумління і Своєї величної наснаги – любити… по при все.
І того дня, коли весна повернеться в мою душу і возродиться багаттям кольору і праведності тиш. Того дня я скраєчку свідомості сяду, на узбіччі усіх неузгодженостей з собою, зі світом, з життям –  та подумаю. Передумаю думи сердечних нападів, високого тиску і навіть головного болю… понижу градус нервового зриву і просто… просто поплачу. Нарешті.. тільки для себе, тільки через себе, тільки собі, в своє незадоволене задоволення. Психологія втечі від себе, нарешті, повернеться лицем до мене, тої, що повсякчас прагне змінити світ на краще. А воно, краще, знаєте,  у кожного своє. І мірила не має допоки ти не віднайдеш спокій та рівновагу в собі. Тоді, стає неважливим який світ тебе оточує зовні, але важливо, який світ живе в тобі.
Сльози котяться –  перший весняний дощ.
Я пещу в ньому свої зіниці, притуляюсь так близько до теплої вологи аж дух захоплює. А далі ловлю свій погляд на променях – сонце, таки обігріває, навіть якщо по щоках шалено котиться дощ.

Світлана КЕДИК

ВЕЛИКЕ СТИХАННЯ. Зміст